Чому Байден заговорив про "особливий статус"

Заява віце-президента США Джозефа Байдена про те, що Україна колись прийме закон про "особливий статус" для Донбасу, викликала майже що театральний ефект. "Зрада, зрада, зрада!" - завібрувало в осінньому повітрі.

Не допомогли навіть милі жарти доброго "дідуся Джо" про те, що українцям прийняти цей закон так само тяжко, як американцям – надати Техасу особливий статус на користь Мексики та мексиканських мігрантів. Рівно як і той факт, що наш незабутній Леонід Данилович щось там у Мінську підписував про отой самий статус.

При тому головний месидж всієї промови Джозефа Байдена залишився якось поза кадром. Тим паче, що й промова ця, схоже, призначалась не так українцям загалом – як одному-єдиному конкретному українцю зокрема.

Байден закликав Порошенка "зробити все можливе, щоб провину за провал Мінських угод не поклали на Україну". Відкритим текстом американський посадовець найвищого рангу закликає Україну не виконати Мінські угоди, а зробити так, щоб не потрапити у список винних за їх невиконання.

Цілком прозоро натякаючи при тому, що підтримка США залишиться на українському боці за будь-яких умов, але для того, щоб "дотиснути" ЄС на продовження секторальних санкцій – слід зобразити вірність і відданість України мертвонародженому документу, невиконання якого Росією та бойовиками примусило-таки матінку-Європу до введення санкцій. Бо як тільки українці "дадуть привід ЄС (запідозрити нас в небажанні приймати "особливий статус" – ред.), то є п’ять держав, що захочуть вийти з режиму санкцій" – так само прозоро пояснює свою позицію Байден.

Як саме не "виконати", але при тому "зробити так, щоб не поклали" – це питання вже до української влади. Варіантів тут може бути мільйон. Закон про особливий статус може вводитися в силу, приміром, на тертій місяць після відновлення роботи українських прикордонників на всьому обширі україно-російського держкордону. Чи після видачі до Києва осіб, що вчинили військові злочини, і амністія щодо яких неможлива в принципі. Хоча для останнього варіанту треба, щоб в українських спецслужб був як мінімум список таких осіб, а як максимум – відкриті проти них кримінальні справи. Закон про особливий статус може бути представлений у Раді у восьми варіантах – жоден з яких, ой лишенько, ніяк не приймається. Який саме з можливих шляхів "вдавання" вибирати – це вже питання до МЗС, АП та самого Порошенка.

Все це буде лицемірством? Безумовно. Так вже заведено в міжнародних (і не тільки) відносинах.

А вийти з цього зачарованого кола "вдавання виконання мінських угод" Україна може лиш одним способом. Запропонувавши свою власну схему врегулювання конфлікту на Донбасі. Яка б була прийнятною для Росії (що явно попахує зрадою) – або поставила б Росію перед доконаним фактом. Військовим чи соціальним.

Якщо ж ми обрали тактику вимотування противника за допомогою американських та європейських санкцій – нічого не зробиш. Нам доведеться принаймні говорити те, що хочуть почути в Брюсселі та Парижі.