Чотири шокуючі історії про голод на Сході

Вижити на помідорах

Найбільше потерпають від голоду жителі Луганської області. За словами волонтерів, чим ближче до російського кордону, тим складніше туди привезти гуманітарний вантаж. Особливо коли бойовики беруть місто в облогу: ні заїхати, ні виїхати. Нікому. Ні людям, ні машинам з продуктами. І місцеві залишаються без елементарних продуктів. Магазини закриваються, перестають працювати ринки. Та й бігати по магазинах під регулярним обстрілом теж не виходить - можна вийти з підвалу за хлібом і не повернутися. Родичі луганських «заручників» навіть не можуть вислати їм посилку. У таких ситуаціях виживають хто як може. Їдять усе, що є в запасі, точно відмірюючи порції. Це важливо. Дозволиш собі сьогодні понад норму - завтра продуктів може вже не вистачити, і тоді - голодна смерть.

«Моя тітка з Луганська. Під час блокади міста в серпні вона їла одні помідори. Гроші у неї закінчилися, зате на городі достигали помідори. Завдяки цьому і вижила. Уявляєте, 5-7 помідорів на день? Це в хороші дні. А може бути і менше. За місяць вона схудла на 15 кг», - розповіла ДеПо жителька Донецька. За її словами, стало легше, коли з міста зняли блокаду, і тепер вона може їздити до тітки з гостинцями й грішми. Інакше родичці не вижити.

Без допомоги

Гірше тим, у кого родичів немає: старим, інвалідам. Їх волонтери умовно називають «кинутими людьми». Вони першими вмирають в окупованих містах від голодної смерті. У питаннях виживання їм доводиться розраховувати тільки на себе і на добрих людей, яким не шкода буде з ними поділитися шматком хліба. Та якого хліба? Іноді доводиться задовольнятися гнилими овочами.

«Бабусю Полю я знаю з дитинства. Їй зараз 80 років. Син, єдина її надія, давно загинув. У цю війну їй доводиться виживати самостійно. Я її зустріла, коли приїжджала до родичів у Луганськ. Сухувата старенька, яка зараз може пересуватися тільки за допомогою ходунків. Вона йшла на ринок. Розговорилися. Виявляється, вона домовилася з місцевою продавщицею, що та їй безкоштовно віддаватиме м'яку моркву і гнилу картоплю, яку вже не можна продати людям. Цим вона і харчується вже кілька місяців», - розповідає ДеПо жителька Маріуполя з повними очима сліз. Куплених нею старенькій макаронів, круп та консервів вистачить на кілька тижнів. «А що далі?» - ставить риторичне запитання дівчина.

Самотня смерть

Смерть від голоду - страшна реальність окупованих міст. Сьогодні про це мало хто говорить. Причин кілька. В української влади немає такої статистики і можливості її отримати. А «ЛНР» і «ДНР» вести облік голодним смертям невигідно. Як вони можуть зізнатися в такому ганебному факті, що на підконтрольній їм території люди вмирають від голоду? Тому факти таких смертей всіляко приховуються. Місцеві патологоанатоми в графі «причина смерті» у таких випадках найчастіше пишуть «помер від старості» або «внаслідок загострення основного захворювання» і замовчують про факти дистрофії у померлих старих та інвалідів. Єдиними свідками страждань людей стають волонтери, які всіма силами намагаються підгодувати нужденних. Іноді не встигають.

«Поки в Слов'янську була війна, і одразу після його звільнення наші волонтери розвозили продуктові пакети безпосередньо по домівках людям. Брали вулицю і стукали в кожен будинок, квартиру. Особисто я знаю два випадки смерті від голоду в Слов'янську. Не просто хтось сказав, а це бачили безпосередньо наші волонтери. Один був присутній, коли померлого виносили з квартири, і другий волонтер повідомив про подібний випадок. Переважно це були люди з обмеженими можливостями - жителі багатоповерхівок. Сусідів поруч не було, ніхто не зайшов і не побачив вчасно, не змогли достукатися», - розповідає ДеПо пастор слов'янської церкви «Добра вість» Петро Дудник.

Дитячий страх

«Не хочу їсти!» - напевно, таку фразу чують від своїх дітей усі батьки. Нічого дивного, просто у дитини немає апетиту, і немає приводів для паніки. Для жителів Донецької і Луганської областей ця звичайна фраза іноді звучить жахаюче.

«У мене був страшний випадок у практиці. Мама з двома маленькими доньками: одній близько 3 років, іншій - трохи більше 5. Вони з Краснодона Луганської області. Цього серпня вони були змушені просидіти в підвалі свого будинку близько двох тижнів - місто серйозно бомбили. Їжі у них практично не було, ділили між собою хлібні крихти, щоб вижити і не померти голодною смертю. Пізніше їх евакуювали в санаторій в Одеській області. Через деякий час до наших психологів звернулася ця жінка за допомогою: її старша дочка зовсім нічого не їсть. Коли почали розбиратися, з'ясувалося, що дитина не їсть уже більше 3 тижнів, а всю їжу, яку їй дають, ховає собі під подушку. Для мами та молодшої сестрички. На випадок голоду. За цей час дівчинка вже встигла схуднути на 5 кг», - розповідає ДеПо координатор психологічної служби Гуманітарного штабу «Допоможемо» Олена Лук'янчук.

За словами психолога, дитина перебувала у шоці. І, незважаючи на те, що на базі для переселенців їжі було багато, дівчинці здавалося, що завтра це все закінчиться, і вони знову голодуватимуть. Дитина діяла інстинктивно: їжа є - сховала, щоб зробити запас на випадок голоду.

Фото: ЕРА, Уніан, Shutterstock