Влада

Як захистити військове майно

Не існує сфери в українській державі, яка б зазнала настільки мародерського ставлення та корупційного руйнування, як наша армія

На момент і внаслідок розвалу СРСР Україна отримала колосальний військовий спадок: чотири загальновійськові армії, одну танкову армію, один армійський корпус, три корпуси протиповітряної оборони, 43-тю ракетну армію, важку бомбардувальну стратегічну авіацію, біля 9000 танків, 11000 бронемашин, 18000 артилерійських систем, біля 4000 літаків та гелікоптерів і понад 2500 військових містечок. За інформацією «Лондонського інституту стратегічних досліджень», станом на 1990 рік на військових сховищах та базах України в якості НЗ зберігалося озброєнь, техніки, паливно-мастильних матеріалів, продовольства, амуніції та іншого військового майна із розрахунку на мобілізаційне забезпечення 10 млн осіб. Вартість зазначеного майна складала майже $90 млрд.

Цього майна цілком вистачило б для забезпечення ледь не окремого міжнародного військово-політичного блоку, не кажучи вже про розбудову в своїй країні однієї із найсильніших армій світу. Але сталося так, що на сьогодні, значну частку цього унікального спадку розкрадено армійськими керівниками та наближеними до них бізнес-структурами.

Оскільки ця сфера є традиційно засекреченою та корупційно-надрентабельною, то якихось статистичних відомостей про реальний стан військового майна знайти вкрай складно, проте деякі ілюстрації навести все-таки можна.

Так, станом на середину 90-х років понад 80% операцій щодо експорту понаднормових запасів військових товарно-матеріальних цінностей здійснювалося тіньовими бізнес-структурами, і тільки менше 20% реалізовувалося через уповноважені підприємства.

У першій половині «нульових» вартість реалізованого військового майна складала трохи більше 10% від його залишкової вартості, яка, у свою чергу, може відрізнятися від ринкової в десятки разів. Зазвичай торгівля військовим майном здійснювалася через афільованні з керівництвом МО комерційні структури, за наявності лише одного покупця та за завідомо заниженою вартістю, яка доволі часто навіть не узгоджувалася із органами приватизації.

У період 2001-2004 років з балансу МО безоплатно було передано: у комунальну власність - 2999 об‘єктів армійської нерухомості; у сферу управління облдержадміністрацій – 1513; іншим міністерствам та відомствам – 1419; Національному координаційному центру конверсії колишніх військових об‘єктів – 444 об‘єкти. У багатьох випадках ціна землі, яку передавали разом із спорудами, взагалі не входила у вартість реалізації. Ще 1834 об‘єкти було списано. Реалізовано на ринку було лише 240 об‘єктів нерухомості, балансова вартість яких складала лише 9,9 млн. грн. Реалізація майна та його передача в обмін на житло для військових склала лише 2,1% від загального обсягу використаних об’єктів.

Аналогічна ситуація тривала і впродовж наступних років. Типове беззаконня, яке стало нормою для оборудок із військовим майном, яскраво ілюструють наступні приклади:

- Попри відсутність у переліку об‘єктів на відчуження, за 99 тис. грн. було продано військове містечко №8 у селищі Ліски Комінтернівського району Одеської області. Сьогодні на цьому місці збудовано котеджі та морські причали;

- 16 будівель військового містечка №40 в Одесі, були продані попри відсутність їх у переліку об‘єктів на відчуження та незважаючи на проживання у містечку 29 сімей військовослужбовців;

- У іншому випадку, без погодження із командуванням ВМС ВСУ, посадовцями Департаменту капітального будівництва та управління фондами МО самовільно до списку на відчуження було включено Сімферопольське військове містечко №34, яке увесь час використовувалося за призначенням та взагалі не планувалося до вивільнення.

На окреме розслідування заслуговує діяльність Національного координаційного центру конверсії колишніх військових об‘єктів. Тут і незаконне отримання майна від МО; і махінації з обліком (від дрібних порушень до повної відсутності постановки майна на облік); просто зникнення майна у невідомому напрямку; ну й звісно, штучне доведення військових об‘єктів до непридатного стану та їх подальший продаж «на запчастини».

Що стосується продажу військової техніки і озброєнь, то тут було відпрацьовано цілу енциклопедію різноманітних злочинів: продаж діючої бойової техніки під видом конверсійної; махінації із документальним змістом та фактичною суттю контрактів; продаж боєздатної техніки, боєприпасів та бойової зброї приватним комерційним структурам (мова йде не лише про набої, кулемети та гранати, але й про бронетехніку, гелікоптери Мі-24, зенітно-ракетні комплекси тощо); продаж військової техніки, яка взагалі не належала до надлишкового майна (так, за керівництва одного відомого «фейсбук-полководця» утворився навіть некомплект ЗРК для захисту повітряного простору України через те що поспіхом було продано діючі системи.)

