Чому Україна вже програла інформвійну з антивакцинаторами

Чергова коронавірусна хвиля крокує Україною. За кілька днів, 30 жовтня, кількість "червоних" областей з найсуворішими карантинними обмеженням збільшиться на сім нових "щасливчиків", до 15 регіонів. Київська влада непрозоро натякає, що столиця теж от-от закриється. Чиновники відкривають центри вакцинації на вокзалах і вигадують нові обмеження для тих, хто не хоче робити заповітний укол. В соцмережах з новою силою вибухають нестримні баталії між прихильниками та противниками вакцинації – за активної підтримки бот-мереж з недбало прихованими кремлівськими вухами. Умовна луб'янка воює і за тих, і за інших, бо їй мета – розбрат, а не правда. І у своїй справі вона цілком успішна.

Якими результатами закінчиться нинішній епідемічний сплеск, говорити поки рано. Але про інформаційну сферу згадати вже можна. І справи тут невтішні для поборників вакцинації, бо вже можна констатувати: прихильники щеплень у цій битві програли, антивакцинатори перемогли. Незалежно від того, чи мають умовні "сіноваки" і "модерни" ефект, чи не дуже. І вважати так є декілька причин.

Кампанія з вакцинації в Україні провалена

Українці залетіли у нову хвилю не підготовленими. Далі в будь-якому разі буде гірше, з карантинами чи без – вже не важливо. А те, що відбувається зараз, найімовірніше матиме такі результати, що лише підтвердить правоту – чи радше "правоту" – антивакцинаторів.

Щеплені вже почали хворіти, підтверджуючи антивакцинаторський наратив, мовляв, щеплення не працюють

Це можна не помітити в офіційних повідомленнях, але все більше помітно в соцмережах – повідомлень про випадки "коронації" серед вакцинованих більшає, хоч поки що і не в усіх "інформаційних бульбашках". Хворіють і ті, хто отримав "слабкий" Короновак, і ті, хто вколовся модними АстраЗенекою чи Пфазером-Комірнаті. Можна, звісно ж, заспокоювати себе, мовляв, зате перебіг легкий, але вакциновані теж потрапляють в лікарні. Хтось – і до реанімації. А хтось звідти вже і не вийде. Таких випадків буде більше, вони ставатимуть помітнішими. Отже, вакцина як така на даний момент не рятує ані від передачі, ані від зараження. Як антивакцинатори і говорили.

Третя причина: на вироблення післявакцинного імунітету потрібен час

В України його вже нема. Тож всі ці центри вакцинації на вокзалах, які мали бути ще влітку і в які нині ломанулось чимало тих, хто тягнув з щепленням до останнього, – тепер як мертвому припарки. Навіть гірше. Бо дарує хибне відчуття захищеності, яке наражає на небезпеку.

Треба визнати: щойно отриманий укол, та й вакцинація загалом, в нинішню хвилю вже не захистить. Її доведеться хворіти по-повній і закриватись на карантин. Але людям про це забули сказати. Інформування населення нема як явища, на місці вакцинації розповідати про можливі наслідки і ускладнення медики не поспішають. Натомість з усіх усюд несеться оманливе: уколись – і будь вільним!

Наслідок цього прогнозований: людина робить щеплення і спокійно продовжує "шастать", як вказано на деяких мотиваційних білбордах. Хоча імунітету ще не має. І слідом з чималою вірогідністю інфікується. Але пересічний українець не буде розбиратись, чому так сталось. Йому не поясниш, що треба було поберегтися, або що штам змінився, що для ефекту не завадить масовість. Для нього зараження свідчитиме, що а) вакцини не діють; б) від вакцин хворіють. Людина укололася, їй обіцяли диво, його не сталося. А антивакцинатори ж говорили!

Центри вакцинації і експрес-тести на вокзалах – здавалося б, непогана ідея. Але одразу виникає питання, яка в цього ноу-хау ефективність. І чому, наприклад, можна зробити щеплення, отримати папірець, і тут же не робити експрес-тест. Захисту ж ще ніякого! А для антивакцинатора це зайвий раз привід сказати: все, що робиться, не має сенсу. І час доведе його правоту.

Українські можновладці взагалі своїми діями ілюструють, що вони – плоть і кров свого народу. І розуміння небезпек і ризиків в них десь на тому ж рівні, якщо вони взагалі в ті небезпеки вірують. От, треба шось робити. Що саме, як і навіщо – не зовсім зрозуміло. Але йой, най буде! Потім якось викрутимося. Звалимо на антивакцинаторів, врешті решт.

Отже, ситуація погіршуватиметься, і ніяка вакцинація, примусова чи добровільна, цьому вже не завадить. Як антивакцинатори і говорили. Вони взагалі багато чого говорили, але поки що все йде до того, що "простогрип" з їхніх оповідок не спинити, а значить, і не треба. Простий же українець, і без того рясно заряджений інформаційним компостом з інтернету, зайвий раз переконається у своїй непереможній мудрості, і далі з ним працювати, спонукаючи до суспільно корисної повідінки, буде ще важче.

Єдина слабка надія – що вакцини таки продемонструють хоч якусь – а ні, не хоч якусь, а помітну – ефективність у полегшенні перебігу хвороби. Тоді прихильникам вакцинації хоч чимось буде відбиватись. Зараз їхні погляди прикуті до Моршина – там ще в квітні запустили пілотний проект з вакцинації, і тепер в курортному місті двома дозами щеплені 74% дорослих жителів і 100% робітників санаторіїв. Результат на 27 жовтня – лише 22 хворих, з них 8 – вакциновані, але нікого – в лікарнях. Втім, від переможних реляцій, як би того не хотілося, поки що варто утриматись. Адже навіть на пік захворюваності Україна не вийшла, тож про якісь результати говорити поки що просто рано.

Втім, будь-які перемоги все одно можна закидати контраргументами типу "це все приписки", "ускладнення приховуються" і "куди подівся туберкульоз", а на тлі сумної епідемічної ситуації загалом по країні – тим більше. Тож ласкаво просимо борців за щеплення на місце антивакцинаторів, в категорію в усьому винних. А вони ж казали.