Ідіотизм реальності: від Катерини II до бунтарів ДАІшників

Воістину, перед нами та новина, яка змушує задуматися, чи радіти їй чи журитися. Адже не потрібні жодні соціологічні опитування для того, щоб переконатися, що більшість співвітчизників упевнені: в автоінспекцію йдуть тільки ті, хто принципово не хочуть і не вміють нічого робити. Більше того, більшість автолюбителів тільки побажають, щоб такий страйк виявився безстроковим.

І все-таки цікаво, чим нам можуть погрожувати доблесні стражі свистка і жезла? З одного боку, вони нагадують, що, «згідно з КЗпП, за два місяці до ліквідації ДАІ людей повинні повідомити і запропонувати нове місце роботи у зв'язку з ліквідацією підрозділу». Ось і дивуються ДАІшники, коли їх попередять про звільнення? Які компенсації будуть? Що буде з тими, хто не дослужився до пенсії місяці? Крім того, Державтоінспекція погрожує занурити весь Київ у пучину хаосу, «не виїжджати на виклики, не оформляти ДТП і не регулювати рух». Що стосується останнього аргументу, то він просто смішний: як показала революція гідності, київські волонтери можуть все, навіть регулювати рух, іноді з битою в руці. Звісно, стає дещо не по собі, коли на перехрестях замість страйкуючого інспектора побачиш штрейкбрехера з батальйону «Айдар» або «Київ-1» з битою замість палиці, але любиме місто, варто зауважити, вже бачило й не таке. Ну, а що стосується нових місць служби для всіляких сержантів петренків, то їх легко можна знайти на сході країни. Донбасу потрібні міцні, спаяні чоловіки в красивій уніформі.

Не скажу, що особисто я відчуваю якусь неприязнь до ДАІ. Я не Яценюк, якому начальник «Кобри» показував непристойні жести. У мене навіть машини немає. Але у мене викликає якесь неприйняття той факт, що вся суть роботи цієї структури не в тому, щоб зменшувати аварійність на дорогах, а в тому, щоб знімати з себе відповідальність за цю аварійність. За роки незалежності ДАІ демонструвала небачену кількість ініціатив, покликаних боротися з аваріями. Пропонували їздити вдень з увімкненими фарами і дозволяли їздити так. Боролися з тонованими вікнами. Купувати номери із запатентованим потрібними людьми дизайном. Вигадували серії номерів ОО і II. Займатися каламутними проектами з розмитненням б/у автомобілів. Причому на пряме запитання, чому в Києві роками існують місця підвищеної аварійності, йде відповідь про те, зі скількох машин зняли тонування. Просто якийсь карго-культ, де від одних шаманських дій вимагають абсолютно не пов'язаних з ними результатів.

Але йдеться не тільки про ДАІ. Зняттям із себе відповідальності займається безліч непотрібних і безкорисних служб. Нещодавно мені особисто довелося зіткнутися з таким самим шаманизмом у виконанні інспектора пожежної служби. Сталося це на виборчій дільниці, яка була орендована на два тижні в якомусь гуртожитку. Вибори були проміжними, виборці тут майже не з'являлися, зате комісію тримав у напрузі якийсь представник пожежного відомства, який у першу чергу повісив на стіні «інструкцію з пожежної безпеки дільничної виборчої комісії», деякі вимоги якої (на кшталт організувати ще один вихід з приміщення) були абсолютно нездійсненні. Але це був ритуал, який не можна було не виконати. Подібно до того, як оса в дослідах Жан-Анрі Фабра продовжувала закладати гніздо, з якого ентомолог перед цим вийняв личинку, здійснюючи таким чином абсолютно безглуздий, але закладений потужним інстинктом обряд.

Потім він вимагав папір з «мокрою» печаткою про призначення «відповідального за протипожежний стан у виборчій комісії» і пішов зі спокійним серцем, знаючи, що якщо наша ділянка згорить, то у нього є папірець, на кого можна списати свою відповідальність. Причому я впевнений, що він не побачив у цьому нічого протиприродного. Так само, як і нічого протизаконного не бачили пожежники, які пропонували моєму родичу - власнику невеликого підприємства під Києвом - акт про повну безпеку його офісу в обмін на оформлення передплати на сорок примірників журналу «Вогнеборець України» для його співробітників. Тобто питання про протипожежну безпеку точно так само не стоїть перед пожежним, як і питання про вуличний рух перед ДАІшником, як і питання про личинку перед піддослідною осою Фабра.

Пошуком відповідальних займається величезна кількість відомств і служб. Працівники санепідемстанції призначають відповідальних за санітарний стан, а охорони праці - за виробничу безпеку. У тому, що в обмінниках немає валюти, звинувачують тих, хто міняє більше трьох тисяч. При Черновецькому колись намагалися заборонити і новорічні ялинки в дитячих садках: вважалося, що саме Діди Морози своїми нетрудовими доходами обвалили міський бюджет. Останні ініціативи генштабу про довідки для мобілізованих - це теж спосіб зняти із себе будь-яку відповідальність на випадок зриву мобілізації, переклавши її чи то на міліцію, чи то на митників, чи то на самих призовників. Щоправда, міліція і митники, гадаю, теж якимось чином відкрутяться. Навіть зі школи, якщо мені доводиться забирати дітей з уроків раніше, мені пропонується підписати папір про те, що я в цей час відповідаю за життя і здоров'я дитини. І ці папери, наскільки я помітив, акуратно підшиваються і перевіряються. А на пошті за користування абонентською скринькою мені пропонується дати підписку про те, що я не використовуватиму її для зберігання наркотиків і вибухових речовин. У Радянському Союзі, пам'ятається, був ще такий жарт: писати в графі «мета приїзду» в готельній анкеті «пограбувати банк» або «учинити розбій» - ніхто з кастелянш цього просто не помічав.

Історик Ключевський, чиї слова наводить Василь Стус у своєму геніальному «Феномені доби», характеризував імператрицю Катерину словами «вона хотіла здаватися, і не хотіла бути». Цариці хотілося «здаватися» освіченим монархом, який листується з Вольтером і розмірковує про дух просвітництва, але «бути» хотілося розпусною і деспотичною диктаторкою, яка розорила Січ і віддала в кріпацтво цілі народи. Мені здається, подібне явище ми спостерігаємо і на рівні низової української бюрократії. Усім хочеться здаватися управлінцями, але ніхто не хоче брати на себе ті ризики, з якими це управління пов'язане. Як наслідок - маємо штат бюрократії, здатність яких до прийняття самостійних рішень навіть менша, ніж у комахи. Оси, щоправда, не здогадувалися організовувати страйки проти руйнування вулика...