Як українські ультраси облажалися з Каталонією

Футбол і політика, а тим більше міжнародний футбол і міжнародна політика речі нерозривні, як би ФІФА та УЄФА не переконували в протилежному.

Вчорашній київський матч збірних України та Іспанії був цікавий не тільки спортивною складовою. Поки українські майстри шкіряного м'яча тринькали момент за моментом, на трибунах відзначилися й українські ультраси. При чому аж ніяк не в позитивному ключі. Якісь прихільники нашої збірної, що певно вважають себе людьми просунутими в питаннях міжнародних стосунків, вирішили сповістити всьому світу своє бачення актуальних питань геополітики, вивісивши банер з гаслом мовою міжнародного спілкування: "Crimea is Ukraine. Catalonia is Spain".

Проти першої частини цього гасла, звісно, жодних претензій бути не може, а от з другою частиною щось пішло не так. Хоча посил ультрасів цілком прозорий – ми проти сепаратистів на Донбасі та в Криму, тому підтримаємо і Іспанію, яка потерпає від сепаратизму каталонського. Але біда в тому, що футбольні ультраси зазвичай не надто обізнані в доволі непростих питаннях міжнаціональних стосунків в Західній Європі, і наші герої аж ніяк не виключення.

Прирівнявши рух за незалежність Каталонії до російської окупації Криму ультрас примудрилися змішати грішне з праведним, і краще їм було залишити свою думку про каталонських сепаратистів при собі. Оскільки ж цього не сталося, спробуємо пояснити, що власне не так.

Спершу варто зазначити, що ультраси чомусь не вказали, яка саме частина Каталонії - це Іспанія. Якщо йдеться про південну Каталонію, що є автономною областю в складі Іспанії, то це ще куди не йшло. Якщо ж малася на увазі уся Каталонія, то українські ультраси закликали Іспанію до анексії частини Французської республіки, адже добрячий шмат історичної Каталонії дістався і їм. Навряд чи малювальники банера взагалі були в курсі існування французької Каталонії, тож залишимо їхнє невігластво на їхній же совісті, бо це не найголовніший їхній прокол.

Ну, а тепер, повернімося до грішного і праведного. Чому порівнювати каталанізм з російською анексією Криму не просто некоректно, а взагалі не можна? Для цього спочатку варто розібратися, а що це за Каталонія така.

Власне каталонці є окремим народом романської мовної групи, що відрізняється, як від іспанців (яких каталонці називають виключно кастильцями), так і від французів. Не кажучи вже про неіндоєвропейців басків, близьких до португальців галісійців та інших мешканців сонячної Іспанії. Своєї державності в сучасному розумінні цього слова каталонці в історії не мали. Досить умовно каталонською державою можна вважати Арагонське королівство, хоча останнє було державою типово середньовічною, скроєною з усього що можна було завоювати або ж приєднати шляхом вдалого шлюбу монарха, і населяли його не лишень каталонці а й інші романські народи. В середині ХV століття Арагон об'єднався з Кастилією. Ця подія широковідома як початок історії власне Іспанського королівства. До початку ХVIII століття каталонці жили у спільній іспанській державі більш-менш пристойно, маючи таку-сяку автономію, але після війни за іспанський спадок, автономію каталонців, які підтримали не того кандидата на іспанський престол, було ліквідовано і наступив період "іспанізації" – тотальної заборони використання каталанської мови в більшості сфер життя. Українцям подібна національна політика добре відома з власної історії.

"Іспанізація" Каталонії тривала ні багато, ні мало – майже 300 років, аж до смерті диктатора Франко, та іспанської постфранкістської "відлиги". Тож не має нічого дивного, що каталонці відчувають до старшого кастильського брата щось подібне до того, що українці відчувають до росіян. Інше питання, що іспанці – не росіяни і не марять відродженням імперії Габсбургів, "над якою не заходило Сонце". Тому питання каталонського сепаратизму наразі намагаються вирішувати внутрішньоіспанським діалогом і полюбовно, без "ополчень", "народних республік", "гумконвоїв", "воєнторгів" та іншого усім нам відомого мракобісся. Питання каталонського сепаратизму, звісно, емоційне, болюче, непросте але стосується виключно громадян Іспанії і вирішується без братніх чи небратніх сусідів і аж ніяк не у воєнній площині. Ми ж можемо лише в приватному порядку поспівчувати, чи то прагненню каталонців до незалежності, чи то прагненню кастильців зберегти єдину комфортну для усіх державу. Але головне – нас це жодним чином не стосується, бо кастильці з каталонцями цілком здатні цивілізовано вирішити, як їм жити далі без порад українських ультрасів.

Ну, а що стосується Криму, то його історія нічого спільного з Каталонією не має. Кримські "каталонці" – це ніякі не рускоязичні ватніки, а кримські татари, що давно і чітко висловили своє бажання жити в українській державі, маючи національно-культурну автономію, в якій їм ніхто не відмовляє. Але російські окупанти якось і не збиралися цікавитися думкою корінного народу. Каталонію, на відміну від Криму, ніхто ні до якої "сакральної" батьківщини приєднувати не збирається і ніяка британська, італійська чи французська піхота ані "ввічливо", ані по-хамськи заходити в Каталонію не планує. Проведений під дулами російських автоматників кримський "референдум", не мав нічого спільного з вільним волевиявленням. В той же час в Каталонії рік тому від ідеї референдуму про незалежність відмовилися, бо не було юридичного розуміння, що з наслідками такого референдуму робити.

Втім, продовжувати цей перелік можна дуже і дуже довго, але і того, що є, цілком достатньо аби й найзатятішому ультрасу стало зрозуміло - записуватися в борці з каталонським сепаратизмом, нехай і з найщирішими намірами, - це не лише пхання носа в чужі справи, коли в цьому немає жодної потреби, а заодно і демонстрація власного неуцтва.