Хейт в соцмережах і годування груддю в парламенті: Історії українок, які ходять на роботу з немовлятами

Журналістка Depo.ua поговорила з українками, які працюють та водночас піклуються про немовлят.

Жарти про молоко до кави Ксенії Семенової

Фото Ксенії Семенової

Депутатка Ксенія Семенова стала мамою 13 серпня. Після виписки з пологового вона вирішила не йти у декрет, а продовжила працювати – вже з дитиною на руках. Проте помічники у неї таки є – чоловік та сестра-педіатр. Тож за їхньої допомоги поєднувати виховання доньки Соломії та роботу депутатки стало реально.

"На роботі я годую Соломію груддю. Мені подобається цей досвід – сестра хороший консультант з грудного вигодовування, тому, можливо, у мене все вийшло. Так простіше дитину заспокоїти й вкласти спати до певного віку. У мого чоловіка, наприклад, є з десяток прийомів, як заспокоїти Соломію, а у мене один, але він завжди працює. Тим паче це зручно, бо коли ми десь у справах разом з донькою, то їжа завжди зі мною. 

Коли Соломію беру з собою на роботу, треба дуже добре планувати графік. У Київраді в принципі не заведено дотримуватися домовленостей по часу. Засідання ми починаємо на годину пізніше, а коли домовляюся про зустріч, можна просидіти в приймальні за кавою ще хвилин 40, очікуючи. Це складно передбачити.

Але щоб залишити дитину вдома, мені треба заздалегідь з чоловіком погодити графіки – до року ми не хочемо брати няню. Для цього мені треба зцідити молока на всі годування, які я планую пропустити. Це складно і не виходить за раз. Якщо залишаю Соломію надовго, то маю зціджувати молоко, щоб у мене груди не боліли. Жартую, що ми зараз дуже взаємозалежні", – зізнається Ксенія Семенова. 

Фото Ксенії Семенової

Зазвичай дитина з депутаткою перебуває й на нарадах на окрузі. На свіжому повітрі донька або спить, або спокійна, тому більшість зустрічей довелося перенести на вулицю. У перервах Ксенія годує доньку на лавці. Проте розуміє, що зимою з цим буде складніше.

"Іноді беру малу з собою в приймальню. Моя команда вже звикла, що я можу годувати під час наради або ходити з Соломією по кімнаті. Але в пленарний день в залі засідань і Київраді дуже душно і багато депутатів курять попри прохання цього не робити. Тому дитина залишається з чоловіком в дитячій кімнаті на першому поверсі", – каже депутатка. 

Дитину Ксенія Семенова часто годує у громадських місцях Києва.

"Я жодного разу не бачила якусь дивну реакцію. Але іноді зустрічаю до себе таке фейкове піклування. Типу "а давайте цим займеться хтось інший? У вас же дитина, немає часу". Хоча мені навпаки дуже важливо бути в строю. 

Часто колеги дратуються, що у мене по часу все чіткіше, ніж раніше. Несподівана додаткова нарада в іншому кінці міста, наприклад, для мене поки нереальна історія. Але багато хто щиро пропонує допомогу. Наприклад, позичає свій кабінет для зціджування чи щоб дитину залишити там. Ще бувають тематичні жарти. Типу про те, що у мене завжди з собою молоко до кави, можу собі лате зробити. Мабуть, я мала б вважати це харасментом чи що, але я так пишаюся цим своїм особливим станом, що мені подобається", –зізнається Ксенія. 

Інтерв’ю з телефоном у чаї: Ірина Виртосу, журналістка

Фото Ірини Виртосу

Ірина Виртосу, журналістка Центру прав людини "ZMINA" до народження доньки Влади працювала редактором новин. На восьмому місяці вона вирішила піти з посади, але лишилася журналісткою організації, дещо послабивши графік, аби поєднувати й виховання дитини, і роботу.

"Коли Влада народилася, я зрозуміла, що трохи все йде не за планом – думалося, що коли вона вдень спатиме, я працюватиму. Але доня вдень засинала й прокидалася кожні 15 хвилин, а в перерві між цим повзала на моїй голові. Необхідні години вона спала, але мені довелося працювати ночами. Було важко переформатуватися, бо я сама собі не належала вже. Довелося відмовитися й від прямих ефірів і відпустити зовсім посаду головного редактора. Але працювати журналістом продовжила – і вже за пів року я взялася за проект, для якого потрібно було провести кілька десятків інтерв’ю", – пригадує Ірина Виртосу. 

На роботі повернення Ірини з дитиною сприйняли не лише дружно, а й радісно - коли з’являлися нагальні питання, колеги гралися з дитиною чи слідкували за нею. 

"Дуже складно вирішувати серйозні питання, коли Влада в цей момент лізе скріпкою собі в око. Або ж як трапилося на одному з інтерв’ю – дитина якось підозріло затихла, а я не звернула на це увагу. А вона, виявляється, засунула телефон у чашку з чаєм і так бавилася. Тому коли моя Влада затихає –  це привід непокоїтися, а не розслаблятися". 

