"Зарплату не називатиму, а посвідчення судді тримаю в сейфі": Інтерв’ю з суддею Вищого антикорупційного суду

Про суддівську зарплату, нараду суддів і сторінки в соціальних мережах журналістам Depo.ua розповів суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Микола Глотов. В інтерв’ю він зізнався, чому судді - "також люди" та як це пов’язано з тим, що він не носить суддівського посвідчення разом із собою.

Ким потрібно бути, аби стати суддею?

- В Конституції України передбачені чіткі вимоги до того, кого можуть призначити на посаду судді. Однією із них, але не єдиною, є вимога мати вищу юридичну освіту. Інші стосуються наявності громадянства України, досягнення певного віку, набуття професійного досвіду, володіння державною мовою. Окремі з таких вимог, зокрема щодо стажу, відрізняються залежно від суду, в якому кандидат хоче працювати суддею. Наприклад, вимоги для зайняття посади судді місцевого суду (міського, районного), апеляційного, вищого спеціалізованого суду та Верховного Суду відрізняються.

А хто з суддів "головніший"?

- Відносин "головний - не головний" між суддями різних інстанцій (незалежно від того, в яких судах вони працюють), не існує, бо кожен суддя є незалежним. Звісно, рішення, постановлене слідчим суддею чи колегією суддів Вищого антикорупційного суду (ВАС), може скасувати або змінити колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду або ж колегія суддів Верховного Суду (суд касаційної інстанції), якщо є законні підстави. Але це не означає, що суддям ВС підпорядковані судді апеляційного суду, або ж суддями першої інстанції можуть керувати судді апеляційного суду. 

Взаємодія між судами різних рівнів не є "владою-підпорядкуванням", а виконує роль інструменту, який дозволяє вищестоящим інстанційно судам виправляти помилки судів, які знаходяться інстанційно нижче. Тобто ніхто з суддів апеляційного чи Верховного Суду не може давати вказівки, яке рішення треба ухвалити в конкретній справі та яким чином його мотивувати. Тому яке постановити рішення - виключно відповідальність того, хто його приймає.

Пам’ятаєте свою найгучнішу справу, в якій довелося бути суддею?

- Чесно кажучи, пригадати складно, оскільки практично кожна справа, яка знаходиться на розгляді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, є гучною. Але трапляються емоційно непрості справи, коли учасники судового розгляду на засіданнях поводять себе нестримано, намагаючись ще до прийняття рішення у чомусь звинуватити або образити суддів. Але така поведінка часто вказує на невпевненість у власній позиції. 

"Поза межами залу засідань я з цими людьми не спілкуюсь"

Фото з особистої сторінки Миколи Глотова

Як судді ухвалюють рішення - спираючись на прописані закони чи власну думку?

- Є рішення, які згідно із законом в Апеляційній палаті постановляються одноособово, а є такі, прийняття яких здійснюється колегією у складі трьох або п’яти суддів. Ці питання, як і порядок судового розгляду, регулюють кодекси. Саме ж ухвалення рішення відбувається в нарадчій кімнаті. І якщо я приймаю рішення одноособово, то по суті лишаюся сам на сам із самим собою й досвідом.

Коли рішення ухвалюється колегіально, то за результатами обговорення з членами такої колегії я так само для себе приймаю рішення, яке вважаю справедливим. Але у випадку, якщо мою позицію не підтримує більшість членів колегії й аргументи колег не переконують мене у власній неправоті, то при прийнятті такого рішення я висловлюю свою думку в письмовій формі. В ній пояснюю, в чому не згоден із більшістю суддів. Конкретний приклад розповісти не можу, бо зміст обговорень у нарадчій кімнаті є таємницею. Але будь-хто може прочитати рішення, постановлені за моєї участі, а також висловлені мною думки - доступ до текстів через Єдиний державний реєстр судових рішень є відкритим.

Вам колись пропонували хабар за "правильне" рішення?

- Я працюю суддею лише третій рік і за цей період жодного разу ніхто не пропонував. Думаю, це пов’язано не лише з моєю репутацією та репутацією суду, в якому працюю, але й із тим, що з учасниками справ, які перебувають у мене на розгляді, поза межами залу судового засідання не спілкуюся. І це принципово. А спілкування з цими людьми виключно під час судового засідання запобігає спробам щось мені запропонувати.

До того ж за пропозицію дати неправомірну нагороду судді можна притягнути до  кримінальної відповідальності - від штрафу в розмірі 17 тисяч гривень до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ви користувалися своєю посадою чи "корочкою" у власних інтересах?

- Судді такі ж люди як і інші, тому можуть припуститися помилки. Щоб цього не трапилося, своє службове посвідчення судді я сховав до сейфа і з собою принципово не ношу. Жодного разу звинувачень у використанні посади для якихось корисливих цілей у мій бік не було.

Я взагалі намагаюсь не привертати увагу до того, що я суддя, коли спілкуюся з кимось. І коли користуюсь громадським транспортом, доводиться бути максимально обережним у цьому аспекті, бо через стереотип про корумпованих суддів привертати увагу до своєї посади - небезпечно. І тенденція цькування суддів продовжується - у ЗМІ ніхто не проводить кампанії про те, що більшість суддів - порядні та високоосвічені. Зате про кожен випадок, де хтось із колег помилився, розповідають на всіх каналах.

Для суддів існують правила поведінки у буденному житті, за межами судової зали?

