Прив'язана до стовпа в Донецьку жінка розповіла, чому хотіла померти

Про це Ірина Довгань розповіла «ВВС-Україна», передає ДеПо.

Ірині 52 роки. Допомагала української армії, збирала пожертви і возила продукти, медикаменти та одяг. Співпрацювала з українськими волонтерами.

Коли війна прийшла до Ясинуватої, всі сусіди виїхали, а вона залишилася.

«Годувала всіх тварин по вулиці, коли вщухали бомбардування. У нас був хороший будинок, який ми будували 18 років, три кішки і дві собаки, акваріум. Був підвал, де я ховалася від бомбувань. Я собі говорила, що воєн на землі було багато, і люди переносили ці війни. І я повинна це зробити», - розповідає Ірина.

Але хтось розповів про її зв'язок c українською армією і бойовики батальйону «Схід» затримали її у дворі. Зав'язали очі, вдягли наручники і повезли на свою базу на допит.

За словами Ірини, після невдалих допитів її відправили на перший поверх, як вона каже, «до осетинів».

«Там розмова була зовсім іншою. Мене били, наді мною знущалися, стріляли мені біля вух з пістолета, погрожували мене садистські ґвалтувати, розповідали, як це відбуватиметься. Один розганявся і бив мене ногою в груди. Я летіла до стіни і ще хвилин десять не могла нормально дихати. Це їх дуже сильно тішило. Особливо страшно було, коли привезли якогось чоловіка, і він сильно кричав. І я кричала, повзала по підлозі і молила, щоб мене просто застрелили», - розповідає Ірина.

Але вбивати Ірину не збиралися. Замість цього їй начепили на шию плакат з написом «Вона вбиває наших дітей» та повезли в центр Донецька.

«Я трималася за цей стовп, щоб не впасти. Мене били прикладом по ногах. Якась жінка розчавила на моєму обличчі два помідори. Я була вся в сльозах і синцях. А місцеві підходили, фотографувалися на моєму фоні. З хороших машин виходили молоді красиві хлопці. Але чоловіки мене не били, а били в основному донецькі жінки. З садистською жорстокістю. Одна бабуся била мене палицею, на яку вона спиралася при ходьбі, - по спині, по плечах і по голові», - згадує патріотка України.

Ірину звинуватили в тому, що вона була «навідницею для української армії».

«Я молилася тільки про одне - щоб мене убили. Фотографія не відображає всього, що там відбувалося. Навколо мене постійно були озброєні люди, вони сміялися і обговорювали, що б ще таке зі мною зробити, розповідали свої варіанти катувань», - розповідає Ірина.

Так вона стояла, за її словами, години три. Потім до неї підійшли іноземні журналісти, сфотографували і зв'язалися з командиром бойовиків «Сходу». Той дозволив її відпустити.

Ірина розповідає: цей комбат був раніше українським міліціонером. На прощання вона його обняла.