Ірина з однорічною Владою на третьому інтерв'ю за день. Фото Ірини Виртосу

90% проведених інтерв’ю для проекту Ірина оббігала з донькою на руках – влаштовувала зустрічі у кав’ярнях, де є дитячий куточок. Водночас робота дозволяє Ірі навіть вкладати дитину спати – коли та вдома, не соромиться й робить, що захоче, то не втомлюється. А в офісі, трохи соромлячись інших, вона втомлюється від мовчання й засинає на дивані.

"Одного разу мені запропонували модерувати зустріч у Верховній Раді на тему дискримінації. Тоді Влада ще була на грудному вигодовуванні, і я думала, що робити, якщо донька захоче їсти. Але у парламенті все було так само як на вулиці, у транспорті й магазині. Колись, також у Верховній Раді, таки погодувала Владу груддю. Вона була у слінгу, просто потягнулася до мене, я прикрилася слінгом і з незворушним обличчям хвилин 10 її годувала. Це були важливі кроки, до яких я серйозно морально готувалася", – каже Ірина.

Вона пригадує, що одного разу потрібно було екстрено погодувати Владу, коли вони були в спортивному магазині. Перед тим, як зайти у кабінку для переодягання, Ірина запитала дозволу в касира – і та здивовано кивнула. Після цього медійниця більше не запитувала дозволу, а почала вільніше ставитися до грудного вигодовування в громадських місцях. Інколи доводилося годувати й у громадському транспорті – ще в докарантинні часи. 

"Якщо я в тролейбусі стою в пробці – то чому я маю виходити з нього, аби погодувати дитину? – дивується Ірина Виртосу. І з яких причин я маю просити пробачення чи соромитися того, що годую мою донечку?".

"Бідні діти" слінгомами Юлії Фомічової

Фото Юлії Фомічової

Юлія Фомічова, піарниця, мама двох доньок – Вероніки та Надійки. Обох дітей вона носила на роботу – і носила в прямому значенні, бо була слінгомамою. Так називають жінок, які носять дітей із собою у спеціальному тканинному утримувачі, аби руки лишалися вільними.

"Я самотужки забезпечувала матеріально і доглядала своїх дітей, тому по суті не була в декретній відпустці. Моя робота дозволяє працювати з дому, але зобов'язує відвідувати пресконференції, події й зустрічі. Здебільшого люди нормально або здивовано ставляться до мам із дітьми, намагаються допомогти, бо робота з дитиною ускладнена – ти підлаштовуєшся під режими сну, годувань, прорізування зубів, зміни підгузників. Та й мама перебуває в постійній напрузі – чи не заплаче дитина в найбільш відповідальний момент.

Пам'ятаю, я поїхала у відрядження в інше місто - за кількасот кілометрів разом з однорічною Надійкою. Там був форум і в перерві, під час обіду до нас підійшла одна з учасниць і сказала: "Бідна дитина, тягає тебе мама по відрядженнях замість того, щоб займатись тобою удома". Було образливо, бо багато хто намагається судити інших, не знаючи історії", – каже наша співрозмовниця. 

Конфлікти також траплялися, пригадує Юлія Фомічова. Тоді вона разом з директором компанії облаштувала дитячий куточок. 

"Це був донорський центр, у який приходила щодня велика кількість відвідувачів, донорів – деякі з дітьми. Ми хотіли зайняти їх чимось, поки вони близько години чекають батьків. Як на мене, це цивілізовано. Але співробітницям компанії так не сподобалась ідея, що вони просто кричали на мене. І про те, що з дітьми треба сидіти вдома, і про те, що вони не хочуть, щоб до них приходили люди з дітьми й ще купу всього. Вони так протестували, ніби я принесла дітей до них додому. Я намагалась відстоювати ідею, а потім зайшла в кабінет до директора і розплакалась. Бо мій фах дозволяє мені працювати з дітьми, але багато професій цього не передбачають. І тоді жінка стає заручницею свого материнства і є однією з найбільш дискримінованих у суспільстві, – розповідає Юлія. - До речі, коли в тій компанії змінився керівник, то одразу мене звільнив – його категорично не влаштовувало те, що я мала намір продовжувати працювати віддалено. Погрожував мене навіть у в'язницю посадити, якщо не звільнюсь за власним бажанням. Але, на щастя, таких людей одиниці".

Юлія додає, що її найбільша мрія про соціалізацію батьків із дітьми –  щоб у кожній компанії була кімната матері й дитини. Та наразі вона здійснюється не надто активно. 

Робочі зустрічі Оксани Майбороди з дитиною на руках

Фото Оксани Майбороди

Оксана Майборода – депутатка Рівненської міськради. Навесні через зустріч, яку вона провела з дитиною на руках, їй довелося зустрітися з хейтом у соціальних мережах. Людям не сподобалося, що депутатка окрім роботи, зайнята ще чимось, а саме  - власною дитиною.

