Коли "сирійський легіон" Євросоюзу рушить додому воювати

Минає друга доба від брюссельських терактів. Європейські ЗМІ підраховують втрати, розповідають про затримання підозрюваних, і публікують інструкції "як вести себе в разі теракту".

Ну, і заодно роздумують про можливий крах політики мультикультуралізму. Яка, сама по собі, не така вже й погана штука. Якщо йдеться про польських сантехніків у Великій Британії, чи українських програмістів у Німеччині. Ну, чи власне про франко- та англомовних канадців – які вважаються "класичним взірцем". Втім, ця політика чомусь зовсім не працює в сучасній Європі з багатьма (хоч і не всіма, звичайно) мусульманськими громадами.

Немає сумніву, ставити знак рівності між терором і європейським мусульманством – це повне божевілля, яким займатимуться тільки нацисти різних мастей, які ще швидше полізуть зі всіх щілин на гребені антиісламської та антиімігрантської хвилі після терактів. Для прикладу – недоброї пам'яті "червоні бригади" вчинили декілька тисяч терористичних актів. Помітно більше, ніж мусульманські радикали. Втім, заявляти що всі молоді італійці лівих поглядів є терористами, ніхто чомусь не став.

З іншого боку, немає сумніву і в тому, що саме мусульманське середовище – є зараз "поживним бульйоном" для появи нових і нових "борців за віру", частина з яких не читала Коран, але готова підірвати себе "за пророка".

І без руйнування специфічних мусульманських анклавів – з їх специфічними правилами життя, соціальними навичками та моральним середовищем, без інтеграції їх мешканців у світське європейське життя переламати цю тенденцію не вдасться. Всі, хто хоче жити в Європі, мусить стати її частиною. Це, до речі, стосується і українських прихильників "традиційних цінностей", якщо що.

Бо ліберальні цінності та права людини, до яких люблять апелювати захисники мусульманського (чи будь-якого іншого) "права на іншість" – це не що більше, ніж суспільний договір. І якщо хтось відмовляється від виконання зобов’язань цього договору – він, зрозуміло, мав би втрачати й права. Хто не зрікається публічно "джихадистів" – і не готовий, по мірі можливості, віддавати їх у руки європейського правосуддя, той, гіпотетично, не мав би мати й жодного захисту від європейських законів. Зараз серед мусульманської громади існує якась подвійна мораль - терор засуджуємо, але, навіть якщо когось зі "своїх" підозрюємо або навіть знаємо, то здати його Боже боронь. Хай "біла" поліція сама шукає. Знайде - добре, не знайде - на все воля Аллаха. А ми ж - усі мусульмани - не зрадники якісь.  

Щодо біженців. Звичайно, є частина мусульман, які просто втекли від сирійської війни, і при тому хочуть зберегти свою ідентичність у всій її повноті. І мають на це повне право.

Але такі мусульмани не повинні роками сидіти на соціальному забезпеченні, відчуваючи себе чужими на європейському святі світського і чужого життя. І прочто руками своїх дітей вибачатися плакатиками за теракти. З них можна – і треба формувати військові підрозділи, які б могли повернутись у рідну країну і очистити її від всієї гидоти, яка там є. Ісламістів, асадівців, російських експедиційних сил – чи кого завгодно ще. Можна звичайно відправити чисто європейський контингент боротися з центрами ісламізму, але їх сприйматимуть як окупаційні війська.

Фантастика? Але під час Другої світової формувались загони з поляків, французів, сербів і багатьох інших націй, представники яких, втікши від гітлерівських військ, хотіли повернути Європу до ладу. Навіть в Радянському Союзі не вважали чимось неприроднім, наприклад, полк "Норманія-Нєман".

Зважаючи, що в самій лиш Німеччині є більше мільйона біженців з Сирії, створення багатотисячного ополчення, яке за підтримки європейських інструкторів та авіації могло б раз і назавжди очистити Сирію від ісламістів (в яких, до речі, близько 40 тисяч не надто добре озброєних бійців) не видається неможливим.

Натомість Європа ніяк не стимулює сирійців повернутись назад – і навести лад в своїй країні. Вона також не вимагає від них стати частиною Європи. Відповідно все, що може трапитись внаслідок такої політики – це поява Сирії в Європі. На ісламський радикалізм завжди знайдеться відповідь у вигляді нацистських боївок, котрі на теракти відповідатимуть погромами, провокуючи появу нових ісламських радикалів – і криваве коло, яке втягнуло в себе чималий шмат Близького Сходу, цілком може розкрутитись в іншому місці.