На чиєму боці Цукерберг у "holy war" українців щодо співчуття Франції

Марк Цукерберг, засновник соцмережі "Фейсбук", одним з перших розфарбував свою аваторку у французький триколор, а також пояснив, чому лише після теракту у Парижі у соцмережі з'явилася опція, яка дозволяє дізнатися про безпеку друзів, які опинилися в "гарячій точці".

"Багато людей справедливо питають, чому ми включили кнопку "Перевірку безпеки" в Парижі, але не робили цього під час вибухів в Бейруті та інших місцях.

До вчорашнього дня, наша політика не була зосереджена на тому, щоб активувати "Перевірку безпеки" на випадок природник лих. Ми просто змінили це, і тепер плануємо активізувати "Перевірку безпеки" на випадок природних лих, які також можуть статися", - зазначив Цукерберг.

Крім того, засновник "Фейсбуку" подякував всім користувачам, які цілком справедливо поставили це питання. 

"Ви - праві, що є багато інших важливих конфліктів у світі. Ми піклуємося про всіх людей однаково, і ми будемо працювати, щоб допомогти людям, які страждають, наскільки це залежить від нас", - виправдовувався Цукерберг.

Тим не менше, через вибірковість опцій у "Фейсбуці" після трагедії у Франції серед українців продовжують ширитися неоднозначні думки.

Журналісти depo.ua зібрали найцікавіші точки зору.

Журналіст Олексій Кафтан:

Сподіваюсь, що не ображу, хоч і зачіплю чиїсь відчуття питанням: шановні принагідні шанувальники синьо-біло-червоного республіканського прапора, звідки така вибірковість? Чому саме він? Що спонукало вас "заґратувати" свої безцінні аватари в ці кольори? Чому на них до того не красувався ліванський кедр або нігерійський зелено-біло-зелений стяг? А може хтось із вас вшанував білий півмісяць на червоному тлі? Чи достойність співчуття залежить від цивілізаційної цінності, авторитету, ментальної, а для когось етнічної близькості? Чи вже "на Україні лад і спокій"? Вам це не нагадує Орвелівське "всі тварини рівні, але деякі рівніші?". А може це просто лінь? Зрештою, трагічність нашого буття полягає в тому, що у вас ще буде шанс виправитись - і далеко не один.

Журналіст Денис Попович:

Почему я НЕ менял аватарку и НЕ носил цветы под посольства Франции и России.
В отношении России все очень просто. Нынешняя путинская Россия - это враг, оттяпавший часть территории моей страны. Поэтому никаких цветочков, пока не уберутся к чертовой матери. О несчастных людях, погибших в египетском самолете - пусть земля пухом.

То же самое по-поводу Франции. Менять аватарку и носить цветы - личное дело каждого. Хочу только напомнить, что именно Франция вместе с Германией были теми странами, которые в 2008 году пошли на поводу у России и торпедировали получение Украиной ПДЧ на саммите НАТО в Бухаресте. Было бы сейчас ПДЧ, я сомневаюсь в том, что Крым и Донбасс стали бы возможны в принципе. А теперь я рекомендую господину Олланду сесть за стол с террористами и провести с ними переговоры на предмет свободных выборов в пустынях Сирии и Ирака, особого статуса ИГИЛ и передачи контроля над Дамаском. Словом, в зеркальном отображении всего того, что они там наплели в Минске, пытаясь защитить свою сытую жизнь в категорически изменившихся условиях. Все это, к сожалению, печальные последствия безграничного сибаритства, тупости и мягкотелости старушки Европы, как в отношениях с мусульманами, там и в отношении с Россией.

Журналіст та прес-офіцер Петро Білян:

Блін, якась країна ображених мудаків, які не хочуть співчувати комусь, бо бачте в них також горе.

В яку Європу ви зібралися?

Це взагалі якісь рецидиви родо-племінного устрою, мене гребе тільки моє плем'я, дикуни, блять.

Тільки не лізьте з дискусіями.

Відфренджуйтеся, відписуйтеся і уйобуйте нахуй, "патріоти", блять.

Журналіст Катерина Богданович:

Какое дикое лицемерие - осуждать тех, кто публично сочувствует Франции, не уделив внимания предыдущим терактам. Простите, но я не могу поверить, что все эти моралисты каждый раз, когда кто-то из жителей их города попадает в больницу, несутся его навещать с цветами, лекарствами и апельсинами так же, как идут проведать своих родных.

Журналіст та волонтер Елена Кулыгина:

Коли хтось у фейсбуці питає, з натяком на претензію: "чого це ви їм, французам, співчуваєте і жалієте їх більше, ніж нас? Ми що, гірші? І хіба вони нас так любили і співчували, що ви тепер обклеїли весь український фейсбук французькими аватарками? а як же своє?" - я мимоволі згадую притчу про блудного сина і наче чую слова його рідного брата: "тату, а як же я, неблудний син? чому ти жалієш його, і віддаєш краще після того всього? а як же я? де твоя справедливість!?"
І поки я думала над тим вчора, вийшла ціла проповідь про Любов Агапе - безумовну любов, яку Бог має до нас і якої намагається навчити і Своїх вередливих дітей smile emoticon
Агапе не залежить від справедливих аргументів і того, наскільки ми хороші і здатні відповісти взаємністю. Вона просто є, і є завжди. згадайте, як Христос помирав на Голгофі, коли люди не любили і відкидали Його. А Він любив і знав, що робить. Ну і цю ж історію про блудного сина, його батька і "хорошого" брата. У тому то ж і фішка Євангелія, що люблячий батько керувався не справедливістю, до якої його праведно закликав правильний син, а милістю. і Любов"ю. безумовною, незаслуженою і може навіть невзаємною Любов"ю Агапе.
А Христос взагалі говорив: якщо ви любите тих, хто вас любить, яка вам за то нагорода? бо грішники так само роблять. а ви чиніть інакше. станьте вище за меркантильну, егоїстичну "любов". любіть безумовно. І будьте кращими. спробуйте хоч трохи бути схожими на того Бога, в якого вірите. Якщо вірите.
І це дуже проста відповідь тим, хто не може зрозуміти, чому хтось сміє співчувати чужому горю, коли свого вистачає, і коли нам ніхто не співчуває. Бо Любов Агапе є Божим даром. якщо ти його маєш, то в твоєму серці вистачить любові і для своїх бід, і для чужих. І ти зможеш любити навіть невзаємно. І не мусиш прагматично обирати - кого жаліти, кому співчувати, а хто цього не достатньо заслужив. А якщо не маєш цієї любові і не знайомий з її Натхненником, то і жодні аргументи будуть недостатніми.
Страшно тільки те, коли ця риторика про неправильне співчуття звучить саме від деяких християн, які народжені тою любов"ю Агапе, але так і не змогли її пережити і зрозуміти. Тому, Ігор Розкладай, на жаль, мушу з тобою погодитись, частково, хіба за вийнятком узагальненя. все ж у моїй християнській стрічці дуже багато людей з таким серцем, що змогло вмістити і своє горе, і чуже wink emoticon

Блогер Віталій Дяченко:

Лицемерие нашего общества в том, что нам ни до кого нет дела, пока нас туда не ткнут носом. Только тогда мы перекрасимся в какой-то цвет (с).

Викладач Ірина Махріцька:

Скільки б українці не несли квітів французам і росіянам, вони нас поважати від цього не стануть.

А часом змінена аваторка у французький триколор може виглядати навіть кумедно, зате гламурно.