Клуб 25%: Чому більшості байдуже на думку "лідерів думок"

Ображені на реальність виборці заявляють, що будуть об'єднуватися, створять свій клуб або навіть партію. 

"Це не перша технологія, націлена на розкол країни. Проте, якщо раніше кроїли географічно, відрізаючи від "пирога" ласі шматки території, зараз надріз зроблений "горизонтально". Пасивні споживачі телевізійного продукту, які у більшості складають 73 відсотків тих, хто віддав голоси "Слузі народу" відокремлені електоральним секатором від 25-ти відсотків виборців Порошенка, серед яких значна кількість українських інтелектуалів та митців. Цей горизонтальний поділ дуже скидається на обезголовлення", - пише мистецтвознавиця і музикантка Олена Грозовська у Facebook. 

 

Втім, намагання затесатися у касту обраних у примітивний електоральний спосіб у мережі почали не лише засуджувати, але і висміювати. 

Деякі "миротворці" резонно закликають припинити роз'єднувати націю, особливо, коли триває війна, а граблі "свій-чужий" вже набили Україні мільйон синців. 

Популярність "клубу 25" не дивує - психотерапевти понад століття тому пояснили бажання людей повірити у свою ілюзорну "вищість" без жодних на те підстав. Плюсик у бюлетені в якості порталу у "світ обраних" - аж надто просте психологічне рішення, аби їм знехтувати.  

Цікавіша природа когнітивного дисонансу, який транслюється у багатьох постах. "Націю залишили без голови", "Народ не пішов за своєю елітою", - щиро нарікають митці, філософи, вчені та медійники. 

По-перше, спантеличує готовність розвішати соціологічні ярлики без серйозних досліджень. 

По-друге ж, чи є "ходіння за елітою" взагалі нормальним процесом у наш час, і що визначає еліту як таку?

Ось тут бачимо  конфлікт пострадянського світу з одного боку і сучасного та цифрового з іншого. Це в радянській парадигмі, з якої ми все ще світоглядно вибираємося, інтелектуальна еліта - призначені люди, які мають досягнення. Це або люди, які стали в нагоді еліті владній, створивши потрібний їй інтелектуальний продукт. Або ж ті, хто наважився на протест і вперше транслювали цінності, протилежні нав'язуваним. У будь-якому разі еліта вписана у системний контекст. 

Залишки цього є у наш час - ті ж звання народних і заслужених артистів, програма "патріотичного кіно", в якій заохочують ідеологічну "правильність" навіть ціною привабливості для глядача. Суспільство авторитетів розхитується, але стоїть. І думка про те, що якщо клеймити і засуджувати за, наприклад, "неправильних" кумирів опонент має "покаятися", змінити думку, змінитися сам. Інфантилізм доростає до колосального рівня: "Мені не подобається твій світогляд, я тобі скажу про це, і ти змінишся". Втім, у цифровому суспільстві правильність обмежується законом і табу на будь-яке насильство. Все інше - химера, маніпуляція і чиясь забаганка. 

"Націю залишили без голови..." . Але у XXI столітті, коли людина зрештою хай і невпевнено, але навчилася жити поза натовпом, кожен сам собі голова. 

У еру соцмереж "кумири" змінюються блискавично - від банального яйця в Instagram до Кайлі Дженнер, яку це яйце і потіснило з позиції лідера соцмережі, і зрештою українського гурту KAZKA, який з піснею "Плакала" набрав понад 200 млн переглядів на YouTube.

Справи і реальна популярність важливіші регалій і пафосних придихань. Навіть диплом про вищу освіту потроху втрачає значення - на передній план виходить набір справжніх навичок і компетенцій, які можна перевірити прямо зараз. 

І завоювавши мільйон репостів не варто сподіватися, що про тебе не забудуть за першої зручної нагоди. Навіть якщо твою книжку розкупили накладом у 50 тис., до того ж без квот, політичних пасів і Шевченківської премії, це не означає, що її читачі готові дослухатися до твоїх життєвих порад. 

Зрештою в гіпотетичному контракті "гроші за книжку" не йшлося ані про послух, ані про авторитет, а все інше - фантазії. Тим паче, якщо немає ані книжки, ані репостів, а є лише бажання диктувати суспільству свою волю, яку сам чомусь викривлено сприймаєш як "правило".

Звісно, через такий непослух можна відчити біль і навіть настрочити, що суспільство, бачте, аморальне (а подумати - "без царя у голові", а воно і справді без царя) і жодних ідеалів не лишилося. Хоча свобода і можливість робити власні життєві вибори, згадаємо, теж ідеал. І, до того ж, доволі привабливий.