Блокада портів і відток кадрів: Топ-американське ЗМІ розповіло, що саме заважає Україні та українській металургії процвітати

Статтю розміщено на сайті WP, передає Depo.ua.

"Повітряній тривозі байдуже, чи працює доменна піч. Тому, коли звучить сирена, яка попереджає про ракетну атаку, що трапляється часто, Олексій Клашник не біжить до одного з 16 підземних укриттів "Запоріжсталі". Натомість він і кілька ключових працівників одягають захисні жилети разом із теплозахисним спецодягом. Потім продовжують роботу з розпеченим металом, температура якого сягає 1100 градусів Цельсія", — йдеться у матеріалі.

Американськи журналісти розповідають, що місто Запоріжжя розташоване на відстані менш ніж 30 миль від лінії фронту, де відбувається контнаступ України "високого ступеня важливості", і часто стає мішенню російських військ.

У виданні підкреслюють, що повітряна тривога сигналізує про реальну небезпеку. Але, разом з тим наголошується, що зупинення доменної печі посеред процесу виплавлення чавуна, що використовується для виробництва сталі, може бути ще більш ризикованим.

"Люди просто пристосувалися до цього", — цитує WP 29-річного Клашника.

Американське видання підкреслює, що, попри війну, "життя та засоби до існування мають тривати, і "Запоріжсталь", один із найбільших металургійних комбінатів України, є символом стійкості одного з основних секторів пошматованої економіки країни".

Клашник також додав, що завод ніколи не зазнавав ударів, але "вибухи, що лунають у місті, дуже чутно".

"Заснована в 1933 році, "Запоріжсталь" — одне з небагатьох підприємств, що виробляє зі сталі холоднокатаний лист, який потрібен для автомобілебудування. Це регіональний гігант, і працівники описують його неймовірні масштаби абстрактно — тут можна вмістити два з половиною Монако або 777 футбольних полів", — розповідають у WP.

"Ба більше, вони називають його символом відмови України капітулювати перед російською агресією. Завод закрився на 33 дні на початку війни, але відтоді працює, переоснащує обладнання, щоб допомогти обороні України від агресора попри ризик", — додають у виданні.

У матеріалі наголошується, що через війну гігантська "Запоріжсталь" фактично скоротилася.

Журналісти розповідають, що до російського вторгнення на заводі працювало близько 10 000 людей. Торік тисячу людей мобілізували до лав ЗСУ. Ще тисяча, переважно жінки чи чоловіки з сім'ями, поїхали. Від початку повномасштабної війни "Запоріжсталь" не працювала більш ніж на 70% потужності. Нині працюють лише дві з чотирьох печей (ще одна на невеликому ремонті), тому виробництво ще менше.

"Ми втратили дуже багато клієнтів", — сказав в інтерв'ю журналістам генеральний директор комбінату Роман Слободянюк.

WP підкреслює, що "боротьба у сталеливарній промисловості багато в чому віддзеркалює більші труднощі, які випали на долю української промисловості після вторгнення".

У статті нагадують, що у 2022 році економіка України скоротилася на 30%.

"Хоча цього року спад стабілізувався, незрозуміло, коли відновиться зростання. Багато хто в сталеливарній промисловості України побоюється, що вони відстають, оскільки глобальне виробництво переходить на "зелену" сталь, яка використовує водень, а не викопне паливо, і потребує іншого типу залізної руди", — вказано у матеріалі.

Журналісти додають, що для багатьох "це також особиста боротьба".

"Металургійні заводи зазвичай домінують у своїх містах, об'єднуючи сім'ї та виступаючи основним платником податків", — розповідають автори матеріалу.

Вони додають, що декілька поколінь української родини можуть працювати разом у спекотних, потенційно небезпечних умовах.

"В Україні існує культура виробництва сталі", – сказав виданню Станіслав Зінченко, виконавчий директор GMK Center, київського економічного аналітичного центру.

У статті пояснюють, що ця культура створювалася сотні років. У XIX столітті британські інвестори почали працювати з Російською імперією, щоб використати величезні запаси залізної руди в країні. Пізніше, за часів Радянського Союзу, більша частина цієї руди використовувалася для виробництва сталі, призначеної для внутрішнього ринку.

"Коли розпався Радянський Союз, промисловість змінила напрямок, використовуючи широку річку Дніпро та Чорне море для експорту продукції до Північної Америки та Азії. Металургія стала однією з найбільших галузей промисловості України, поступаючись лише широким сільськогосподарським полям, подібним до тих, що розташовані недалеко від міста в Запорізькій області", — нагадує WP.

У статті, крім того, розповідають, що до російського вторгнення Україна була одним із найбільших у світі постачальників чавуна та сталі, при цьому метали становили приблизно третину українського експорту. Ця галузь вносила один долар із кожних 10 до довоєнної економіки України, і понад 560 000 осіб були прямо чи опосередковано зайняті в цій галузі.

"Це може бути тяжкою роботою. Нових співробітників на виробництві "Запоріжсталі" попередили, що першого місяця роботи вони з потом позбудуться 10 кілограмів або 22 фунтів", — йдеться у матеріалі.