- Згідно з Кодексом суддівської етики, суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб його поведінка була бездоганною. При цьому Кодекс допускає можливість створення персональної сторінки судді у соцмережах, Інтернет-форумах. Але він може коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.

Є ще такий міжнародний документ як Бангалорські принципи поведінки суддів. Передбачено, що поведінка судді має підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Й недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства.

І, звісно, суддя повинен бути стриманим у висловлюваннях та не вживати ненормативної лексики. Але це не обмежує його в можливості висловлювати власну думку.

А були випадки, коли вам погрожували чи переслідували за якесь рішення? Як на це реагували?

- Будь-яких дій, які б я міг розцінити як погрозу чи переслідування, не було. Траплялися лише дивні випадки, коли після певних рішень мені в соцмережах анонімно писали грубі повідомлення чи люди, не добираючи слів, негативно висловлювалися відносно мене як судді. Але посада судді зобов’язує до стриманої поведінки, тому я не вступаю в такі дискусії. 

Найважчі судові справи - які стосуються вбивства, зґвалтування чи смертельних ДТП 

Фото з особистої сторінки Миколи Глотова

Які судові справи ви вважаєте найважчими в моральному аспекті? 

- Хоча подібні справи у якості судді мені не доводилося розглядати, але, з огляду на адвокатський досвід, найскладніші - ті, які стосуються вбивств, зґвалтувань та дорожньо-транспортних пригод із летальними наслідками. У розгляді цих справ беруть участь вбиті горем рідні тих, хто постраждав. Тому подібні справи розглядати найважче.

Але серйозна вимога до суддів - щоб вони під час розгляду справ керувалися не емоціями, а фактами та правом.

Чи бувають понаднормові дні в суддів?

- Є справи, в яких може проводитися більше десятка судових засідань у різні дні та з певними інтервалами. Їх кількість і тривалість залежить не лише від графіка зайнятості головуючого судді та інших двох членів колегії (коли справа розглядається колегіально), але й від зайнятості прокурорів та адвокатів, які беруть участь у розгляді справ. Пам’ятаю, як кілька разів доводилося сидіти на засіданні до 20-ї через великі промови, з якими учасники розгляду виступали перед судом. Але подібні засідання в позаробочий час скоріше рідкість, ніж правило.

Але робота судді не обмежується лише судовими засіданнями. Часто доводиться засиджуватися на роботі до 23-ї години. Найдовше на роботі доводилося затримуватися до половини третьої ранку. А найраніше  приходив на роботу близько шостої ранку - щоб дописати проект повного тексту судового рішення.

Які зарплати у суддів? Чи вистачає їх на комфортне життя після адвокатської роботи? 

- Для будь-якого юриста посада судді - не лише вершина кар’єри, але й одна з найбільш високооплачуваних посад. На сьогодні кожен суддя отримує грошову винагороду від держави, яка не просто відповідає престижу професії, але й дозволяє чесно працювати, не думаючи про те, звідки взяти кошти на їжу, одяг, житло, комунальні послуги, відпочинок тощо. Щодо конкретної суми, її назвати складно, бо в кожного судді вона різна, залежить не лише від розміру окладу, але й інстанції суду, в якому працює суддя, надбавок за стаж, наявності наукового ступеня і доступу до державної таємниці.

Скільки отримує конкретний суддя - мінімум можна розрахувати згідно із його декларацією (відмінусувати 19,5 %  податків від задекларованої суми). Це дійсно велика сума, яку я не буду озвучувати, оскільки у кожного з колег вона різна.

Будучи до березня 2019 року адвокатом, я застав ті часи, коли судді отримували низьку зарплату відносно рівня їх відповідальності. Хотілося б, щоб скрутні часи лишились у минулому й для вчителів, лікарів, поліцейських тощо. При цьому вважаю, що за жодних обставин не можна протиставляти людей одних професій іншим, позаяк це не лише не вирішує проблеми з невисокими зарплатами бюджетників, але й породжує в суспільстві негатив відносно суддів.

Ніколи не планували піти працювати в інший суд або залишити місце роботи?

- Щоб працювати суддею Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду мені довелося пройти досить складний конкурс. Претендентів на це місце було надзвичайно багато. І я розумію, що на організацію та проведення такого конкурсу державою були витрачені значні ресурси. Через це я свідомий щодо того, що наразі повинен працювати суддею в столиці. І мені справді подобається моя робота, бо відчуваю себе на своєму місці. Робота хоч і важка, але безумовно цікава. У зв’язку із цим поки що не думаю про те, щоб перейти працювати в інший суд.

Разом із тим є така річ як внутрішній зв'язок із певним місцем. Так, пам’ятаю, коли приймав участь в конкурсі на посаду судді, то основне, що в мене викликало внутрішній дискомфорт - необхідність (у випадку перемоги в конкурсі) переїзду до столиці. Річ у тім, що я безмежно закоханий у місто Рівне й намагаюся там бувати якомога частіше. Там живуть рідні та близькі мені люди, друзі, є улюблені місця. У Рівному чисте повітря, гарно, комфортно, спокійно... Через це я не проти з часом змінити Київ на рідне Рівне. Але розумію, що на все свій час. І нині чиясь місія - зі зброєю в руках стримувати ворога на кордонах нашої країни, а моя "передова" знаходиться тут, у Києві. Якщо вже держава довірила мені важливу місію правосуддя у справах високопосадової корупції, то виконати я її повинен до кінця.