Як Вакарчук і погана реклама англійської допомагають українській мові

Поширення Україною соціальної реклами "Мені не потрібна англійська" спровокувала в Україні жваву дискусію, до якої долучився навіть "розум, честь та совість" нинішньої України – Святослав Вакарчук.

Все почалося кілька тижнів тому. Тоді в українському інтернеті почали розповсюджувати відеоролик з трьома молодими людьми, які щиро впевнені, що вчити англійську їм не потрібно, і саме через це вони потрапляють в незручні і типу кумедні ситуації в житті. У такий нехитрий спосіб глядач мав би переконатися в думці прямо протилежній висловленій героями реклами і піти врешті на курси англійської.

Ролик було знято в рамках кампанії "Україна speaking" та з нагоди Року англійської мови в Україні, оголошеного указом президента Порошенка. Програма "Україна speaking", як йдеться на її офіційному сайті, "підтримана ключовими гравцями з державної сфери, зі сфери бізнесу, культури, а також іноземними донорами, включаючи посольства США, Канади та країн Євросоюзу". Тож не виключено, що гроші на провокативну рекламу, чи принаймні їх частину, виділила держава.

Після відеоролика у містах з'явилася і зовнішня реклама аналогічного змісту.

От тільки переважна більшість українців сприйняла мовну агітацію в багнети. Яскравим виразником суспільної думки в цьому питанні став Святослав Вакарчук, який у своєму "Твіттері" розмістив фото сітілайта зі слоганом "Мені не потрібна англійська" великими буквами, та підписом шрифтом поменше "Сергій, 35 років, водій маршрутки", підписавши все це: "Мені не потрібна така реклама".

Загалом більшість українців не надто сперечаються із доречністю оволодіння іноземними мовами. Не подобається саме рекламна кампанія. Мовляв, люди, що не володіють англійською показані в ній повними нездарами і дегенератами, що образливо; сам ролик дурнуватий, життєві ситуації в ньому висмоктані з пальця і не смішні; один з героїв ролика говорить мовою окупанта – російською, то ж може краще рідну мову підтримувати, ну і так далі. Багато хто просто не зрозумів, як можна популяризувати вивчення іноземних мов прямо протилежним гаслом.

Висновок з усієї цієї історії дуже простий – реклама виявилася досить вдалою, попри всі її очевидні недоліки, перш за все вельми пласкуватий гумор. Адже перше і головне завдання будь-якої провокативної реклами привернути увагу суспільства до проблеми, і жваве обговорення, пости у "Фейсбуці" та щире обурення багатьох свідчить, що мету досягнуто. Більше того, творцям реклами вдалося абсолютно безкоштовно залучити до неї таку медійну особистість як Святослав Вакарчук (якщо, звісно, пости у "Твіттері" не є підступною проплаченою акцією). То ж автори кампанії музиканту лише подякувати за критику.

Ну, і наостанок. Здається вперше в історії незалежної української держави болюче мовне питання почало крутитися не у контексті українськомовне VS російськомовного, а майже виключно навколо англійської. То ж нехай українці запекло сперечаються, кому, коли, навіщо і чи потрібна взагалі англійська. Чим більше буде подібних гарячих дискусій, тим далі від нас буде "вєлікій і могучій" з усім його остогидлим "русскім міром".