Історія дня: Муса Мамут – кримський смолоскип

Муса Мамут народився в селі Узунджи в родині пастуха Яг'ї Мамута. Під час депортації кримських татар його родину вивезли в Узбекистан. В перші роки на чужині в родині померли четверо дітей з п'яти - двійко молодших братів і дві сестри Муси загинули від голоду, а він в 13 років пішов працювати вантажником на пункт прийому бавовни. Це була страшна робота із страшними умовами. Якось Мусу побили до втрати свідомості бригадиром за вказівкою спецкоменданта в покарання за те, що він запізнився на щомісячну реєстрацію кримських татар в комендатурі.

Потім, маючи всього 4 класи освіти склав на тракториста-машиніста. Одружився, працював слюсарем і техніком.

5 вересня 1967 року вийшов наказ Президії ВР СРСР, який зняв з кримських татар звинувачення в зраді. Через рік 800 кримськотатарських активістів приїхали в Москву, щоб передати ЦК КПРС лист з вимогою про повернення народу до Криму. Майже всіх заарештували і під конвоєм відправили в Узбекистан.

Ще через рік було оголошено, що кримські татари будуть виїжджати до Криму планомірно, укладаючи трудові договори з представниками Кримської області. За весь 1968 рік було переселено всього 148 сімей, переселенські книжки видавалися під контролем КДБ.

Загалом, "переселення" відбувалося так, що ворогу не побажаєш.

26 травня 1968 року 98 кримських татар поставили намети за межею Сімферополя. Наступного дня табір оточили правоохоронці, чоловіків, жінок, дітей було побито і вивезено в Узбекистан.

10 липня 1968 року група сімей кримських татар звернулася до Кримського облвиконкому з проханням забезпечити житлом в будь-якій частині Криму. Їм запропонували порожні будинки в першому відділенні радгоспу "Більшовик" Красногвардійського району, а коли татари заселилися, вночі під'їхали вантажівки з міліціонерами і дружинниками. Людей почали затягувати в автівки, місцеві мешканці заступилися за своїх нових сусідів. Все скінчилося тим, що міліціонери відвезли з собою речі і чотирьох татар, всіх, хто залишився, прихистили сусіди. Але на світанку міліціонери і дружинники повернулися, накинулися на сплячих, побили їх і все одно вивезли, відправивши згодом в Узбекистан.

До речі, росіяни та українці - робітники першого відділення радгоспу "Більшовик" наступного дня після цієї "зачистки" відмовилися вийти на роботу, 17 сімей росіян і українців демонстративно покинули радгосп, а чотири сім'ї переселенців, які щойно приїхали з материкової України, категорично відмовилися оселитися в цьому радгоспі .

Загалом, після опублікування Указу про політичну реабілітацію кримськотатарського народу приблизно 12 тисяч кримських татар, які спробували повернутися до Криму, були примусово вислані назад в місця депортації.

До 1978 року, коли Муса Мамут спалив себе на знак протесту проти знущання з кримських татар, в Криму мешкали в куплених ними будинках, але без прописки (так само як і родина Мамутів) близько 700 кримськотатарських сімей. Майже всі вони пройшли через цивільні суди, які визнали угоди купівлі-продажу будинку недійсними.

Родина Мамутів повернулася в Крим в квітні 1975. За власні, чесно зароблені гроші Муса купив будинок у селі Донське (до депортації - Беш-Терек) Сімферопольського району, але йому відмовили в нотаріальному оформленні угоди, а згодом ще й порушили проти нього і дружини кримінальну справу через порушення паспортного режиму. Тобто їх з дружиною не прописали в їхньому власному будинку, а потім заарештували через те, що вони живуть в ньому без прописки.

В 1976 Мусу Мамута заарештували і засудили на два роки ув'язнення в таборі загального режиму, а дружину — до двох років умовно. За те що посміли повернутися до Криму. Щодо дружини ще "зглянулися", бо мала трьох неповнолітніх дітей.

Показово, що навіть відбувати покарання Мусі Мамуту присудили не в Криму, а в Кременчузі.

Старшій донці Муси не дали паспорт, замість нього дівчина отримала рішення облвиконкому Криму, в якому було сказано, що оскільки батьки в Криму не прописані, їй у видачі документу відмовлено. Під загрозою арешту дитину виселили з Криму.

Через рік його достроково звільнили за сумлінну працю, але кримська влада, як і раніше, відмовляла йому у прописці вимагала, аби родина Мамутів залишила межі Кримського півострова. Численні скарги до вищих інстанцій, в тому числі до ЦК КПРС та уряду, не дали жодних результатів.

20 червня 1978 року проти Муси Мамута та його дружини було порушено нову карну справу через порушення паспортного режиму. При оголошенні постанови чоловік заявив, що вони його більше живим не візьмуть. Через три дні, коли до нього прийшов дільничний інспектор, аби доправити до слідчого, Муса відмовився іти з ним. Той відповів, що в зараз перевдягнеться і піде з ним, але попросив дільничного вийти.

Через деякий час Муса Мамут вийшов з дому, облитий бензином і пішов у бік міліціянта. В руці він тримав сірники. Діти бігли за ним з криком "тату, не треба!" і звали на допомогу. Вони вже знали, що він зібрався зробити.

Муса окриком зупинив дітей, чиркнув сірником і запалав наче смолоскип. Свідки кажуть, що побачивши це міліцянт втік, забувши про свій мотоцикл.

Муса Мамут отримав 90% опіків. Через п'ять днів, 28 червня він помер в міській лікарні Сімферополя. До останньої секунди життя він перебував у повній свідомості та заявив, що не розкаюється у вчиненому і зробив це на знак протесту проти нехтування правами кримських татар. Йому було 46 років.

30 червня його поховали на кладовищі Донського. Радянська влада в цей день заблокувала дороги в селищі, заборонила там зупинку автотранспорту, телефонний зв'язок тимчасово припинили, а в Сімферополі телефонні автомати не з'єднували з Москвою. Кримських татар попередили, що якщо вони візьмуть участь в похороні, їх можуть звинуватити в порушенні громадського порядку. Не дивлячись на це, провести героя в останню путь прийшли більше тисячі людей.

Радянська влада намагалася приховати від громадськості мотиви його вчинку і оголосити його божевільним. На вдову Муси Зекіє тиснули, щоб вона заявила, що чоловік, коли підпалив себе, був не при своєму розумі. За прописку в Криму.

Самоспалення Муси Мамута спричинило величезний резонанс. Майбутній лідер кримських татар Мустафа Джемілев написав лист до світової спільноти, а Решат Джемілев (однофамілець ) - до короля Саудівської Аравії Халіда ібн Абдель Азіз Аль Сауда і всесвітньо відомого боксера Мухаммеда Алі. Академік Андрій Сахаров звертався до Леоніда Брежнєва та Миколи Щолокова з проханням надати гідну пенсію вдові загиблого та звернути врешті-решт увагу на проблему кримських татар, а вдова Муси Мамута написала лист генеральному прокурору СРСР Роману Руденку з проханням покарати винних у самогубстві її чоловіка.

Поет-дисидент та правозахисник Григорій Александров присвятив Мусі Мамуту поему "Факел над Крымом".

А 15 серпня, менш ніж через місяць після мученицької смерті Муси Мамути Рада Міністрів СРСР прийняла спеціальну постанову "О дополнительных мерах по усилению паспортного режима в Крымской области". Ця постанова значно спростила процедуру виселення кримських татар, які посміли повернутися на рідну землю без дозволу КДБ. Тільки через 11 років, в 1989 році кримським татарам формально було дозволено повернутися в Крим.