Влада

Путіну відступати нікуди: позаду Севастополь

Масштаб того дійства, яке відбувається у сусідній державі з приводу "прісоєдінєнія Крима", не має якихось адекватних пояснень

18 березня 2015, 21:09

Путіну відступати нікуди: позаду Севастополь

Практично тиждень гулянок з парадами і салютами - це щось небачене в світовій практиці. Навіть німці об'єднання своєї батьківщини гуляють значно скромніше. Поза сумнівом, нинішню свистопляску можна розглядати, як великий ідеологічний фестиваль та/або спосіб освоїти великий бюджет. Але ще швидше такі штуки можуть бути пов'язані із невпевненістю в тому, що півострів дійсно вдалося приєднати, чи дійсно все, як співав Лєтов, іде за планом. Чи все настільки погано, що ворогу доводиться шукати якісь альтернативні пропагандистські рішення?

Дуже показовий в цьому плані показаний російським телебаченням фільм, в якому сам Путін примудряється спростовувати всю ту ідеологічну конструкцію навколо півострова, яку протягом року такими зусиллями намагався створити російський пропагандистський апарат. Фільм, між нами кажучи, абсолютно нелогічний. Тим більше нелогічні заяви про ядерну зброю. Ще більше - визнання російського диктатора про те, що фактично наказ на окупацію був відданий особисто ним. І це все на тлі загострення у самій Росії поєдинків бульдогів під килимом - тим більше, що, попри смерть собаки Коні, цих умовних бульдогів розвелося там більше, ніж умовний килим зможе покрити.

Я швидше припускаю, що перед нами специфічний "антистокгольмський синдром", який рухає терористами, вимоги яких не виконують, спонукаючи їх пошвидше і пожорстокіше розправитись із заручниками. В інтернеті є дуже багато подібних відео в жанрі "снафф", які раніше штампували війська Кадирова, розтинаючи перед камерами горлянки російським солдатам, а зараз щось подібне практикує ІДІЛ. Мені чомусь навіть здається, що в обох випадках працюють одні і ті ж операторські групи. Думаю, snuff-відео не потребує режисерської роботи, та й на продюсерах можна зекономити.

Одразу зауважу: я відділяю snuff, який практикують російські журналісти Стєчін і Коц чи блукаючий британський репортер Грем Філліпс від snuff загальноросійського масштабу. Який-небудь маніяк, що фільмує розчленування своєї жертви - це ніщо в порівнянні з тим, коли це робить ціла держава. І Росія в нашому випадку не єдина. В своїх дослідженнях Ганна Арендт свого часу була дуже здивована тим, що фашистська Німеччина максимально мобілізувала свої табори знищення саме тоді, коли їй це було невигідно. Якщо в 30-х роках концтабори ще певною мірою розглядались офіційно, як місця каторжної праці для злочинців чи ізоляції політичних опонентів (пиречених на винищення гебреїв, зрозуміло, це не стосувалось), то після поразки під Сталінградом ці моторошні заклади вже переформатовувались, як фабрики смерті. Що, здавалося б, було навіть нелогічно. Та сама Арендт відзначає, що рух потягів з приреченими на смерть свого часу набув таких масштабів, що поставив під загрозу всю логістику вермахту на східному фронті. Ба бальше: перед самою капітуляцією всіма концтаборами пройшли масові екзекуції, жертвами яких став, зокрема радянський генерал Карабишев, страчений в зовсім нелюдський спосіб всього за кілька тижнів до капітуляції. Хоча, здавалося б, живий генерал був би набагато кращим козирем під час перемовин про капітуляцію...

Тим більше, читаючи "Архіпелаг ГУЛАГ" неважко помітити, що ситуація в радянських таборах була дзеркальним відображенням німецької дійсності. Наглядачі розглядали ув'язнених, як заручників, яких можна було б вільно розстрілювати у випадку будь-яких воєнних невдач Червоної Армії. Психолог би сказав, що тут має місце певне гіперзаміщення, коли неможливість помститись безпосередньо ворогу переключає агресію на когось, хто був поряд. Щось подібне ми бачимо в поведінці, наприклад, загнаного в кут щура, у якого спрацьовує суто природня функція: якщо не можна від сильнішого ворога втекти, потрібно його атакувати.

Про те, що немає більш агресивної тварини, аніж пацюк, що у відчаї кидається в атаку, писав ще такий авторитет в біології, як Штайнігер, що все життя присвятив вивченню гризунів. І мені чомусь здається, що і обслуга Аушвіця, і Колими, і нинішня російська еліта діють під впливом одних і тих самих інстинктів. "Радіоактівний пєпєл", і флот, і вогнемети "Буратіно" - це по суті ті пазури і зуби, що може протиставити пацюк, відчуваючи свою швидку смерть. Принаймні, я не думаю, що поведінка держави, тим більш такої примітивної, як Росія, може чимось відрізнятись від агресивності гризуна. Поза сумнівом, його агресія небезпечна і, на жаль, багато людей стануть жертвою передсмертної атаки хижака. Але він, як ми бачимо, сам уже вважає, що іншого виходу у нього нема. А значить, для нас ще далеко не все втрачено.

 

Loading...
Loading...