Влада

Кілька слів на захист Лещенка

Сергій Лещенко попав в ту пастку, яку рив сам. І пастка ця не квартира, гроші чи навіть Сбєрбанк Росії. Пастка ця – примітивізація політики

07 вересня 2016, 18:35

Кілька слів на захист Лещенка

Про тупість

Популізм, який сповідував Лещенко і тисячі інших політиків і журналістів переріс в примітивізм. А примітивізм, в свою чергу веде до того, що будь-які логічні речі перестають бути важливими. Сергій Лещенко сотні разів не хотів чути логічні доводи інших, так само, як їх не чули і не хотіли чути чумаки, шабуніни, соболєви і т.д.

Протягом останніх двох років ми стали свідками народження нових "ідолів", яких доля виносила на гребені політичних хвиль. Ми не задумуючись кричали про те, що люстрація – це панацея (далі розуміння слова "люстрація" ніхто не йшов), ми кричали, що НАБУ – це єдиний спосіб перемоги над корупцією, ми кричали про е-декларування і про масу інших речей, не вдаючись навіть до мінімального аналізу того, що несуть за собою всі ці історії. Зміна коми у відповідних законах розглядалася суспільством, як зазіхання на священні тексти, хоча багато хто, навіть з експертів, не вчитувався далі пояснювальних записок. Але все це не було б катастрофою, якби всі вище перераховані персонажі і їх апологети визнавали право на помилку. Бодай свою. На жаль, базова річ будь-яких реформ – право на помилку, було засвистано реформаторами-клерикалами.

Про зради

Пару місяців тому Лещенко виклав матеріали з "амбарної книги Партії регіонів", де, в тому числі, згадувалася і "Українська правда", яка брала гроші за рекламу в регіоналів. Точно так же, як і всі інші видання. І нічого в цьому не було ні поганого, ні хорошого – ми жили в "майже диктатурі". Коли у Лещенка запитали, як він прокоментує рекламу він від ПР, він відповів журналістам, що з ним, з цього приводу не радилися. Замість того, щоб чесно сказати – ми брали рекламу, бо такі були правила гри. Реклама ПР ішла в перервах Шустера, регіонали світилися у всіх виданнях. Просто хтось воював по-тихому, а хтось відкрито підтримував. І це була б чесна відповідь.

Чому я згадав цю історію? Та тому, що вчора і сьогодні я читаю масу постів людей, які ще вчора лайкали і шерили все, що б не написав Лещенко. Примітивізм, на жаль, породжує зради і бажання помститися. Не за щось, а просто так, через відсутність бажання думати.

Про майбутнє

Мене взагалі не хвилює, яке рішення прийме НАБУ з приводу квартири Лещенка (я чомусь впевнений, що він не винен з точки зору закону). Проте, вибірковість правосуддя, на жаль, ніхто не скасовував. Питання Лещенка замнеться і за кілька тижнів призабудеться. Але питання інших людей і компаній нікуди не подінеться. Поки, говорити про те, що вибірковість правосуддя кудись поділася – це брехати.

Але насправді, я хотів сказати про інше. Всі наші антикорупціонери живуть в "перпендикулярному світі". Одна вісь їхніх координат – збільшувати повноваження "дружніх" антикорупційних органів (паралельно зменшуючи роль "недружніх"). Інша вісь – це вхопитися за якесь прізвище і пробувати на цьому піаритися. Але ця система себе вичерпала. Спробую пояснити чому. Справа в тому, що у нас, де-факто є 12 антикорупційних органів і повноважень у них більше ніж треба. Найближчим часом ми станемо свідками війни за право НАБУ прослуховувати всіх без рішення суду, але насправді, у НАБУ і так більше ніж достатньо повноважень, щоб почати результативну роботу. Антикорупціонери кричатимуть про зраду, про олігархів і т.д., а всі ми поділимося на два табори фанатів і будемо сваритися за чаркою горілки, хто більш правий. Паралельно, нам крутитимуть серіал про черговий злочин чергових мартиненків і тут виграє той у кого буде кращий піар, а не доказова база.

Насправді, головна проблема антикорупціонерів полягає в тому, що вони мислять категоріями посилення репресивних органів, а не змінами правил гри. Свого часу Юрій Луценко, після затримання в Рівному вершини бурштинової мафії сказав, що може і далі десятками садити прокурорів, але на їхнє місце будуть приходити інші кришувальники, поки парламент і уряд не встановлять нові правила гри для бурштина, піску, газовидобутку, митниці і т.д..

І тут ми підходимо того, з чого ми починали – до примітивізації політукуму і суспільства. Ніхто не говорить про встановлення правил гри однакових для всіх. Всі говорять про покарання і вимагають серіали з затриманнями. Терор – це малесенький епізод в історії революції. І він працює лише тоді, коли після кровопролиття підводиться риска і говориться: від завтра у нас діють правила.

Так от проблема в тому, що всі наші "ікони чесності" навіть не готові думати про створення таких правил. Куди легше вибрати "жертву" і цькувати її. Вчора це був Мартиненко, сьогодні Лещенко. Але всі ті, хто так радіє цьому, зрозумійте – ми ходимо по колу, а не рухаємося вперед.

І останнє. Коли мене питають, що ж потрібно робити, я відповідаю, що для початку потрібно почати думати головою. Потім прийдуть рішення. А разом з ними звичайно ж будуть помилки. Тільки помилки – це не зрада і не смерть, а всього лише помилки.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада

 

Loading...
Loading...