Який Вован справді телефонував Елтону Джону

Історія з "пранкером Вованом", який "розвів" самого Елтона Джона, вочевидь, стала черговим предметом гордості росіян. І в тому, на перший погляд, немає нічого особливо неприємного. Ну, розвели хлопці підстаркуватого рокера-попсовика, який із зайвою серйозністю ставиться до своєї особи і своєї місії. Буває. Тим паче, що обманути того, хто сам хоче обманюватись, нескладно.

При тому що обман в телефонних розмовах - давня традиція контркультури, починаючи від найдревніших хакерів з Кевіном Мітніком на чолі, який дуже поважав "соціальні методи отримання інформації" - і до сучасних майстрів жанру що в "хард", що в "софт" версіях.

Але щось у цих російських пранкерах, як не крути, відчувається бридкувате. І подивившись на їхні біографії стає зрозуміло, що саме. Вони розігрували Кличка і Саакашвілі. Вони розігрували українських телевізійників і Коломойського. А от в Росії вони "відважувались" максимум на міністра спорту. От з хохлів посміятися, чи там з білорусів... Ні, звичайно, в далекому минулому був і Чуров - але з того моменту вже спливло немало води. Тепер, схоже, порядні московські хлопчики зрозуміли, кого можна розігрувати, а кого - не варто. А кого, можливо, навіть треба. Вован завжди зрозуміє Вована.

Ні, не факт звичайно, що розіграш Елтона Джона відбувався за відмашкою з Кремля, але російські пранкери однозначно знали, що за такий фокус їх максимум трішки покартають - а другою рукою, скоріше за все, погладять по голівці.

Власне, так і сталося - Дмитро Пєсков порадив їм вибачитись перед Елтоном Джоном. Бо той "достатньо поважний виконавець". І все. Це за імітацію голосу Самого задля перетворення на посміховиського якогось там... Ну, як називає російський істеблішмент Елтона Джона, кожен хай здогадується сам.

А слідом російські газети наввипередки кинулись публікувати матеріали про героїв. Які з героїв контркультури, яким належало би бути пранкерам, вже давно перетворились на якийсь достатньо убогий аналог поп-зірок. Що, безумовно, зручно - з аудіозаписом чергового пранку можна не тікати від поліції, а гордо йти на чергове інтерв'ю. Але що, як не крути, перетворює носіїв гордого звання "телефонний хуліган" на органічну частину російського суспільства - готову прислуговувати владі й слухняно виконувати якщо й не писані закони, то неписані побажання цієї влади.

Хоча, звичайно, на тлі "байкера"-холуя Хірурга верхом на Харлеї і з лютими антиамериканськими проповідями на устах, чи багатьох представників російської академічної культури, чия "ідейна підкованість" викликала б заздрість в партійних працівників періоду радянського застою, "правильний пранкер" Вован - зовсім не культурний феномен. Таких феноменів у Росії, якщо вірити опитуванням, більше 80 відсотків.