Чи доб’є "пляшка Тетерука" "вашингтонський обком"

В Україні зараз функціонує по своєму унікальний державний лад

Журналіст відділу «Світ»
Чи доб’є "пляшка Тетерука" "вашингтонськ…

При цьому ладі рівень корупції відповідає нормам для невеликої африканської диктатури, а політична нестабільність і некерованість перевершує давньогрецькі поліси. Політична дестабілізація вкупі з нездатністю проводити як економічні реформи, так і процес євроінтеграції, може призвести до втрати інтересу до України з боку Заходу.

Останнім часом у майже всіх західних дипломатів, так чи інакше пов'язаних з Україною, з'явилось специфічне хобі. Яке полягає не просто у розмовах про те, що в Україні щось негаразд з корупцією – а в прямих звинуваченнях конкретних українських посадовців. У детальних розповідях, які саме справи "закрила" ГПУ, які саме люди зуміли внаслідок того уникнути відповідальності, і яких збитків зазнала Україна від такої діяльності прокурорів. Таке собі волонтерське антикорупційне бюро.

Першопрохідцем цього трохи дивного дипломатичного жанру був, звичайно, чинний посол США в Україні Джеффрі Пайєтт. Який розповів, чому саме не йдуть реформи в ГПУ, дав вичерпну оцінку діяльності українського Генпрокурора – і на десерт додав, як прокурорські розвалили справу стосовно екс-міністра екології Миколи Злочевського, давши йому можливість не тільки уникнути відповідальності за корупційні діяння, але й залишити в кишені 23 мільйони доларів, вкрадених в народу України. На додаток прокуратура ще й надіслала адвокатам Злочевського листа, що проти їхнього клієнта кримінальної справи в Україні немає.

Щоби український президент не подумав, що промова Пайєтта – це результат перевтоми і взагалі його особиста думка, невдовзі до Пайєтта приєднався екс-посол США Джон Хербст. Який розповів, що "думки Джеффрі Пайєтта про корупцію в Україні мають повну підтримку у Вашингтоні". Чим іще раз "натякнув" українській владі на те, що на якусь протидію корупції чекають не якісь радикали-мрійники, а уряд США. Потім до флеш-мобу приєдналось чимало інших дипломатів, включно, наприклад, з традиційно стриманим шведом Андреасом фон Бекерат. Цей, правда, детективних історій не розповідав – зате презентував дослідження в якому йшлося про розчарування європейців відсутністю реформ в Україні. Є причини підозрювати, що розчарування своїх громадян поділяють і їх обранці у владі.

З точки зору дипломатичного етикету, подібні заяви – кричуще порушення доброго тону. Подібні речі передаються по дипломатичних каналах – і то не прямим словами, а дуже стриманими натяками. З іншого боку, як іще донести до президента, прем’єра та парламенту тезу про те, що без боротьби з корупцією шанси на економічну стабілізацію чи ріст рівні нулю, на Заході, схоже, не знають. Тому всіма доступними силами й засобами намагаються донести до української владної вертикалі потребу в змінах – хоча б заради їх власного виживання.

Але, ймовірно, вчорашній день помітно змінить настрої стосовно України. Бо якщо дотепер нас сприймали як пострадянську націю в стані становлення, з корумпованою і трохи дивакуватою владою, то вчора український парламент зумів переконати як власних громадян, так і світ в тому, що владна вертикаль перебуває в стані безнадійного паралічу. Чи, радше, розумової недієздатності.

З одного боку, маємо фактичну відмову народних обранців від процесу євроінтеграції шляхом неприйняття антидискримінаційних змін до Трудового кодексу – а також спотворення закону про Нацагенцію з повернення незаконно привласнених активів до непізнаваного і неприйнятного для ЄС виду. Все це фактично перекреслює перспективи на швидку євроінтеграцію – і пов’язане з нею пожвавлення економіки. Це за умови відсутності будь-якого іншого перспективного вектора розвитку.

З іншого боку, парламентська криза, активізована вчорашнім "інцидентом з пляшкою" – але викликана далеко глобальнішими і серйознішими причинами, грозить розвалити коаліцію, і привести як до можливої відставки уряду, так і до парламентських перевиборів. І навіть в тому не було б трагедії – якби були хоч якісь шанси на переформатування влади і створення працездатної коаліції.

Натомість все, що можна чекати від парламентських перевиборів – це відносно незначне зростання частки "Самопомочі" чи Тимошенко на тлі падіння представництва "Народного фронту" та БПП. Що, по великому рахунку, не вчинить жодного помітного впливу ні на ефективність влади (це за умови, що коаліцію таки сформують і про уряд таки домовляться – що, до речі, зовсім не доконаний факт), ні на рівень корумпованості.

Таким чином, з точки зору як Брюсселю, так і Вашингтону, на сьогодні Україна – це країна з корумпованою, але при тому недієздатною владою. Змінити яку – навіть шляхом прозорих і чесних виборів – можна тільки на наступну, яка нічим особливо не відрізнятиметься.

І продовження фінансової допомоги цій країні – це, по суті, спроба консервації наявного стану речей. Сенсу в таких діях не видно навіть з України, яка є отримувачем допомоги. Ще менше сенсу, природно, бачитимуть на Заході. Де, по суті, практикують всього дві моделі взаємодії зі слабкорозвинутими партнерами. Одна з яких полягає в масованій фінансовій та організаційній підтримці країн, які демонструють який не який рух в бік демократії і бажання співпрацювати – ну і, бажано, знаходяться в сфері геополітичних інтересів Заходу. Якщо з другим в нас проблем немає, то про поступальний рух України в будь-якому напрямку на разі говорити не доводиться. Інша форма допомоги – це лімітована фінансова і військова підтримка авторитарних режимів, в існуванні яких зацікавлені з геополітичних міркувань. Але навіть ці режими повинні бути принаймні стабільними і передбачуваними – чого в нашій країні ми теж якось не спостерігаємо.

Складно сказати, який саме сценарій дій виберуть наші західні партери в наявній ситуації. Але абсолютно не виключеним є варіант, який умовно можна назвати "Катарсис". Який полягатиме в припиненні допомоги, проходженні України через дефолт, глибоку соціальну та економічну кризу, в процесі якої може відбутись творення якоїсь принципово нової еліти, яка може бодай вербалізувати свої політичні цілі та наміри. І вже після появи нових еліт – і приходу їх до влади Захід, чисто теоретично, може спробувати вибудовувати з ними новий діалог. Якщо схоче. І якщо Україна до того доживе.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme