Панас Мирний про Україну, красу і муки злочинців: 10 цитат

depo.ua зібрав 10 цитат Мирного про кохання, смуток і справжнє життя.

1. «Мої очі завжди були чуйні до краси, моє серце - завжди вразливе перед нею»

2. «Вся моя слава - Україна, якби їй добра хоч на дрібку зробив, (...) зміг показати безталанну долю людську, високу душу, (...) то і слава моя була б, і надії збулися. Через це я і пишу»

3. «Кажуть, було б краще, якби всі люди розмовляли однією мовою, не треба було б витрачати час, щоб навчитися чужим мовам, а той час краще було б витратити на щось корисніше для людей. Чудні це бажання! Це все одно як сказати - як добре б було, якби всі люди їли однакову їжу, носили однаковий одяг...»

4. «Злочинне життя не до душі навіть найбільш закоренілому злочинцеві. І в такого іноді бувають часи, що обступають його добрі думки, мучать його, розривають... Совість людська не завмирає в найзапеклішій душі»

5. «Хоч би закохатися в когось. Але в кого ж? Де є та, що полюбить моє серце? Немає її! І, напевно, в усьому світі немає. Моє серце - мій ворог»

6. «Я в десятитисячний раз перероблю повість, щоб як належить розповісти, як воно в житті. Я язик собі вирву, якщо він, стільки років даремно відлежуючись за зубами, не заговорить так, щоб і камені завили»

7. «У люди! У справжнє життя! Нехай воно тебе посіпає, хай зачіпає - отоді, може, і вийде що, як не звихнеться сила, як не запліснявіє серце»

8. «Від смутку і генеральським головам не сховатися»

9. «Якщо ми і помилялися в чомусь, то помилялися чесно. За душею не сховали нічого, про що думали і знали»

10. «Є люди, які найважчу тугу виливають сміхом, жартами. Про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають. За це і звуть їх щасливими»

Мирний (Панас Рудченко, - ред.) народився в Миргороді.

У 14 років вступив на службу в Гадяцький районний суд, через рік став помічником бухгалтера.

У 23 роки опублікував перші твори в журналі «Правда». У 34 роки - дві частини роману «Повія».

Прославився книгами «Полювання», «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та ін.

Займався активною громадською діяльністю - був у гуртку «Унія», брав участь в акціях за рівноправність жінок.

Після революції 1917 року став на бік Центральної Ради.

Мирний помер у 70 років від інсульту.