ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

П'ята річниця Майдану: Чому вона вирішальна

Сьогодні буде багато пафосу від депутатів, особливо тих, які на хвилі Майдану отримали владу. І чимало критики від простих українців

Depo.Життя
21 листопада 2018 11:33
ФОТО: depo.ua

Майдан, який пізніше став "Революцією Гідності", розпочався 21-го листопада 2013-го року з невеликої демонстрації в Києві. Близько півтори тисячі людей тоді зібралися на знак протесту проти рішення уряду Азарова відмовитися від асоціації з ЄС і зближуватися з Росією. Пізніше Янукович не підпише асоціацію, візьме мільярди від Путіна, а 21-22-го лютого 2014-го втече з країни. Коли в столиці прощалися з десятками загиблих українців.

Про Майдан написано вже чимало. Він ніколи не забудеться через кров і трагедію, яка прийшла на нашу землю.

Київ п'ятирічної давнини жив своїм буденним життям. Вже тоді народ звик до різного роду демонстрацій і більшість робочого класу навіть не помічали подій, які розгортаються навколо. Прибічникам Майдану завдяки соцмережам вдавалося нарощувати кількість учасників демонстрацій, переломним моментом яких стало побиття студентів "Беркутом" в ніч з 29 на 30 листопада.

Сьогодні ці події можна проаналізувати вже з холодною головою. З Верховної Ради ми чуємо багато пафосу, прості люди в соцмережах переважно мовчать, або ж пишуть про олігархів і розчарування підсумкам революції. Мовляв, нічого не змінилося, сучасна влада така ж корупційна, як і минула. А ще не покарані люди, які розстрілювали активістів та віддавали накази... Люстрація, реформа поліції та інші речі, переважно, не вдалися.

І це дуже нагадує ситуацію, яка склалася після Майдану 2004-го. До п'ятої річниці тієї революції ми підходили в суцільній "зраді". Перераховувати всі провали, які відбулися у ті роки, немає сенсу - їх занадто багато. Чвари всередині "помаранчевої" команди, втрата авторитету президентом Ющенком і зростання популярності Тимошенко, існуванням вже за рік після революції двох центрів впливу - уряду і президента, які не могли поділити владу. Врешті-решт, призначення Януковича прем'єром, а згодом криза уряду Тимошенко, інфляція, безуспішна боротьба з корупцією. В 2009-му президент Ющенко вже неприховано підтримував Януковича, котрий йшов на вибори проти Тимошенко. Результатом провалу "помаранчевих" став реванш біло-блакитних. І цей реванш завершився війною та втратою територій.

Сьогодні ми стоїмо на порозі нових викликів і можливого реваншу. Попереду виборчий 2019-й рік. Настрої суспільства візуально дуже схожі з тими, які були в 2009-му. Але наслідки "Революції Гідності" набагато масштабніші, за "Майдан" 2004-го року. Через трагічні події українці нарешті зрозуміли ціну незалежності. Виокремився активний прошарок населення, який хоче створювати правила і жити за ними, а також тисне на владу, стимулюючи реформи, розслідування резонансних справ і покращення ситуації на місцях. Натомість представники влади, кволо, та все ж часто реагують на суспільні запити. Ось саме ця активність громадян, розуміння багатьох, що зміни творять вони самі, а не хтось за них, і дає надію на майбутнє.

Можна було б також говорити про окремі реформи, декомунізацію, вдалу мовну політику. Та це речі, які стали можливими завдяки частковому оновленню владної вертикалі. На жаль, жодна революція не гарантує 100% успіх. І трансформація та прогрес вимагають років і зусиль. Поглиблена співпраця із Заходом - це також досягнення Революції.

Буде несправедливим, якщо не сказати і про негативні наслідки "Революції Гідності". Ні, це не війна - вона була наслідком зміни курсу і відходу від повільної російської окупації, котра тривала непомітно для багатьох під час влади Януковича. Швидше про те, що влада в певній мірі втратила монополію на силу. Силовики не розганяли демонстрації і в них летіли гранати, поліція дуже толерантно ставилася навіть до тих, хто вривався у суди, як це було в столиці під час процесу над Коханівським. Судової реформи як такої нема. Результатом цього стало зростання потужності кримінальних угруповань в регіонах, а також меншої залежності самих регіонів від центру. В тому числі, і фінансово, завдяки децентралізації. Так чи інакше, країна лишилася поділеною на зони впливу князьків на місцях, котрі контролюють в тому числі і силовиків, або ж самі є їхніми представниками. Рейдерство як таке нікуди не ділося. А чимало ветеранів війни змушені працювати або на рейдерів, або ж захищати окремих бізнесменів. Останні проблеми з опаленням, різного роду протестами, вбивствами активістів - це наслідки відсутності потужної владної вертикалі. Не дивлячись на це, коаліція принаймні виглядає стабільною, як і єдиний курс уряду та президента. Все це не так, як було за Ющенка.

Сам же громадянський протест у певній мірі деградував. Революціонерами в нас тепер може стати кожен корисний ідіот, який хоче встановити народовладдя. Доведено "білою балаклавою" 18-го листопада, а також націоналістами, котрі б'ють ЛГБТ. Все це кидатиме тінь на кожну нову акцію протесту, бо в головах адекватних людей вже такий хаос, що їм важко відрізнити нормальну акцію від карнавалу.

Сьогодні Україна знаходиться на одному з найважливіших і найскладніших етапів своєї історії. П'ята річниця тих подій є вирішальною. Її розуміння продемонструє, чи готова нація рухатися вперед, або ж знову піде назад. Головне тепер - не повторити досвід майже десятирічної давнини, коли глобальне розчарування поглинуло націю, призвело до реваншу проросійських сил і крові. Саме "Революція Гідності" подарувала більшості українців розуміння ціни незалежності. І, швидше за все, стала точкою неповернення до "світлого радянського минулого". Сучасна українська нація має згадати "Революцію Гідності". Бо саме вона подарувала віру та інструменти до будівництва кращого майбутнього. Політики зміняться, а результат обов'язково прийде. Дуже важливо збагнути, що цінності цієї Революції повинні втілюватися в регіонах, у містах, містечках і селах. Тоді про реванш, а також ідеї федералізації України декому можна буде забути.

Згадаємо загиблих. І помолимося.

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя