Євтушенко. За что не станет стыдно

Заперечення війни як такої - лейтмотив усіх віршів Євтушенка про Україну після Майдану. Те ж і у вірші про "Медсестру из Макеевки", через який він відповів роспропаганді, що не писав про "карателів", а писав проти війни. Чекав я віршів Євтушенко із викриттям росіян? Типу цих в 1968 році:

Танки идут по Праге

в затканой крови рассвета.

Танки идут по правде,

которая не газета.

Танки идут по соблазнам

жить не во власти штампов.

Танки идут по солдатам,

сидящим внутри этих танков.

Так, дуже. Але він не помітив справжнього винуватця або не захотів. Хоча і ніколи не виступав з антиукраїнськими закликами. Напевно, через це його затаврував Гіркін. На жаль, багато наших коментаторів уподібнюються.

Чому Євтушенко не пішов проти путінської влади? Є дві відповіді: старість і, як з'ясувалося, четверта стадія раку. З 2010 року в нього діагностували цю хворобу.

Але вся критика - це дрібниці.

Євтушенко не просто епохальний поет, а кращий, з тих, хто жив ще з нами, в новому сторіччі. І писав про любов:

Во всех грехах я ласковостью каюсь,

а женщинам грехи со мной сойдут,

и мои пальцы, нежно спотыкаясь,

по позвонкам и родинкам бредут.

Поднимут меня женщины из мёртвых,

на свете никому не изменя,

когда в лицо моё бесстрашно смотрят

и просят чуда жизни изменя.

І ще одне. Євтушенко ніколи не чіплявся за радянську систему, обличчям якої недолугі коментатори тепер називают самого поета. Навпаки, він підтримав зміни 1991-го (Пробуждается совесть у танков. На танк поднимается Ельцин). Загалом Євтушенко відповідав одному зі своїх найвідоміших віршів:

Дай бог, чтобы твоя страна

тебя не пнула сапожищем.

Дай бог, чтобы твоя жена

тебя любила даже нищим.

Дай бог лжецам замкнуть уста,

глас божий слыша в детском крике.

Дай бог живым узреть Христа,

пусть не в мужском, так в женском лике.

Не крест — бескрестье мы несем,

а как сгибаемся убого.

Чтоб не извериться во всем,

Дай бог ну хоть немного Бога!

Дай бог всего, всего, всего

и сразу всем — чтоб не обидно...

Дай бог всего, но лишь того,

за что потом не станет стыдно.