Боєць АТО, який поховав молодшого брата: «Я буду за нього вбивати, поки зможу вбивати»

Нагадаємо, як писав ДеПо, Герой АТО 19-річний Степан Стефурак загинув під Донецьким аеропортом. Група, в якій був солдат, йшла в розвідку, авто із засідки обстріляли бойовики. Намагаючись вийти з-під траєкторії обстрілу, водій звернув у лісопосадку і наїхав на міну, встановлену терористами. Тіло загиблого солдата на батьківщину доставив старший брат, 21-річний Василь, теж боєць добровольчого батальйону. Після похорону він повертався в зону АТО, в свій батальйон, який воює під Дебальцевим.

«ГРОБ НА ПОХОРОНАХ НЕ ВІДКРИВАЛИ, Я НЕ ХОТІВ, ЩОБ МАМА ЦЕ БАЧИЛА»

Василь невисокого зросту, в камуфляжній формі, яка пахне димом. Під очима темні кола, коротка зачіска. Свого молодшого брата, який загинув в зоні АТО, називає лагідно «Степанчик». Не плаче, про брата говорить небагато, немов ховає щось особисте, глибоке, що ще кривавить болем. Обіцяє мстити ворогам, поки живий. Розповідає про противника, війну і перемир'я.

Коли з братом спілкувалися востаннє?

- Він мені дзвонив в день смерті, але ми тоді в Дебальцевому були під сильними обстрілами. Не було зв'язку. Прийшла СМСка, що Степанчик дзвонив, а потім, пізніше, ще одне повідомлення - від мами. Вона написала, що в Інтернеті повідомляють, що Степанчик загинув... Я тільки в десять ранку зміг передзвонити. Уже було достеменно відомо, що мій брат убитий. Це був день мого народження, мені виповнився 21 рік, а Степанчику було 19.

Ви везли тіло додому...

- Так. Степанчику дуже сильно пошкодило вибухом міни обличчя. Обличчя зовсім немає. Труну на похороні не відкривали, я не хотів, щоб мама це бачила. В зону АТО брат пішов добровольцем. Ми зідзвонювалися, спілкувалися, коли була можливість... Будинок згадували, сім'ю, дитинство.

Ви дружні були?

- Нас було чотири брата. Ми в дитинстві дуже часто билися, напевно, як всі хлопці. Намагалися з'ясувати, хто сильніше за всіх. Сильно один одного били. Потім, звичайно, підросли, стали стояти один за одного, ділилися останнім...

Не думали, може, треба повернутися із зони АТО? Додому?

- Ні. Там ворог, який хоче прийти в мирні міста, руйнувати їх, захоплювати полонених, обкладати даниною. Там ворог, який убив мого брата.

«ВБИВАТИ РОСІЙСЬКИЙ СПЕЦНАЗ НЕ ТІЛЬКИ МОЖНА, АЛЕ Й ТРЕБА»

Ви воюєте проти російських підрозділів, «кадировців», терористів ДНР і ЛНР? Є у України шанси вистояти?

- Російська армія не має стільки сил, щоб нас подолати. Вони там щось десятиліттями модернізували, але події показали, що їхня армія, як і раніше, малоефективна. Якщо українським підрозділам дати достатньо техніки, ми їх просто вб'ємо. Вони намагаються взяти стратегічно важливі точки, лізуть в наступ, але ми дуже успішно обороняємося. Путін з Жириновським там базікають про те, що до Києва дійдуть, але це просто залякування. Вони аеропорт донецький взяти не можуть, Дебальцеве та ще ряд ключових пунктів. Намагаються, але не можуть. Ще раз повторю, у них не вистачить сил, щоб вдарити так, щоб нас подолати. Вони несуть серйозні втрати. Єдина їхня сила, проти якої ми не зможемо боротися, - ядерна зброя. Нам треба відновлювати ядерний потенціал.

Який противник з тих, що зараз воює проти нашої армії, найнебезпечніший?

- Найважче з російським спецназом. Це так звані «морські котики». Ці вміють воювати. Був випадок: вони просто вирізали наш «секрет» під Дебальцевим.

Як це «вирізали»?

- Прокралася і зарізали двох наших хлопців: ножові поранення плюс контрольні в голову. Стріляли з пістолетів з глушниками. Ще одного в полон взяли - майора. Ну, ми теж відповіли - знищили їхню групу. Не буду хвалитися, але саме в цій розвідгрупі був я.

Там така стратегія: вони стріляють з «Градів», ми - в окопи, в укриття. Вони підходять ближче з мінометами, знаючи, що ми під «Градами» не виходимо. Але ми тоді схитрували - вийшли розвідгрупою якраз під обстрілом «Града», пройшли кілька кілометрів приблизно до місця, куди вони після залпів підходили, щоб бити з мінометів... Залягли в «зеленці». Під'їхала група російських «морських котиків» і артилеристи. Почали розставляти міномети, щоб наші позиції ще раз накрити. Ми їх атакували: пострілами з гранатометів і кулеметів. Поклали всю групу - там все «200». Відійшли до своїх позицій.

Так що воювати і вбивати російський спецназ, який прийшов на нашу землю, не тільки можна, а й треба. Вчора мені сказали хлопці, що повністю знищили ще одну схожу за складом групу.

А «кадировці» як воюють?

