Командир сотні «Крим»: «Кадировці» – не чоловіки, вони пси, яким сказали «фас»

depo.ua вдалося поспілкуватися з командиром

- Коли і як ви поїхали з Криму, що взяли з собою?

- Співробітники ФСБ мене взяли в день кримського «референдуму», хотіли повісити на мене підготовку теракту. Прямим текстом говорили, що хочуть зняти зі мною «кіно», а потім депортувати. Якщо ні - погрожували розстріляти. Виводили на розстріл, стріляли холостими. Я не погоджувався. Для них я був цікавим варіантом - я мусульманин і українець. Хотіли мене прив'язати до «Правого сектора», якого я до цього в очі не бачив. За цей час журналісти та правозахисники підняли галас, і фсбшникам довелося визнати, що вони мене затримали нібито за те, що я п'яний лаявся матом і бешкетував. Перевели мене в КПЗ, через два тижні вивезли за Чонгар. Без документів, без нічого. Їм не потрібні там активні мусульмани, адже ми до цього з хлопцями возили продукти українським військовим, годували їх.

Приїхавши до Києва, я вирішив створити підрозділ мусульман. Тоді ж я познайомився з Ісою, кримським татарином, ми знайшли спільну мову. Потім ми вийшли на «Дніпро-1».

- Як вийшло, що ви з Ісою потім розділилися - він створив свій самостійний підрозділ «Крим»?

- Спочатку ми були всі разом. Поїхали на полігон в Дніпропетровську, нас тренували інструктори з Ізраїлю, Грузії. Якщо чесно, з того, чому вони нас навчили, в АТО нам нічого не знадобилося - тільки швидко падати на землю від гранати. Тактика війни в Ізраїлі інша, вони не знають, як воює Росія. Ветерани Афганістану, спецслужб в цьому сенсі найбільш досвідчені.

З Ісой Акаєвим у нас була єдина розбіжність - з приводу офіційного оформлення батальйону. Одна частина групи залишилася чекати офіційного оформлення в батальйоні «Дніпро-1», яке затягувалося, Іса з іншою частиною наших людей вирішили відразу поїхати в АТО. Я був проти, оскільки вважаю, що мої люди мають бути захищені юридично.

Ви воюєте не перший місяць. Де було найважче?

- В Іловайську. Убитих було багато. Ми - перша група, яка вирвалася звідти з боєм по коридору. Взяли в полон російського десантника. Коли на третьому кільці оточення, на блокпосту росіян, ми прийняли бій - він просив його не відпускати. Так і вийшли з оточення разом з цим полоненим. Він знав, що його вб'ють свої ж, розбиратися не будуть. Бачив, як росіяни розстрілювали наші колони з їхніми полоненими.

У Пісках зараз дуже важко, ніколи там не було так жорстко.

- Кримські татари пішли воювати за Україну, хоча багато українців вважали їх так званим «чеченським фактором» країни... На вашу думку, це виправдано?

- Напевно, так могли говорити тільки особистості, які налаштовані антитатарськи, антиісламськи, намагалися розгойдати цю тему. Я довго жив у Чечні, серед чеченців. Різниця в ментальності між кримськими татарами і чеченцями величезна, із спільного у них лише те, що вони - мусульмани.

- Ще про чеченців, точніше - про «кадирівців». Мусульмани називають їх зрадниками віри. Чому? Вам доводилося стикатися з кадирівськими підрозділами в бою? Як вони воюють?

- Ми стикалися з кадирівськими підрозділами в Іловайську. У них, звичайно, є бойовий досвід, підготовка... Вони професійні найманці. Це люди, які потрапили в певну течію, з якої вибратися для них неможливо - постраждають від своїх же. Вони - заручники положення. Для нас вони - не чоловіки. Вони - пси, яким сказали «фас». Однак... щільність м'яса у нас у всіх однакова.

