Чим "європейська армія" небезпечна для України

Сьогодні в Братіславі стартував "неформальний самміт оновленого ЄС". Оновлення, якщо хто не зрозумів, полягало у виході Великої Британії з союзу. Про Британію Ангела Меркель пообіцяла Терезі Мей на самміті не говорити. Хоча там, де не говорять – зазвичай пліткують. Але це – подробиці. 

Ймовірно, найгучнішу заяву в процесі підготовки до неформального зібрання в Братиславі зробив глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Який потішив євродепутатів своїм наміром реанімувати проект створення спільної європейської армії. Який з перемінним успіхом з’являється і зникає вже впродовж більш ніж десятка років.

Суть ідеї Юнкера – це навіть не стільки європейська армія (хоч і це передбачено програмою) – а єдиний військовий бюджет ЄС. На думку хазяйновитого Юнкера, це дозволить заощадити від 20 до 100 мільйонів євро.

Ця далеко не астрономічна для держав ЄС сума, яку будуть обговорювати на найвищому рівні, наштовхує на думку про те, що не про економію тут, звичайно, йдеться. А йдеться таки про створення інструментів силового впливу, підпорядкованих головно Берліну та Парижу (які і є головними лобістами "євроармії"), але при тому фінансованих всім Європейським Союзом. При тому використання таких сил в будь-якому конфлікті, з міжнародної точки зору, стане "вираженням консолідованої позиції ЄС", а не "франко-німецькою авантюрою", як було б при використанні виключно збройних сил Берліну та Парижу. Відповідно, керівники оборонних відомств Німеччини та Франції Урсула фон дер Ляйен і Жан-Ів Ле Дріан активно розробляють формат "спільної оборони".

Єдина проблема – цей чудесний геополітичний план вперто не знаходить розуміння в багатьох країнах Європи.

Першими ці плани розкритикували Естонія, Латвія, Литва і Польща. На їхню думку, євроармія "підірве НАТО - перевірений і випробуваний захист Європи від російської агресії".

"Це якесь непорозуміння. Ми говоримо про кращу співпрацю в обороні, але не про армію. Ми не можемо дублювати або замінити НАТО", - так прокоментувала плани Брюсселю президент Литви Даля Грібаускайте. Не сильно відрізнялась думка її колег з решти східноєвропейських держав.

У свою чергу, Ірландія, Австрія, Швеція і Фінляндія побоюються, що європейська армія втягне їх у збройний конфлікт. Чи, принаймні, кажуть що побоюються.

Бо, загалом, складається враження, що всі розуміють, якою буде нова європейська армія.

Вона буде маленька (з міркувань економії), недофінансована (через невчасне надходження коштів від окремих країн), і вкрай повільна у використанні (через потребу знайти політичний консенсус між всіма країнами, чиї сили будуть використані). Вона не захищатиме інтереси Вашингтону, як це робить зараз НАТО. Вона взагалі нічиї інтереси до ладу не захищатиме, а стане відображенням перманентного конфлікту всередині ЄС.

Яскравим прикладом "євроєдності" – і майбутніх дій спільної армії, якщо така колись з’явиться, стала ситуація з Болгарією, президент якої запросив допомоги в Єврокомісії через те, що десятки тисяч мігрантів буквально штурмують його кордон. У відповідь на що той самий Юнкер пообіцяв "розглянути можливість надіслати 200 додаткових прикордонників". Не уточнивши при тому часових термінів своєї обіцянки.

Але поява своєї навіть "недоармії" у ЄС цілком може стати приводом для згортання сил НАТО і, головне, американських баз в Європі. Особливо якщо в Білому Домі поселиться Дональд Трамп, який давно лобіює ідею також "зекономити" на обороні Європи. 

А зникнення баз США, безумовно, стане для російського президента тим шансом, якого він чекав останній десяток років. Оскільки, що б після того не робила Росія – реальну військову відповідь їй не буде здатен дати на європейському континенті практично ніхто. Чи, принаймні, на це понадіються в Кремлі. Натомість Україна в реальності стане останнім бар’єром перед Володимиром Путіним і домінуванням якщо й не в Європі загалом, то, принаймні, в країнах колишнього соцтабору.

І чомусь дуже-дуже не хочеться ставати таким бар’єром.