Журналісти підкреслюють, що вплив війни на сталеливарну промисловість відбивають події на металургійному комбінаті "Азовсталь" торік в окупованому Маріуполі. Вони нагадують, що цей завод, як і "Запоріжсталь", входить до складу "Метінвесту", металургійного гіганта, що належить Рінату Ахметову, найбагатшій людині України.

"У "Метінвесті", найбільшому працедавцеві України до війни, лише у Маріуполі працювало близько 35 000 осіб. Комбінат "Азовсталь" та його мережа підземних укриттів стали символічним оплотом українського опору, перш ніж росія захопила місто понад рік тому", — наголошують автори матеріалу.

Журналісти додають, що металургійні заводи, які все ще працюють на території України, мають інші проблеми. Вони були відрізані від залізорудних підприємств, які раніше були їхніми постачальниками, і страждали від віялових відключень електроенергії, коли російські війська завдавали ударів по електромережі.

"Нещодавнє обвалення Каховської греблі нижче Дніпра додало нову проблему — воду. У вівторок гігантський сталеливарний завод у Кривому Розі, що належить металургійному гіганту ArcelorMittal, оголосив, що зупинить виробництво на невизначений термін через проблеми з водопостачанням", — пишуть автори статті.

Журналісти підкреслюють, що навіть коли можна виробляти сталь, російська блокада українських портів означає втрату доступу до міжнародних морських перевезень, які допомагали Україні процвітати. Експорт наразі здійснюється залізницею до Східної Європи зі значними витратами, що обмежує продаж.

"Те, що зараз роблять росіяни, називається дуже простим словом — піратство", — заявив генеральний директор "Метінвесту" Юрій Риженков.

WP розповідає, що для таких працівників, як Олексій Клашник, найбільша переміна – "це не сирени", а "години".

У американському виданні пояснюють, що робочі зміни були збільшені з 8 до 12 годин минулого року. 

Мета такого кроку полягала в тому, щоб укластися в нічну комендантську годину, через яку мешканці Запоріжжя не ходять ночами.

"Це означало ще чотири години гарячої та потогінної роботи біля печі", — розповідає WP.

У виданні додають, шо у довгостроковій перспективі кадри, ймовірно, стануть значною проблемою для "Запоріжсталі", що вказує на серйозніші проблеми, пов'язані з майбутнім важкої промисловості України.

У статті також наводять слова керівництва комбінату. Там говорять, що на підприємстві важко заповнити деякі вакансії, оскільки таких кваліфікованих спеціалістів більше немає в цьому регіоні.

Наголошується, що "Метінвест" сподівався працевлаштувати в компанії як мінімум 6000 працівників, що виїхали з його підприємств у Маріуполі, але подали заявки лише половина від цієї кількості. Багато хто з тих, хто працював на компанію у Маріуполі, вирішив з особистих причин залишитися на території, яку досі окупує Росія.

"Для нас це було трохи несподівано, Тому вони обрали залишитися в Маріуполі", — сказав Риженков.

Гендиректор "Метінвесту", крім того, додав, що одними з факторів були обмежена кількість робочих місць в Україні загалом та мовний бар'єр у Європі.

34-річний Роман Слободянюк, також визнає, що "важко переконати молодих людей, що вони мають працювати на сталеливарному заводі, а не, скажімо, у сфері інформаційних технологій, хоча робота в сталеливарній промисловості добре оплачується".

"Це важка фізична праця. Небагато людей готові погодитися на це", – наголосив гендиректор комбінату.

У WP також додають, що близько 7 мільйонів людей залишили Україну з початку повномасштабної війни, що посилило давню демографічну проблему.

"Ще мільйони переїхали на захід України, подалі від традиційних промислових центрів, таких як Запоріжжя. А враховуючи, що військові витрати, як очікується, залишаться високими протягом багатьох років, сотні тисяч солдатів буде звільнено", — розповідають журналісти.

У виданні додають, що війна також призвела до того, що Метінвест та інші виробники сталі в Україні залишаються позаду в загальногалузевих перегонах із переходу від традиційної сталі, що виробляється з додаванням вугілля і є основним джерелом викидів вуглецю, до "зеленої" сталі.

"Такі країни як Китай, Індія та Південна Африка, посіли місце України на міжнародних ринках. Хоча російська сталь перебуває під санкціями, її залізна руда — ні", — констатує видання.

"Сьогодні основним постачальником сталеливарної промисловості Європи є росія", — сказав журналістам Зінченко, маючи на увазі губчасте залізо та іншу спеціальну руду, яку виробляє "Металоінвест", російський виробник, найбільшим акціонером якого є олігарх Алішер Усманов, що перебуває під санкціями.

"Дивно, правда? Це має бути Україна", — додає виконавчий директор GMK Center.

WP нагадує про героїчну оборону маріупольського меткомбінату "Азовсталь".

"Слава "Азовсталі" зробила українську металургію предметом національної гордості. Але щоб зберегти галузь на плаву, треба вирішити, якою країною хоче бути Україна після війни", — підкреслює видання.

Журналісти знову процитували Олексія Клашника, який пишається тим, що працював на комбінаті до війни.

"І зараз також пишаюся", — резюмував чоловік.