Героя АТО на розтерзання бойовикам здали ті, кому він привіз гуманітарку

Загинув 10 грудня, у день перемир'я, коли розвозив жителям Донбасу гуманітарку і шукав міни, що не розірвалися. Українських солдатів обстріляли із засідки снайпери бойовиків - куля в серце. Товариші по службі Володимира підозрюють, що їх здали місцеві. Ті самі, яким вони привезли продукти

depo.ua продовжує серію публікацій про українських солдатів, які загинули під час боїв з терористами і російськими загарбниками на Сході України.

До війни хлопець працював комбайнером у селі Солоне Дніпропетровської області. Як розповідають друзі Володимира Коновалова, як тільки почалося АТО, йому кілька разів телефонували з військкомату. Просили то прийти, то не їхати. Але не мобілізували. Втомившись від невизначеності, патріот України записався добровольцем у батальйон «Дніпро-2» і після навчання поїхав у зону АТО.

- Просила його не їздити, казала: сину, не треба, але він, знаєте, справжній чоловік: сказав - значить зробить, - згадує мама загиблого Героя АТО Наталія Михайлівна. - По-справжньому любив Україну. Якось мені зателефонував, сказав: «Мам, привіт, я їду на війну». Ледве встигла прибігти з села в район на проводи...

Герой АТО про війну матері практично нічого не розповідав, беріг її нерви. А коли приїжджав додому, жартома погрожував розбити телевізор, по якому показували моторошні кадри з війни.

- Ми з ним домовилися, що кожного ранку я телефоную, а він відповідає, - розповідає мама Наталя Михайлівна. - На всі мої запитання, він відповідав: «У нас все добре», і розпитував, як у нас там справи. Такі дзвіночки щоранку - це як радість. Син живий, голос почути.

Володимир Коновалов воював у найгарячіших точках: звільняв Слов'янськ, з боєм вирвався з Іловайська. Був поранений: місяць лежав у госпіталі і знову повернувся в зону АТО.

10 грудня, коли було оголошено перемир'я, він разом із побратимами розвозив гуманітарку місцевим жителям і шукав міни, що не розірвалися, щоб знешкодити... Вогонь по українських солдатах відкрили з лісопосадки: куля снайпера влучила Володимиру в серце. Товариші по службі кажуть, що, ймовірно, маршрут бойовикам здали місцеві посібники терористів, що маскуються під місцевих жителів, яким наші солдати везли гуманітарку.

Ховали хлопця всім селом Веселівка Дніпропетровської області, звідки він родом. Труну покрили українським прапором, а люди встали на коліна. Село невелике, всі один одного знають, а багато людей старшого віку пам'ятають Володю ще зовсім маленьким, спритним і діловим хлопчиськом...

- Коли синові було п'ять років, зовсім маленький, він залишився один вдома - була така необхідність, мені треба було відлучитися, - згадує мама солдата України. - Приходжу, будинок закритий на ключ, у дверях - якийсь папірець, а на ньому кружечки якісь намальовані. Я за голову - дитина зникла! Давай по селу бігати, сусідів на ноги підняла... Виявилося, що він напросився до тракториста, нашого сусіда, і разом з ним поїхав на тракторі в поля. Коли побачив мене перелякану, подивився так здивовано: «Ти чого, мамо? Я ж будинок закрив, тобі записку написав». Він у 5 років не вмів писати і намалював колеса трактора - мовляв, поїхав, скоро буду. Ми часто цю історію згадуємо.

У Наталії Михайлівни троє синів: Володимир був середнім і, як розповідають сусіди, найбільш добродушним і усміхненим.

- Мені сусіди казали, мовляв, не переживай, Наташо, у тебе Вовка добра душа зростає, нікому в допомозі не відмовить, а тебе в старості завжди підтримає, - згадує жінка. - А тепер немає мого Вовки, мого синочка...