Достатнє уявлення про щорічний обсяг лише офіційного продажу армійських активів, дає перелік Кабміну Азарова від 2011 року, в якому йдеться про 25000 одиниць техніки та ще 87000 найменувань майна на суму понад $1 млрд. Про корупційну складову цього процесу свідчить нещодавня заява керівництва Комітету ВРУ з питань безпеки і оборони, де наведено приклад, як 2007 року було продано ЗРК С-300 за $2 млн у той час, коли його ринкова вартість була $50 млн.

А ось вам відповідь на питання, чому у великих містах України майже не залишилося військових частин та містечок, а більшість військових сімей продовжують вести «кочовий» спосіб життя. З метою вирішення житлових проблем військових Міністерство оборони отримало право на укладання угод із комерційними структурами про будівництво житла шляхом пайової участі. За нормальною логікою, комерційні структури, які виявляться зацікавленими у використанні земельних ділянок МО та зможуть запропонувати найбільш вигідні умови щодо виділення квартир для військових, мали б вирішити цю значущу для армії проблему.

Але на практиці велика кількість угод укладалася без проведення відповідних конкурсів, без планів забудови та без наявності відповідної проектно-кошторисної документації. Як результат, замість квартир у центральних районах Києва, де раніше були земельні ділянки МО, військові отримували житло на околицях та за містом, до того ж не у повному обсязі та несвоєчасно. Лише 2006 року, за т. зв. «Схемою «Укроборонбуду» МО втратило 36 військових об’єктів, головним чином у Києві та курортних регіонах України. Годі й казати, що справжньою метою цих схем була зміна цільового призначення землі та її подальший перепродаж через власні фірми девелоперським компаніям за цілком ринковими цінами.

Усе це «свято конверсії та корупції» тривало понад 20 років і, напевно, триває й досі. Не помилюся, якщо скажу, що не існує більше такої сфери в українській державі, яка б зазнала настільки мародерського ставлення та корупційного руйнування, як наша армія. Розтягнули багато, крали майже всі, знищено в першу чергу найцінніше. Але зараз треба не дати вкрасти те, що залишилося.

По-перше, ще два роки тому треба було ввести офіційний мораторій на продаж військового майна (окрім контрактів на продаж зброї та військового обладнання, якими українська армія забезпечена у повному обсязі), а також на операції з майном, яке колись належало МО (це стосується насамперед власності, яка перейшла на баланс інших органів влади).

По-друге, за обов’язкової участі наших іноземних партнерів та слідчих НАБУ слід створити спеціальну аудиторсько-слідчу групу, яка має провести виїмку, зберігання та аналіз усіх існуючих документів, які містять рішення щодо операцій із військовим майном. Припускаю, що справжнього стану справ в цій сфері достеменно не знає ніхто і що велику кількість документів банально знищено. Ця група має встановити все що втрачено і що залишилося, обґрунтувати позови про повернення майна (там де є така перспектива) та порушити кримінальні провадження проти майнокрадів.

До того ж, треба провести всебічну ревізію та паспортизацію всього існуючого, а також раніше відчуженого військового майна (окрім того, що було експортоване). Адже, як то часто буває, що ситуація «на папері» може кардинально відрізнятися від реального стану справ. На основі отриманої інформації експерти мають зробити фахові висновки стосовно подальших кроків Держави (що ще можна відновити, чого не надолужити вже ніколи, а що взагалі не потрібне).

По-третє, слід підготувати законодавчу та морально-політичну базу для укладання «мирових угод на основі компенсації збитків» між МО та комерційними структурами, які придбали військове майно на завідомо неринкових/корупційних умовах. Хіба обкрадання армії є більш законним за обкрадання промисловості?

По-четверте, слід залучити незалежних експертів до об’єктивного визначення нинішнього стану та подальшої долі дійсно надлишкового військового майна, в якому сучасна українська армія вже не має потреби. Без цього неможливо забезпечити умови для належного зберігання та утилізації застарілих озброєнь та різного роду військових отруйних речовин. Не хочу нікого лякати, але, наприклад, в нас ще й досі під відкритим небом зберігаються контейнери з токсичними компонентами ракетного палива, яке вже ніколи і нікому не знадобиться.

По-п’яте, доки армія не стане на ноги та доки не буде створено ефективну систему управління військовим майном, слід встановити такий механізм відчуження військового майна, який буде аналогічним до існуючого порядку приватизації стратегічних підприємств. Тобто жоден керівник уряду та МО не мають нічого списувати, продавати або передавати без відповідної публікації відомостей та без згоди з боку парламенту.

Більше новин про політичне життя України читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...