- А ці смертники. Не думають, що роблять, погана тактика, поганий вишкіл, але смерті не бояться. Ми ж тепер їхні «кровники», а вони - наші. Там багато українців втратили своїх близьких. У мене брата вбили. Я буду вбивати за нього, поки зможу вбивати. А воюють «кадировці» гірше за «морських котиків»... Про сепаратистів і «ідейних» з ДНР і ЛНР говорити не буду. Це пил. Серйозної військової загрози вони навченим людям не несуть... А, ще забув сказати, у «морських котиків» хитра якась форма, їх в тепловізори не видно. Нам би таку.

«ТУТ ПОВІДОМЛЯЮТЬ ПРО 9 ВБИТИХ - Я ТЕЛЕФОНУЮ СВОЇМ ПОБРАТИМАМ, КАЖУТЬ - 19»

Що все-таки з перемир'ям? Є воно чи ні? Що змінилося?

- Може, на папері, для Європи воно є. Для нас, солдатів, стало після підписання цього перемир'я тільки гірше. Після того як було оголошено перемир'я, з-під Дебальцевого нашу важку техніку почали виводити на 15-20 кілометрів, як було домовлено. Як тільки техніка пішла колоною, її накрили російські «Гради». Колону розбили повністю.

Ніде не було такої інформації...

- Звичайно, не було. Взагалі дуже багато того, що відбувається там, у зоні АТО, тут про це навіть не знають. Тут повідомляють про 9 убитих - я дзвоню своїм побратимам, кажуть - 19. Тут багато неправди... Так от, після того як розбили нашу техніку «Градами», бойовики стали виходити на відкрите місце і лупити по нас. А нам відповісти нічим, ми їх бачимо, могли б накрити, але бити нічим. Потім командири батальйонів порадилися, поставили в стрій трофейну техніку, відремонтували... В черговий такий набіг бойовиків, впевнених, що нам нема чим їх дістати, ми відкрили вогонь. Дуже сильно їх здивували. І багатьох убили.

Ви бачили фронт, бачили реальний стан справ... Скільки ще триватиме війна?

- Дуже довго - два, може, три роки. У нас немає важкої зброї, ніхто її не дає. Якби влада хоча б скоординувала наші зусилля, налагодила зв'язок між батальйонами, взаємодію, грамотно б продумували операції... Ми вже гнали б терористів і російську армію з нашої землі. Але вони навіть цього не роблять. Просто плюють на нас: стійте тут самі, їжу шукайте самі. Ось так.

А що з авіаударами? Раніше постійно були повідомлення про успішні авіаудари у відповідь по артилерійських артпозиціях, а тепер тиша...

- Я ніякої техніки в повітрі вже місяць не бачив. А, почекайте... (замислюється, - ДеПо). Бачив. Нашу вертушку, що не долетіла до наших позицій кілька кілометрів, розвернулася і полетіла. Але ми, українці, війну виграємо. Просто якби нас підтримала влада, ми б зробили це вже до весни наступного року, а так буде потрібно набагато більше часу.

«ТРИ ДНІ СИДІЛИ В ОКОПАХ, МАЙЖЕ НІЧОГО НЕ ЇЛИ»

Як воно було - після війни повертатися додому? В мирні міста?

- Знаєте, мій родич живе в селі нашого району, вони громадою приймали біженців з Донбасу. Одного разу він запитав одного з цих біженців - здоровезного мужика: «А що ти тут робиш, коли твою землю захопили?». Той відповів: «Ховаюся від війни, я ж біженець». Мій родич сказав, що наші пацани там гинуть за вас, що його племінника там убили, а ви, мовляв, тут відсиджуєтесь... І ще раз поставив питання: «Що ти тут робиш?». Той відповів: «Що ти приї...ався?! Що роблю, що роблю... Баб ваших я тут ї...у». Після цього біженця побили і вигнали. Ось такі історії мені розповідають з нинішнього мирного життя.

А там, на фронті, підтримку українців відчуваєте?

- Люди нам дуже допомагають. Якби не прості українці, ми б не встояли. Волонтери везуть продукти, обмундирування. Народ нам дуже сильно допомагає. А влада тільки забирає. За місяць ми не отримали ніяких продуктів від Міноборони...

Тобто ніяких продуктів?

- Коли приїхали (під Дебальцеве, - ДеПо), у мене було дві банки тушонки. Це все. Потім три дні сиділи в окопах, майже нічого не їли. Тоді почали викручуватися, знайомим волонтерам дзвонити, щоб з голоду там свідомість не втрачати... Тому що було б дуже прикро не загинути в бою, а здохнути з голоду. Ще раз кажу: влада нічого не робить. Принаймні для нашого 25-го добровольчого батальйону. Протягом місяця нам так і не підвезли їжі. Волонтери нас годують, яким гроші дає наш український народ. Можна я, користуючись нагодою, звернуся до українців?

Давайте...

- Я хотів сказати, щоб люди не несли допомогу в військкомати та інші державні установи, не передавали Міноборони. Ця допомога на фронт не доходить. Передавайте перевіреним волонтерам, тим, кому довіряєте. І ще хочу сказати - дякую вам за допомогу. Ми там за народ стоїмо. І всі разом ми обов'язково переможемо.

Фото, відео: Антон Гусєв/ДеПо