Скандал в 93-й ОМБр: Хто має "в'язати" п'яних полковників-"аватарів"

Скандал в Черкаській області, де рядові солдати 93-ї Окремої механізованої бригади затримали і передали Військовій службі правопорядку своїх п'яних командирів, незважаючи на те, що ще не завершений і не поставлені всі крапки над "і" в обставинах події, все-таки поставив масу питань. Причому питання вкрай неприємні, але необхідні, якщо ми хочемо бачити боєздатну армію під надійним цивільним контролем.

В першу чергу, звичайно хотілося б сказати, що кричущий факт з точки зору військової субординації в тому плані, що "підлеглі повинні поважати начальство". Якщо в цивільному житті ця річ необов'язкова, то в армії вона просто необхідна для того, щоб підтримувати елементарний порядок і ефективність діяльності. Якщо солдати, отримуючи накази командування, замість їх виконання почнуть накази обговорювати і коментувати, це закінчиться погано: у бойових умовах ця військова частина скоро буде просто знищена, загинуть всі: і солдати, які допустили порушення субординації, і командування.

З іншого боку, ніхто не буде заперечувати, що за час війни склад армійських підрозділів кардинально змінився – замість контрактників та строковиків маємо серйозний відсоток мобілізованих, які армію розглядають виключно в розрізі року мобілізації і ставляться до неї багато в чому з громадянських позицій: розуміючи, наприклад, що п'яний офіцер при зброї і можливості командування в бойовій обстановці може принести чимало горя їхнім сім'ям та родинам їх товаришів. Хоча знову таки в цивільному житті не так вже багато випадків, коли такі активісти зупиняли тих же п'яних водіїв або своїх же приятелів, які в нетверезому стані намагаються "зануритися" в річці або ставку (а статистика смертей тільки по цих двох позиціях просто зашкалює).

З іншого боку цей випадок наочно показує необхідність та ефективність цивільного контролю над армією, який на сьогодні більше носить декоративний характер, хоча навіть прописаний в законі "Про основи національної безпеки України". Громадський контроль у всіх його формах передбачає наявність компетентності, і нам ще належить тільки освоїти цей процес. Той, хто контролює, має не тільки права, але й обов'язки, що повинно визначати його діяльність.

У тих же США у збройних силах здійснюється так звана "програма рівних можливостей", в рамках якої діють спеціально створені структури, незалежні від командування і представлені у всіх військових частинах і гарнізонах. Вони контролюють дотримання законодавства з питань проходження військової служби, особливо в плані їх кар'єри. Схожий інститут доцільно створити в українській армії. Поки ж в Україні ми бачимо тільки зусилля громадських волонтерів, які на жаль часто не мають профільної освіти і підходять до армійських порядків по-різному – найчастіше в силу свого життєвого досвіду, який у всіх різний. А накладене на тотальну недовіру до офіцерського складу воно призводить, як правило, тільки до хвилі негативу.

Ну і, звичайно, не можна не відзначити, що і армія повільно, але вірно змінюється. Це насамперед помітно по реакції вищого військового командування на такі випадки. За останній час тут варто згадати і полігон "Широкий Лан", де після сюжету про жахливе становищі бійців на полігоні полетіли чимало погонів і випадок з резервістами в Гончарівську і багато ще чого. Тому єдиний висновок, який можна зробити з цього випадку – менше емоцій і більше уваги до реальних змін.