Чому МВФ має боятися свого "друга" Яценюка, а не Саакашвілі

Вчорашня заява голови Одеської обласної державної адміністрації Міхеїла Саакашвілі в ефірі радіо Ера про те, що Україні краще позбутись МВФ, викликала міні-сенсацію. Ще б пак – один з "новореформаторів", фактично, пропонує відмовитись від левової частки західних грошей, які заходять в країну. І на десерт розповідає про те, як за рік позбувся МВФ у Грузії. Причому явно лукавить, що легко помітити, приміром, у цьому звіті фонду.

Втім, посадовець, схоже, просто не зовсім коректно висловився – і не зовсім точно доніс свою думку до слухачів. Заявивши, грубо кажучи, що "нам краще без МВФ" – він не уточнив, що має на увазі необхідність покращити економічну ситуацію і жити без кредитів, а не "кинути" кредитора, який, бачте, вимагає якихось там реформ, при тому жорстко вказуючи, як саме їх проводити. Додавши до того декілька пишних східних метафор про хірурга, який при болю в пальці радить відтяти руку.

Сьогодні Саакашвілі – знову таки, доволі незграбно – розтлумачив свою позицію і заявив, що його "не так зрозуміли". Хоч точнішим було б сказати, що неправильно висловився саме він, а не журналісти, які максимально точно відтворили його слова.

Для чиновника такого масштабу подібна обмовка не свідчить про надмір чи то професіоналізму, чи то уваги до слів. Вона навіть дала можливість охочим збудувати пару-трійку сміливих гіпотез про те, що в такий спосіб Саакашвілі, насправді, починає потроху популістську розкрутку якоїсь гіпотетичної майбутньої політсили. Втім, все це трохи попахує конспірологією, й інцидент можна було б вважати вичерпаним. Якби не одне "але". Яке полягає в тому, що критика МВФ і справді потроху стає потенційно виграшною політичною програмою для популістських політсил. І виною тут зовсім не одеський губернатор.

Посилання на "вимоги МВФ" – часом виправдане, а часом – не надто, перетворюється на чарівний плащ-невидимку, за яким уряд ховається від наслідків соціально непопулярних рішень. Підвищення пенсійного віку – вимога МВФ. Зростання цін на енергоносії для населення – вимога МВФ. Далі цей месидж спускається по всій виконавчій вертикалі – багатократно повторюючись. І невдовзі виникає враження, що через два-три місяці в ЖЕКах на вимогу вкрутити лампочку диспетчерка авторитетно пояснить недолугим громадянам, що МВФ забороняє витрачати гроші на лампочки. І повідомляє про це ЖЕКам секретним меморандумом, зміст якого забороняє розголошувати сама Крістін Лагард.

При тому що реальні вимоги МВФ стосуються головно показників бюджету, які можна було б покращити не тільки за рахунок скорочення витрат на соціальні потреби, але й шляхом ампутації помітної частини роздутого і нерідко непотрібного держапарату. І фінансове становище "Нафтогазу" можна було б покращити не тільки підйомоv цін на газ для населення, а меншим розміром "відкатів" при закупівлях обладнання.

Не кажучи вже про те, що останній "наїзд" МВФ стосувався виключно зниження корупційного тягаря на бюджет, а не надміру "жирного" життям пересічних українців.

І в цьому криється реальна небезпека. Бо пройде ще рік-другий подібних "реформ" і в українського обивателя буде настільки стійка ідіосинкразія на цю аббервіатуру, що будь-яка політична тварь – і не тільки Ляшко чи Тимошенко, але й Опоблок, зможуть легко підняти свій рейтинг, пообіцявши захистити бідолашне населення України від підступного МВФ. Хоча, ймовірно, до цієї проблеми Арсенію Петровичу вже не буде ніякого діла.