Навіщо Путіну мир на 12 квадратних кілометрах Донбасу

Буде підписано "Угоду про розведення сторін", яку вчора вже парафували на засіданні підгрупи з безпеки. 

Цей вистражданий документ передбачає створення поблизу лінії зіткнення на Донбасі трьох зон безпеки, в яких передбачається розведення підрозділів на відстань не менше 2 км з кожного боку. Площа кожної такої зони буде не менше 4 квадратних кілометрів. Контролювати демілітаризацію зон будуть спостерігачі СММ ОБСЄ. 

Перше, що вражає уяву – це, звичайно, масштаб звершення. Багато сотень кілометрів "лінії зіткнення", "сірих зон", перманентних "гарячих точок" – з яких за якимось дуже таємними критеріями обрано саме ці три клапті. Блохи миру на шкурі війни. Жест, який має однозначно символічне, а не практичне значення.

При тому жест, який нічого не коштує, по великому рахунку, обом учасникам конфлікту – "очистка" 4 квадратних кілометрів від зброї та особового складу здійснюється за лічені години з мінімальними витратами матеріальних та людських ресурсів. Так само, як і повторна "мілітаризація" цих "зон безпеки", звичайно.

У чому сенс? Складається враження, що це просто чергова спроба Росії за допомогою імітації примирення повпливати на санкційний режим з боку ЄС. Спроба відверто маніпулятивна – і, як вже згадувалось, дуже бюджетна.

"Чекайте, та вони їх ніби вже й так продовжили" – скажуть менш занурені в тему читачі. І це буде правдою. 15 вересня Європейський Союз затвердив рішення про продовження ще на півроку санкцій, застосованих проти 146 громадян та 37 компаній за порушення територіальної цілісності і суверенітету України. Але це – так звані "індивідуальні" санкції. Прикрі, образливі, але, загалом, не смертельні для російського режиму.

Натомість секторальні санкції проти окремих галузей російської економіки, які, власне, і наносять левову частку економічних збитків Росії, востаннє були продовжені 1 липня цього року.  І триватимуть вони до 31 січня року наступного, 2017-го. А рішення стосовно них, зважаючи на неспішний хід європейської бюрократичної машини, буде прийматись десь у грудні.

І, судячи з деяких ознак, рішення це не буде прийматися ні швидко, ні легко. А наявність "безпечного Донбасу" в розмірі 12 квадратних кілометрів повинна стати сильним аргументом в руках європейських лобістів Путіна на користь того, що санкції слід відмінити.

Чи може Україна відмовитись брати участь в цьому фарсі? Однозначно ні, оскільки тоді в проросійських політиків з'явиться і зовсім чудовий аргумент про те, що "Київ блокує мирний процес". 

Чи може Україна протидіяти наслідкам такої операції? Може й повинна. Для цього слід просто докласти всіх зусиль до того, щоб донести до європейських політиків – і, головне, європейських виборців – правду про те, що робиться поза межами декоративних "зон безпеки".  

Якщо це вдасться зробити, Кремлю доведеться, як мінімум, зайнятись продукуванням якихось масштабніших та правдоподібніших імітацій миру та стабільності. Бо сідати й домовлятись про умови реального миру, судячи з усього, Кремль поки не готовий.