Тихий океан став вільним, безмитним і трішки антикитайським

Для президента США Барака Обами підписання угоди про тихоокеанську зону вільної торгівлі стало тріумфом, до якого він йшов більше п'яти років.

Масштаби угоди - направду гігантські. Її погодили 12 країн, в числі яких - США, Японія, Австралія та Канада. В країнах, що підписали угоду, мешкає 800 мільйонів людей. Під дію угоди підпадає до 40% світової торгівлі. Хоча запропонували і розпочали розвивати цю ініціативу десять років тому всього чотири країни, жодна з яких не може вважатись стовпом світової економіки: Бруней, Чілі, Нова Зеландія та Сінгапур.

Угода включає в себе значне скорочення і в деяких випадках - повну відміну торгівельних тарифів, але тим не обмежується. Вона прописує також квоти для безмитного ввезення товарів, стандарти виробництва цих товарів, умов праці робітників та найширше коло юридичних питань. Наприклад, одна з найбільш жорстких дискусій була в галузі фармацевтичних технологій. Американські компанії лобіювали 12-річний патентний захист нових ліків, в той час як Австралія та Нова Зеландія настоювали на тому, що скорочення цього терміну здешевить ліки і врятує чимало людських життів. Сторони зуміли дійти до компромісу, який поки не розголошується, хоча мова, за витоками, може йти про 8-річний патентний захист.

При тому на даний момент текст угоди повністю узгоджений, але в дію ще не вступив, оскільки потрібна його ратифікація у всіх країнах - учасниках. Зокрема, у США Обама повинен чекати 90 днів до підписання пакту, і тільки тоді Конгрес може почати процес голосування по ньому.

При тому очільник США не приховує, що угода, крім всього, має протидіяти спробам Китаю зайняти домінуючу позицію в світовій торгівлі.

"Коли більше 95 відсотків наших потенційних клієнтів живуть за межами наших кордонів, ми не можемо дозволити таким країнам як Китай написати правила світової економіки", сказав Обама у вчорашній заяві з приводу угоди. "Ми повинні написати ці правила, відкриваючи нові ринки для американських товарів, встановлюючи високі стандарти для захисту робітників і збереження навколишнього середовища".

Саме в "нових стандартах", схоже, і криється механізм тиску на Китай. Який може, з одного боку, гордо ігнорувати угоду - але стикатись при тому з митним оподаткуванням своїх товарів там, де конкуренти, приміром, з Японії чи Південної Кореї зможуть користуватись правом на безмитне ввезення.

З іншого боку, Китай може приєднатись до угоди - але тоді Пекін буде вимушений погодитись на чисельні правила, які регулюють охорону природи, соціальні стандарти для робітників, дотримання патентних та авторських прав і десятки інших моментів, на які в Піднебесній дотепер уваги просто не звертали. Що, безумовно, призведе до росту собівартості китайської продукції і певного скорочення попиту на неї.

Таким чином у Вашингтоні, схоже, розраховують зламати ту чудесну китайську економічну модель, при якій мільйони доволі-таки безправних і небагатих робітників виготовляють продукцію, нерідко скопійовану із західних брендів, приносячи в подібний спосіб надприбутки китайським корпораціям - нерідко державним або напівдержавним.

А потім ці надприбутки йдуть на посилення китайських збройних сил, флоту та авіації, за допомогою яких Піднебесна пресингує сусідів, намагається заявити свої ексклюзивні права на спірні території, проводить військові космічні запуски і т.д. Тепер Китаю доведеться зіткнутись або з погіршенням конкурентноздатності своїх товарів на тихоокеанських ринках, або ж з потребою перекинути частину прибутків від торгівлі на покращення життя робітників та бодай мінімальну турботу про довколишнє середовище.

Підписана угода, теоретично, могла б в аналогічний спосіб вдарити і по російській торгівлі на Тихому океані. В тому разі, якби було по чому бити. Але впродовж останніх двох десятків російська торгівельна присутність в регіоні, не надто потужна і за часів Радянського Союзу, практично зійшла нанівець, обмежившись виключно поставками сировини до Китаю.

Чи вдасться новій угоді помітно покращити економічне зростання в державах-учасниках - покаже час. Але активна участь багатьох впливових держав регіону у відверто антикитайській угоді (а також інтерес до неї з боку багатьох інших регіональних держав) явно свідчать, що нова, достатньо жорстка й експансіоністська політика Пекіну заставила сусідів всерйоз задуматись про необхідні контрзаходи. І Обама, який зумів вловити і використати у своїх інтересах цей настрій, може записати жирний плюс у небагатій на такі знаки історії свого президентства.