"Коли я вперше народила, працювала у громадській організації, що привертала увагу до екології міста та його озеленення. З народженням дитини стала ще й експерткою та координаторкою багатьох проектів.  Коли народилася друга дитина, всі ці результати й успіх організації примножилися, ми розробили програму, спільнокошт тощо. Під час виборів, коли я почала брати участь у різних заходах, доні був рік. І я взяла її на захід, а мій колега сфотографував мене й опублікував допис про те, що активна мама може працювати навіть із дитиною на руках. Після цього в соцмережах піднялася хвиля обурення, коментували те фото типу "Знайшла, куди притягнути дитину", "Краще б у дитсадок віддала", "Тягає дитину" тощо". Я й відреагувала як мама – сказала, що це лише моя справа і нікого не стосується", – згадує Оксана Майборода.

Депутатка каже, що годувати дитину груддю у публічному місці – і досі "гра в суспільство". Ніколи не зникає ймовірність, що люди почнуть засуджувати чи принижувати маму з дитиною.

Концерти з дитиною та доньчині перевірки: Наталія Голодюк

Фото Наталії Холодюк

Наталія Голодюк почала працювати, коли молодшому сину Матвію було 8 місяців. Тоді запустилось перше видання у Рівненській області, де вона й стала редакторкою. Усвідомлювала: якщо випаде на тривалий період з роботи, повернутися буде складно. Крім того, Наталія оцінила свої сили й зрозуміла, що може працювати.

"Складнощі були в тому, що є люди, які гидяться грудного вигодовування і вганяють маму у дискомфортний стан. Я ж вважаю, що годувати дитину грудьми нормально будь-де: у парку, в кав'ярні, торговому центрі. Але так вважають не всі, і це дуже дискомфортно. А в Луцьку не так багато кімнат для мами та дитини, де можна переодягти та годувати малечу, а вона хоче їсти і їй все одно, де ми. Тому потреба моєї дитини була важливіша за думку незнайомих людей, – каже вона. - Окрім того, Орися була зі мною не лише на роботі, а й на ділових зустрічах та концертах. І ніхто мені не казав, що це погано:  навпаки – лише милувалися" 

Проте сюрпризів не уникнути, особливо коли працюєш із дитиною. Тому нерідко матуся на роботі помічає сліди перевірок донечки.

"Наприклад, я зібрала речі на роботу, приходжу в офіс, а там їх нема. Виявляється, Орися вирішила перевірити склад моєї сумки. А ще надзвичайно мило, коли вона приходить до мене, бере комп'ютер, сідає за нього й починає клацати по клавіатурі зі словами "Я мама, я працюю", – говорить Наталія. 

Додає, що сьогодні ставлення до працюючої мами – досить індивідуальне явище. Інколи воно позитивне, інколи –  навпаки:

"Багато чого залежить від роботодавців. Але у нашому колективі багато журналістів та редакторів мають маленьких дітей і ми заохочуємо та підтримуємо таких жінок та чоловіків, бо розуміємо, наскільки важливо мати дохід. Тому що 860 гривень на дитину – це не гроші. І ми знаємо, що мами маленьких дітей дуже ефективні та вміють гарно планувати роботу, адже з дітьми інакше не можна. Щоб зробити свої робочі завдання, маєш врахувати режим дитини та спланувати все так, щоб лишився час працювати".

ІТ-мама Леся Бендюк

Фото Лесі Бендюк

Леся Бендюк працює в ІТ-компанії проект-менеджером, а народження доньки не завадило їй продовжити будувати кар’єру й керувати проектами. Цьому посприяв і гнучкий графік роботи, однак найбільше мотивувало бажання бути у своєму руслі. 

"Я можу працювати й вдома, і в офісі. Але на початку, коли я повернулася до роботи – це був 2016 рік – такої можливості не було й мені доводилося ходити на офіс. І так трапилося, що мені потрібно було працювати, коли доньці було шість місяців. Батьки допомагали, але лишалася проблема з годуванням. Припиняти годувати її груддю я не планувала, тому інколи батьки привозили доньку мені на роботу, але нерідко я сама брала її з собою - спершу на пів дня, а потім і на весь, – згадує Леся.  - Перший час це було нелегко – ніде немає місць для грудного вигодовування. Зараз вони з’являються в торгових центрах (хоча насправді й не дуже гарні), а у 2016 році про це було годі мріяти",

Коли дитина була з мамою на роботі і мама була зайнята на нарадах і зустрічах, малу часто бавили колеги. Не було перепон і для грудного вигодовування – жоден із колег не казав, що вона обрала не те місце, аби няньчити дитину. Проте нині її сестра, яка рік тому народила, часто стикається з негативними коментарями.

"За весь досвід годування груддю у мене проблем не виникало - навпаки, колеги інколи пропонували мені свій відокремлений кабінет. Все сприяло тому, аби я і працювала, і виховувала дитину. За кілька тижнів після виходу на роботу я увійшла в робочий графік і нічого не змінилося ні по навантаженню, ні по дедлайнах. Я розуміла, що мені потрібна моя кар’єра і гроші, щоб утримувати родину. І втрачати шанс - не варіант", – стверджує Леся Бендюк. 

Вона додає, що мами, які нещодавно народили, також хочуть бути соціалізованими, а не сидіти серед пелюшок у чотирьох стінах.