Влада

Коли Путін розпочне нову війну

Навіть якщо угода зірветься, переговорний процес все ж не зупиниться: всі сторони постараються сповна використати перепочинок

08 вересня 2014, 11:32

До цього часу російське керівництво досить добре контролювало значення своїх жестів і висловлювань. І якщо виникала можливість їх неоднозначної інтерпретації, ця двозначність, як правило, була навмисною. Тепер усе змінилося: підтекст у заяви і дії Москви привноситься ззовні. Іншими словами, надмірне захоплення Кремля грою «доведіть мені, що я воюю з Україною» призвело до того, що путінський режим більше не вважають договороздатним ні США, ні їхні ключові союзники з НАТО, включаючи таких китів ЄС, як Велика Британія і, що набагато істотніше в контексті взаємодії альянсу і союзу, - Німеччина та Франція. На перевірку це означає одне: приймається як даність, що будь-які угоди і домовленості за участю Москви або її «шісток», у тому числі й мінське перемир'я, будуть ними порушені, пише «Деловая Столица».

Виходячи з цієї передумови, вибудовуватимуться подальші відносини з путінським режимом. Мабуть, саме цей фундаментальний зсув сприйняття і став основою проривів. Тимчасовий характер нинішнього перемир'я (до речі, вперше порушеного чи то сепаратистами, чи то російськими військами менш ніж через годину після підписання) повною мірою усвідомлює і Київ. Можливо, це серйозно полегшило вибір Петру Порошенку: крім очевидних фактів, що на кону людські життя, економіка продовжує просідати, під загрозою окупації опинилася вся Луганщина з Маріуполем на додачу, а попереду парламентські вибори. Інакше важко пояснити фактичне визнання Новоросії і перетворення в суб'єктів міжнародних відносин маріонеткових і до того ж оголошених терористичними організаціями «ДНР» і «ЛНР».

Мінську угоду вже порівнюють з Хасав'юртівськими, які завершили Першу чеченську війну. Порівняння може виявитися правильним ще й у тому сенсі, що ці угоди заклали основу для Другої. Втім, Україні ніхто не дозволить прасувати Донбас так, як Росія прасувала Чечню. Причому Київ і сам не має для цього ні бажання, ні волі, ні ресурсів. Та й стати данником Донецька, за аналогією з Москвою, яка  в підсумку купила лояльність Грозного, з цілої низки причин теж не вийде.

Навіть якщо угода зірветься через лічені години або дні, очевидно, що переговорний процес все ж таки не зупиниться зовсім. Всі сторони постараються сповна використати перепочинок. У короткостроковій перспективі - для перегрупування сил і накачування резервів. Якщо ж перемир'я затягнеться, для України цей період стане часом перебудови та переоснащення збройних сил. Тим же, а також зачисткою підконтрольної території Донбасу від «ідейних укрів», напевно, займуться і путінські міньйони, причому плекати надії на виведення російських військ не доводиться. Та й затишшя буде відносним: диверсійна і терористична війна проти України продовжиться. Причому її метою буде не тільки зрив плану Порошенка (який навряд чи можна здійснити без серйозного ослаблення фактора Москви), а й спроба підготовки сценарію в стилі «Петроград-17» - з бунтами фронтовиків, поваленням уряду і поїздом на Брест-Литовськ. Так що менше проблем у Києва аж ніяк не стане. А тому вже зараз варто подумати, як вберегти добре працюючий імідж вічного шукача миру в разі, якщо кращою виявиться широкомасштабна операція в зоні АТО. Ізраїльський досвід «воюй, розмовляючи» тут може виявитися доречним.

Загалом же Москва нав'язуватиме Києву або придністровський (з тією різницею, що і витрати на утримання ворожого анклаву вона спробує повісити на Україну), або боснійський сценарій, який створює таку систему управлінських стримувань і противаг, яка виключає будь-яку політичну і соціальну модернізацію країни. Києву ж потрібен хорватський варіант: реформи на тлі накачування збройних сил і блискавична (в оригіналі - чотириденна) кампанія. Судячи з підсумків саміту НАТО, для Заходу такий варіант також цілком допустимий, хоча можливість його реалізації викликає великі сумніви. У будь-якому разі на швидке повернення Донбасу розраховувати не доводиться.

Водночас нарощування військового потенціалу України втягне Росію в глобальну гонку озброєнь. З одного боку, це гарантований шлях до краху російської економіки за радянським зразком. З іншого - ця гонка настільки ж неминуче знизить поріг застосування РФ ядерної зброї, зважаючи на її технічну відсталість.

Тим часом тут відкривається можливість для перебудови глобальної архітектури безпеки, яка продемонструвала свою повну імпотенцію в ході української авантюри Путіна. На думку низки західних дипломатів, дилема зводилася або до повного переформатування, можливого тільки внаслідок великої війни (як це трапилося з Лігою Націй), або до традиційної спроби замороження конфлікту в Україні без його вирішення - що, власне, і відбувається. Разом із тим у ЄС все чіткіше приходить усвідомлення того, що вести з Росією business as usual вже не вийде. І те, що головним його спікером раптом став євроскептик Девід Кемерон, симптоматично. Як і рішуча позиція, яку останнім часом демонструє обдурена Путіним Ангела Меркель.

Заслуговує на увагу також формування скандинавсько-балтійсько-польсько-британсько-нідерландської співдружності в рамках НАТО, яка неминуче проявить себе і в ЄС - тим більше що Німеччина не може залишитися осторонь від неї, зважаючи на ризик втрати авторитету. Отже, «збадьорений» Євросоюз, можливо, і не буде настільки впорядкований, як хотілося б Берліну, але йому доведеться стати активнішим, щоб реагувати на виклики, подібні російському. Час сонного «четвертого рейху» закінчується.

Разом із тим для Путіна вихід з українського глухого кута може лежати в поширенні хаосу - глобальної гібридної війні, що включає початок локальних конфліктів, підтримку всіляких повстанських і терористичних організацій приблизно в такій самій манері, як це робив Муаммар Каддафі. У цьому випадку виключити Росію з процесів врегулювання буде просто неможливо. Географія дуже широка - Кавказ (особливо Карабах), Близький Схід, Південна і Центральна Азія, у меншій мірі - Африка. Можуть стати в нагоді й друзі з Латинської Америки, які розгубили економіку, але не бажання залишитися при владі - тут можна згадати, що при Уго Чавесі Венесуела і Колумбія кілька разів опинялися на порозі війни. Втім, прибалтійські сусіди РФ також не застраховані. Перша ластівка тут вже є: співробітник естонської кримінальної поліції, викрадений на кордоні з Росією, раптом виявився заарештованим у Пскові з вантажем наркотиків. За дивним збігом трапилося це через лічені години після візиту Барака Обами до Естонії. Президент США пригрозив Москві наслідками, якщо Росія надумає рятувати співвітчизників і там. Путін прийняв виклик?

 

Loading...
Loading...