Мама загиблого Героя АТО поховала в 2014-му двох синів

depo.ua продовжує серію публікацій про українських солдат, які загинули під час боїв з терористами і російськими загарбниками на Сході України.

Максим Сенкевич загинув у бою за блокпост біля села Березове Донецької області. Розвідувально-диверсійна група бойовиків підірвалася на мінній розтяжці, українські солдати вийшли на перехоплення. У цей час до бойовиків підійшло підкріплення, як кажуть очевидці, не менше 50 терористів, озброєних автоматами, гранатометами і кулеметами. Зав'язався ближній бій. Бойовики були розбиті і відступили, але старший лейтенант, виконуючий обов'язки командира взводу Максим Сенкевич, загинув.

- Це був хороший командир, готовий пожертвувати своїм життям заради пацанів, - розповідають товариші по службі Максима. - Світлий, добрий. Його поважали. Він ніколи не скаржився, нічого не просив у начальства, міг викрутитися з найскладнішої ситуації і підстрахувати товариша.

Заради служби в армії Максим Сенкевич залишив першу спеціальність - історика, він закінчив Миколаївський національний університет. Однокурсники кажуть, що досі не вірять, що біда трапилася «з нашим Максом».

- Просто він такий сонячний, такий усміхнений, добрий, - розповідає Інна. - Коли такі люди йдуть - здається, що це якась помилка, списки переплутали. Так не повинно бути.

У солдата України залишилася п'ятирічна донька Анюта. З дружиною Іриною Максим розлучився два роки тому - не склалося. Доньку часто відвідував, допомагав матеріально.

- У нього були дві великі мрії, - розповідає depo.ua Галина, старша сестра загиблого Героя АТО. - Перша - служити в армії, а друга - побудувати маленький затишний будиночок в рідному селі Лиса Гора. Я давно переїхала, живу в Києві, а Макс завжди хотів бути ближче до мами, вона у нас в селі живе. Мріяв, що повернеться з війни, побудує будиночок по сусідству і обзаведеться господарством.

Торік, ще до війни на Сході України, трагічно загинув старший брат Максима. Солдат збирався напередодні трагічної для сім'ї дати приїхати у відпустку - підтримати маму. Бути з нею поруч. До ротації залишалося кілька днів ...

- Мамі дуже, дуже важко - двох синів в 2014 році поховала, - каже Галина. - Вона не знала, що Макс в АТО. Він мені зізнався лише у вересні, з тією умовою, що я мамі не скажу. До цього говорив, що на якихось навчальних маневрах. Потім розповів. Я стала просити, щоб він повернувся, а він відповів: «Сестричка, у тебе і у мене є доньки. Якщо всі повернуться, то на наших плечах бойовики прийдуть в наші міста». Він ніколи не скаржився, говорив, що у них все добре, всього вистачає. Практично нічого не розповідав про операції, в яких брав участь, вважав, що нам для нашої ж безпеки краще цього не знати.

Галина замовкає на кілька секунд, збирається з думками.

- А знаєте, в дитинстві він був таким гарненьким, уважним і розсудливим, - несподівано каже вона, немов намагається ще раз пережити ті безтурботні часи, коли вони з братом були дітьми. - Ні, він не був жартівником - навпаки, слухняний, старанний і серйозний хлопчисько. Колекціонував марки і монети, у мене досі зберігається альбомчик з його марками. А ще дуже любив книги та енциклопедії, але тоді були важкі 90-ті, і наша сім'я не завжди могла купити нові книги Максу. Він збирав гроші зі шкільних обідів, купував зошити дешевше, без кольорових обкладинок, а потім біг за книжкою. Нам з мамою дарував подарунки, часто робив їх своїми руками - дуже добре випалював по дереву.