Я не вірю, що вони воюють за «русскій мір». Наприклад, Ялту, сферу туризму, віддали Байсарову, «гаманцю» Кадирова, який сидить в Москві. Але що взяти в Донбасі? Знаю, що вирізають метал з підприємств, переправляють до Росії - через чеченців...

- Як вважаєте, що могло зупинити окупацію півострова?

- Коли людина при владі, у нех інший рівень відповідальності, вона порівнює втрати іншого рівня, ніж проста людина. Я не знаю - можливо, тоді з двох зол обрали менше: щоб не втратити пів України, щоб не покласти своїх людей, віддали Крим? Я не беруся судити.

Що стосується повернення Криму - то військовим шляхом це неможливо. Також не вірю і в дипломатичний шлях, у будь-якому разі, поки.

Я жив там, я знаю цих людей. Татари пам'ятають геноцид і налаштовані проукраїнськи на 100%. Є, звичайно, в Криму й інші проукраїнськи налаштовані громадяни. Але основна маса кримчан, на жаль, - реальна «вата». На Донбасі - та ж ситуація. За «Новоросію» - відсотків двадцять, трохи проукраїнськи налаштованих, решта - безхребетні, без своєї національної ідентичності люди. Мені їх не шкода - вони самі винні в ситуації, в якій опинилися, бо вони мовчали. Раб, який не прагне свободи, заслуговує подвійного рабства. Яке населення - такі й правителі. Шкода дітей.

- Як вас сприймає місцеве населення на Донбасі?

- Коли ми в Іловайську були, після обстрілів мешканців багатоквартирного будинку, поряд з яким ми квартирували, вийшли у двір і обурювалися, що обстрілюють житлові квартали. Я не витримав і кажу їм: ви самі в цьому винні, бо ходили голосувати на тому референдумі. І тільки один з них сказав: «Так, ти правий». Для інших ми - «тупий укроп». Україні просто необхідно працювати ідеологічно в цьому напрямку.

Ви знаєте, коли я сидів у ФСБшників, вони цілими днями крутили новини російських каналів. І навіть у мене, у людини з чіткими переконаннями, починали закрадатися сумніви - а може, дійсно, я не все знаю? Промивають мізки професійно. Раніше я не розумів свою бабусю, що пройшла жахи голодомору, війну, коли вона розповідала, що плакала, коли помер Сталін. Тепер розумію.

- За яку ідею ви боретеся, за що воюєте, якщо, на вашу думку, Крим вже не повернути?

- Перш за все, ми - мусульмани, і воюємо за право тут жити і берегти свою релігію. Навіть пророк Муххамед свого часу покинув Мекку, бо не міг там дотримуватися релігії. На даний момент Україна - це та країна, де ми можемо спокійно дотримуватися релігії. Ми переїхали з Криму до Києва, змогли там відкрити мечеть, Іса переїхав до Вінниці - там відкрив мечеть, ніхто нас не утискає. Якщо прийде сюди Росія, то тут стане так, як зараз у Криму, - зникають активісти, знищується мусульманська література. Будь-який з нас розуміє, що Крим неможливо буде повернути, поки така ситуація на Донбасі. Родини, майно - на другому плані.

- Як вам на фронті вдається дотримуватися шаріату?

- Без проблем. М'ясо спеціальне хлопці нам привозять, а помолитися можна і в окопі. Хоча серед нас є і не мусульмани - хлопці з Криму, з Херсона. І люди продовжують приходити. Кримчани першими з українців втратили свою Батьківщину - і це той фактор, який об'єднує нас. Якби такі, як я або Іса, не виїхали з Криму, нас би вже не було.

На жаль, дані про наших хлопців «зливаються». Таким чином, такі, як ми, виїхавши з Криму і пішовши воювати, поставили на кін усе. Тим не менш, у нас в підрозділі немає хлопців, чиї родини не підтримували б їхній вибір.

Фото: facebook.com