Путін збирає три нових дивізії, бо злякався революції

Новина про те, що Росія формуватиме на західному напрямку як мінімум три нові дивізії, вийшла направду несподіваною. На тлі нафти, вартість якої потроху наближається до найменших двозначних чисел, ідея нарощувати військову потугу видається, м’яко кажучи, дивною. Особливо зважаючи на той факт, що, як повідомив міністр оборони Росії Сергій Шойгу, нові дивізії найближчим часом необхідно не тільки сформувати, а й облаштувати місця постійної дислокації, зокрема, створити відповідні полігони, місця зберігання техніки та проживання особового складу. Все це – за військовий бюджет, який як мінімум не вдасться збільшити. Все це – з цілями, не зрозумілими не тільки західним експертам, але, схоже, і російському генштабу. І на тлі перманентних проблем з недофінансуванням наявної в Росії армії.

Перед тим Шойгу повідомляв, що в 2015 році в Західному військовому окрузі були створені близько 30 з'єднань і військових частин. Також в минулому році в Західному військовому окрузі була створена нова 1-а танкова армія, штаб якої розташований у Підмосков'ї.

Складно сказати, якого саме розміру будуть нові дивізії. У ході російської військової реформи 2008-2009 років взагалі-то була прийнята концепція, відповідно до якої основним видом тактичних з'єднань стали бригади. Дивізії були розформовані, або переформовані в бригади кількістю в 5-7 тисяч осіб. Натомість дивізії часів Радянського Союзу були вельми різними – від 5-8 тисяч у повітряно-десантних військах і до 18 тисяч – у внутрішніх. Тому у три нових дивізії підуть від 15 – і до 30-40 тисяч осіб. Навіщо треба винаймати (чи мобілізувати) стільки людей?

Перша думка, яка приходить у голову – це блеф. Блеф перед Європою і США, перед Польщею, Прибалтикою і Україною. Відтворення радянського військового молоха з мільйонів стрижених юнаків і гір іржавого залізяччя (бо на укомплектування нових дивізій сучасною зброєю грошей явно немає і не буде) – з надією, що Росію почнуть боятись, якщо з повагою трапилось безнадійне фіаско. Втім, абсолютно зрозуміло, що боєздатність нових з'єднань буде вкрай невисока. І "налякати буржуїнів" можна було набагато дешевше – провівши чергові навчання ракетних військ стратегічного призначення, приміром. Тому блеф – це явно тільки одна з причин, при тому – не найважливіша.

Але оскільки ніяких інших зовнішніх причин не існує, напрошується висновок, що причини – внутрішні. І перше, що спадає на думку – це "російська влада готується боротись з протестами". Частково така причина має право на існування, але вона теж навряд чи є основною. Бо нові частини не тільки навряд чи дійдуть не те, що до Берліну – але навіть до Польщі, але й навряд чи будуть ефективно протистояти учасникам акцій протесту. До речі, досвід Януковича, який безуспішно намагався задіяти армію в придушенні Майдану – яскрава тому ілюстрація.

Схоже, причина роздування армійських штатів – інша. Путін готує свого роду богадільню. Тільки богадільню не для старих, хворих і покірних, яких він не боїться, а тому рятувати не збирається. Велика армія – це соціальний проект, покликаний одягнути в камуфляж і зв’язати армійською дисципліною молодих і здорових чоловіків західного регіону Росії та Підмосков’я. Звичайно, їх доведеться годувати і сплачувати якусь зарплатню. Розміри якої навряд чи будуть більші, ніж виплати по безробіттю, яке в нових економічних умовах явно накриє всі російські регіони. Тільки якщо безробітний отримує від держави гроші, і при тому має цілий день, який можна присвятити або пияцтву, або – походу на антидержавний мітинг, то солдат завше може копати шанці. І засипати. І копати знову. І так – до того світлого дня, коли нафта подорожчає знову. Саме такою, схоже, є справжня ціль збільшення російської армії. І саме тому її збільшення співпадає по часу з початком економічного краху Росії.

"Армійська" схема виглядала б логічною і життєздатною, якби не один історичний урок. Путін – не перший, хто утримував народ "под ружьем" без крайньої на це потреби. Найяскравішим тут, вочевидь, є приклад останнього російського імператора Миколи ІІ. Який намагався максимально мобілізувати до війська зубожіле й доведене до відчаю селянство. Варто нагадати, що саме приєднання до заворушень "робітничого класу" роздутих гарнізонів Петербургу та Москви і призвело до швидкої, безнадійної і кривавої поразки царського режиму. При тому революцію підтримали в першу чергу навіть не піхотні полки, котрі гнили у шанцях на війні, суті якої не розуміли і розуміти не хотіли. Революцію підтримали саме гарнізони обох столиць.

Тому виникає логічна підозра, що люди, навіть одягнуті у військові однострої, теж цілком піддані революційним ідеям. От тільки в силу специфіки свого життя, на мітинги і демонстрації вони ходять не з плакатами і мегафонами. Вони ходять туди з особистою зброєю. Що не додає мітингам ні конструктивності, ні надій на безкровну заміну прогнилої владної системи.