Влада

Що робити Україні, якщо 1 вересня Путін припинить стріляти

Припинення вогню на Донбасі з певної точки зору є для української влади не меншим викликом, ніж продовження бойових дій

31 серпня 2015, 22:00

Що робити Україні, якщо 1 вересня Путін припинить стріляти

Впродовж останніх трьох діб стріляти на Донбасі стали помітно менше. Цілком ймовірно, що з 1 вересня (з цієї дати Путін пообіцяв Меркель і Оланду припинення вогню) стріляти ну не те щоби перестануть, але притишать вогонь до такого рівня, що навіть скептики зможуть повірити, що сутички, які все ще відбуватимуться, - випадковість.

"Яструби" Ляшка, Тимошенко та Садового можуть переконувати всіх (чи навіть вірити самі), що "затишшя" було затіяне, щоб підштовхнути український парламент до "зрадницького виконання Мінських угод". Щоправда, чутки про те, що Порошенко вирішив "пригальмувати" прийняття змін до Конституції до кінця року (за нашими данними, навіть до лютого 2016 року), робить такий варіант відверто фантастичним.

Звичайно, останнє донбаське затишшя може бути просто способом забезпечити належний інформаційний фон до візиту Путіна на Генасамблею ООН. Щоправда, в такому разі питання "що робити з донбаським миром" втратить актуальність вже через 4-5 днів.

Але насправді все може піти й по-іншому. Може настати більш-менш стабільний мир. Більш-менш за умовами Мінську-2. На виході Україна отримає бонус у вигляді зменшення людських втрат, і можливість дещо зменшити витрати на ведення АТО. Втім, бонусом справа не обмежиться.

Після виходу конфлікту з активної збройної фази в міжнародно-політичному сенсі події на Донбасі відійдуть на другий план. Особливо на тлі колосальних проблем самого ЄС з мігрантами. Україна втратить свій постійний козир "єдиної сторони конфлікту, яка трохи виконує Мінські угоди". 

А тим часом нам доведеться жити поруч з відносно "мирними ДНР та ЛНР. Мешканці яких зрозуміють, що їх "зрадили всі". Навзамін бандам сепаратистів не прийшли ні "путінський порядок", ні київські визволителі. А бандити отримали можливість напівлегально жити в своєму маленькому феодальному світі шахт і териконів. Тепер уже мертвих. При тому гроші на "фінансову гальванізацію вугільного трупа" з Києва більше не прийдуть. Їх там немає.

Усвідомлення повної безперспективності подальшого життя на в таких "мирних ЛНР та ДНР" може спровокувати нову хвилю переселення, цілком порівнянну з кількістю біженців періоду війни. Які теж не поспішатимуть повернутись на Донбас, де перестали літати снаряди і поменшало російських солдатів - але все решту фактично не змінилось.

Що робити Україні, якщо 1 вересня Путін припинить стріляти - фото 1

Цікавою виходить і військова дилема центральної влади. З одного боку, перемир'я абсолютно не гарантуватиме неможливості нових ескалацій з боку сепаратистів - при тому в довільний момент. З іншого боку, припинення активних бойових дій і "формальний мир" перетворить і без того вже непростий процес мобілізації українців на справжнє "свято". Про вплив цього свята на рейтинг пропрезидентських сил здогадатись, загалом, нескладно.

Складається враження, що натішившись гібридною війною, і відчувши на собі результати війни економічної, Путін можливо вирішив випробувати на стійкість до економічного і політичного колапсу і Україну.

І при всьому тому, як не крути, альтернативи миру немає. Навіть поганому. Навіть мінському.

От тільки мир цей ставить перед українською владою нові, в дечому - радикальніші виклики, ніж війна. Хоча б тому, що "списати на мир" все те, що дотепер влада списувала на війну, більше не вийде.

Наприклад, забезпечувати спокій довкола окупованого Донбасу і фільтрацію всього, що спробує розповзатись звідти по Україні впродовж достатньо тривалого часу, можуть тільки адекватні спецслужби і професійні військові. А не за тридцять днів "підготовані" бійці "двадцять другої хвилі добровільно-примусової мобілізації". Які при відсутності мотивації чи постійних бойових дій, за умов нудьги та примарної безпеки банально зіп'ються задовго до кінця річного терміну мобілізації. Цю професійну армію доведеться створити, і не зі швидкістю в 2 тисячі контрактників за рік, чим тішиться сьогоднішнє Міноборони, а далеко швидше. І постачати й утримувати її повинна держава, а не волонтери. Бо останнім, витративши "підшкірні запаси", доведеться повертатись до роботи, щоб прогодувати власні родини.

А забезпечити бодай трохи адекватну відбудову Донбасу можна тільки шляхом залучення значних бюджетних та західних коштів. І проведення прозорих тендерів, які виграватимуть найменш затратні проекти. Бо перший же розкрадений західний кредит на відбудову Донбасу стане останнім. А перша безкарно розкрадена порція бюджетних грошей відкриє таку "дірку можливостей" для всіх причетних до відбудови, що невдовзі у ній зникне увесь бюджет.

І привабити до України мешканців зайнятих зараз сепаратистами територій можна не багаторазовим виконанням гімну, і не примусовим вивченням Кобзаря напам'ять, як того б хотілось "професійним патріотам". Їхню лояльність до проекту "Україна" можна забезпечити, тільки якщо запропонувати їм в цьому проекті привабливе для них майбутнє. Ну, і не тільки запропонувати, звичайно. У цьому плані катастрофа вугледобувної галузі і руйнування шахт - це теж свого роду шанс на зміни, який міг б підвести риску під певним етапом минулого "шахтарського краю".

Виконання всіх цих завдань вимагає неабиякої фантазії, менеджерського таланту і особистої чесності. Себто чеснот, цілком чужих українській правлячій еліті. Але виконувати ці завдання доведеться. В іншому разі ми просто приречені.

Врешті, без зростання ефективності державного механізму ми приречені в будь-якому випадку. З Донбасом - чи без нього.

Loading...
Loading...