Як швейцарці познущалися з мрій російських "ватників" про Євробачення

Ватники зловтішаються, навіть не розібравшись у ситуації. Російські соцмережі майорять радісними постами.

Між тим, Європейська мовна спілка вже пояснила, що слова генерального директора організації Інгрід Дельтенре видання Blik навела правильно, а от висновки журналісти зробили самі. І, власне, за них ЄМС жодної відповідальності не несе.

Нагадаємо, Дельтенре пожалілася, мовляв, пісенний конкурс став заручником політики.

"Поведінка України абсолютно неприйнятна. Я глибоко жалкую про те, що "Євробачення" використовують для політичних ігор. "Євробачення" має приносити радість і об'єднувати мільйони людей, а не налаштовувати їх один проти одного", - процитував очільницю організації Blik.

А от щодо санкцій проти Києва, а тим паче наміру позбавити Україну права приймати у себе Євробачення Дельтенре не казала нічого.

Втім, висновки швейцарських журналістів стали для росіян найжаданішою наживкою, яку ті поспішили заковтнути, навіть не вмикаючи мозок.

Між тим, могли б згадати хоча б недавні слова виконавчого директора Євробачення Йон Ола Санда про те, що саме українська влада має вирішувати, чи пускати Юлію Самойлову у країну. Адже логічно, що коли йдеться про порушення закону (а самойлова його порушила, нелегально перетнувши кордон країни), винятків бути не може.

Та й здоровий глузд диктує очевидне: за півтора місяці до конкурсу ніхто не стане переносити конкурс у іншу країну, адже для цього банально немає часу. Ображеність однієї з країн-учасниць - привід явно не достатній. Тим паче, що у Росії ніхто не забирав права відправити на конкурс іншого, законослухняного представника.

Між тим, всі пам'ятають, який скандал розгорівся, коли Євробачення приймала Москва. Тоді в участі у конкурсі відмовили Грузії. Делегований країною колектив "Стефане і 3G" мав заспівати пісню з рядками We don't wanna put in the negative move, it's killin' the groove. Але у слові put in (до речі, дуже поширеному в англійській) росіяни "прочитали" ім'я свого президента.

Що й говорити, приклад 2009, де причепилися до літературних підтекстів навіть не можна порівняти з історією з Самойловою, коли йдеться про пряме порушення міжнародного права.

Між тим, росіяни, як завжди, вирішили, що їм все можна, а інші мають танцювати під їхню дудку.

У випадку ж з Blik можна говорити як про потужне російське лобі у західній пресі, як і про банальне журналістське бажання зробити кілька "ефектних висновків", які потягнуть на міжнародний скандал.

Але якщо більшість світових ЗМІ до публікації поставилися байдуже, російські медіа за нею миттєво вхопилися. Ситуація вкотре віддзеркалила бажання росіян приймати бажане за дійсне, на грунті якого ними можна легко маніпулювати, чим і займається кремлівська влада.