Кримчан затоплює: Що робити решті України

Минулого тижня в Криму залило Ялту і Керч. Є мінімум двоє загиблих, десятки будинків і сотні автівок не підлягають ремонту. Значно постраждав бізнес, зруйновані кафе, зіпсовано товар в магазинах.

Всі бачили кумедні кадри, як трійко мнс-ників пливуть кролем за човном так званого голови Криму Сергія  Аксьонова. Всі читали, як з ялтинського крокодиляріума втекли крокодили і тепер плавають вулицями Ялти.

Тим часом українці в соцмережах встигли пересваритися через те, що більш непримустимо: зловтішатися із затоплених кримчан чи співчувати їм як нашим співгромадянам. Із холодним розумом можна сказати, що в чомусь мають рацію представники обох таборів.  

Як же реагувати на те, що відбувається в окупованому Росією українському Криму українцям? Спробуємо змоделювати три стратегії і розглянути їх переваги та недоліки

Співчувати і допомагати

Лунають заклики зібрати і надіслати до Криму український гумконвой. Навіть не від влади, а від небайдужих українців. Або закликати міжнародну спільноту допомогти Криму в цій біді і організувати доставку гуманітарної допомоги з різних країн.

Всі, включно з авторами цих закликів, розуміють, що цей гумконвой окупанти до Криму не пропустять. До того ж, якщо держава Україна почне просити зараз увесь світ про допомогу Криму, постане питання – а чого ви, якщо так за них турбуєтеся, воду для них не пускаєте?

Щодо того, що нам всім варто не іронізувати, а висловлювати свою підтримку кримчанам в соцмережах, адже з таким ставленням вони до нас ніколи не повернуться.

Коли почалася активна фаза окупації, кримчан звідусіль намагалися переконати, що їм і далі в складі України буде не гірше. Що не приїдуть потяги із "Правим сектором" і не перевішають всіх за "язык", що кримчан всі українці приймають, люблять, цінують. Називали братами, зізнавались в любові і обіцяли підтримку. Львів проводив акцію в рамках якої говорив російською.

Це мало подіяло на тих, хто вже радів "приходу Росії". Не подіє і зараз.  Ті, хто вважає себе в Криму росіянином, Україну бояться і ненавидять і те, висловлюватимете ви їм зараз свої співчуття і підтримку чи ні, в їхніх настроях нічого не змінить. І на деокупацію Криму не вплине, тому що думка кримчан для російської влади нічого не важить. Мітинги там закінчуються відбитими нирками в автозаках.

Тому співчувати звісно можна, українці – нація з великим серцем. Але чекати, що це якось вплине на повернення Криму і кримчан навряд чи варто.

Висміювати і зловтішатися

Давайте не будемо білими польтами – тих, хто це зараз робить, можна зрозуміти. Великою мірою саме через активну підтримку сепаратистів окупація і стала можливою. Якби не їхня активна підтримка, окупантам не вдалося би створити картинку "вільного волевиявлення народу Криму". Не був би окупований Крим – ця зараза не перекинулася би на Донбас. Тож ця неприязнь не на пустому місці виросла.

Хоча, і ми не втомлюємося на цьому наголошувати, не всі кримчани і були і є сепаратистами. Не було ніяких 90% за Росію, це міф від окупантів. В Криму дуже багато проукраїнських громадян, справжніх патріотів. Було і є.

А от що дійсно важливо, для впливу на розуми тих, хто коливається – це критика російської окупаційної влади. Необхідно постійно нагадувати кримчанам, яка в них нікчемна влада і підривати її авторитет. Це не складно, адже вона і справді така.

До речі, влада винна і в нинішній ситуації. Окупанти не чистили русла річок і не укріплювали земляні греблі. Крім цього, всі сім років триває масова, хаотична забудова. Це не могло не вплинути. І до окупації столицю Криму – Симферополь інколи добряче заливало, але такого стихійного лиха не було. Це наслідки безвідповідального ставлення окупантів до окупованої ними території. І дуже важливо, щоби жителі Криму це добре усвідомили.

Повертаючись до дотепних постиків в соцмережах, тут дуже важливо постійно тримати в голові, що не всі в Криму – ідейні сепари. Там залишилися наші громадяни. Ті, хто зустрічають за українським часом Новий рік і таємно збираються на шашлики на День Незалежності. Ті, хто зараз ховає в шафі український прапор і вишиванку ніби якійсь кілограм вибухівки. Просить поговорити з ними українською.

І зловтішаючись зі сепаратистів, яким мовляв, так і треба – нічого було підтримувати окупацію, не забувайте виокремлювати українських кримчан. Нехай вони не думають, що ви смієтеся з їхнього горя.  Що ви забули про них і всіх вважаєте зрадниками. Хоча і тут дозвольте закликати виявляти обачність, адже насміхаючись з одних і висловлюючи тут же підтримку іншим, ви можете нацькувати агресивних членів клубу любителів двоглавої курки на українських громадян. Вони тепер якраз в пошуках винного. Звісно, ідеально, щоби це виявилися "бандери".

І ще один аспект – на цей кошмарний потоп зараз дивляться тисячі вимушених переселенців з Криму, і повірте, їм це дуже болить. В багатьох там залилишися друзі і родичі. І вимушені переселенці зараз їдуть з глузду від тривоги за них. До того ж, брудною водою зруйновано місця, де вони виросли, народили дітей, саджали дерева і будували будинки. Бачити, як не стає місця, що сниться тобі ночами, куди мрієш колись таки повернутися, можна побажати тільки ворогу.

Ігнорувати

Це те, чим зараз займається офіційна українська влада. Вона не розуміє, як коментувати кримський потоп, щоби це не був зашквар. Тому Зеленський зараз слухає своїх радників, чекає і мовчить. Не пристаючи до жодного табору.

Пробну кулю запустили від  Данілова, який сказав що "Господь Бог занадто багато їм дав води відразу". На цю заяву стригерило Авакова, який заявив, що "Кримська природна катастрофа – не привід для жартів і зловтіхи", ну і все по тому. Українська влада на ситуацію в Криму поки просто дивиться і, в принципі, має право, тому що за міжнародним право проблемами окупованої території має опікуватися держава-окупант.

Але заяви від Зеленського чекають, рано чи пізно він її десь зробить і з неї можна буде зрозуміти, яку стратегію по Криму на найближчий час обрали на Банковій.