Чи позбавить Туреччина Україну залежності від ЄС

Україна та Туреччина поглиблюватимуть стратегічне партнерство задля безпеки в Чорноморському регіоні і об'єднають зусилля задля деокупації Криму. Розвинуть співпрацю в оборонній та аерокосмічній сферах. Туреччина допоможе переселенцями з Криму в Україні. Країни збираються підписати угоду про вільну торгівлю до кінця року. Українські туристи отримають преференції на турецьких курортах. Туреччина, ймовірно, візьме участь в українській приватизації.

Результати зустрічі президентів України та Туреччини цілком тягнуть на дипломатичний прорив. Особливо в усьому, що стосується економіки. Втім, не полишає відчуття, що частина цих результатів – зокрема тих, де йдеться про масштабні геополітичні домовленості – має відверто декларативний характер. Бо як би не приємно було усвідомлювати, що в України з'явився новий друг в протистоянні з Росією, але надіятись, що українсько-турецький союз зможе протидіяти Росії в Криму, на жаль, не доводиться.

Причини – очевидні. Україна і без того використовує практично всі аргументи "м'якої сили", щоб збільшити для Росії ціну окупації півострова. Натомість додати до цих аргументів щось нове Анкара, фактично, неспроможна. Туреччина чітко (і не вперше) оголосила, що не визнає анексію півострова. За що ми їй, безумовно, вдячні. Російсько-турецька торгівля і без того практично припинилась, з Кримом чи без. Російські туристи полишили турецькі пляжі – за що ми їм, вочевидь, вдячні помітно більше, ніж турки.

На цій стадії в Анкари залишається єдиний невійськовий аргумент для впливу на Кремль – закриття чорноморських проток, але це той козир, поява якого на столі з немалою ймовірністю може означати початок військових дій між країнами, до чого Анкара поки явно не готова. Як і Росія, врешті, теж.

Але для Путіна деокупація Криму – це, фактично, смертний вирок для специфічної системи влади, вибудованої ним в Росії. Анексія Криму була для російського президента точкою неповернення, квитком в один бік. "М'яка сила" тут не подіє – хіба би була достатньо масштабною і потужною для початку демонтажу всього російського державного проекту.

Натомість економічний блок українсько-турецької зустрічі, хай і менш масштабний, може мати далеко вагоміші й корисніші практичні наслідки. Оскільки чимало економічних зв’язків та кооперацій – що українсько-російських, що російсько-турецьких, розірвавшись, так і не знайшли поки реальної заміни. І сьогоднішній українсько-турецький "медовий місяць" – чудова нагода цю ситуацію виправити.
Звичайно, це виглядає менш масштабно, ніж геополітичні прожекти. Але економіка – штука підступна. І, одного разу налагодивши достатньо міцні зв’язки, в якийсь момент можна досягнути результатів, далеко практичніших, ніж голосні декларації.

Одного разу збудований маршрут постачання каспійського газу до України позбавить нас від енергетичної залежності хоч від Росії, хоч і від ЄС. Угода про вільну торгівлю дасть нам – і туркам – доступ на чималий ринок, не зарегульований специфічною бюрократією, як в ЄС, і не настільки залежний від шизофренічних геополітичних проектів, як у Росії.

Українсько-турецька дружба, яка виникла й зміцніла, в першу чергу, в результаті наявності спільного ворога, в майбутньому може перетворитись на цілком самодостатнє і взаємовигідне партнерство. Без "молодших" і "старших" братів. Нічого сімейного. Просто бізнес.