Для чого Путіну десятки тактичних ракет в Сирії

На тлі начебто успішних переговорів у Женеві й Астані, повідомлення про те, що Росія масово постачає до Сирії тактичні ракети "Точка У" виглядає якось, м'яко кажучи, дивно. Тим паче, якщо зважити на масштаб – тільки в одній партії, яку засікли західні розвідники, було 50 одиниць ракет. Бо якщо в Сирії ось-ось настане мир – то туди слід везти їжу, сільгосптехніку, лікарів чи електростанції. А звідтіля забирати війська. І навіть якщо в країні залишаються території, заселені мирним населенням, але контрольовані екстремістами з "Ісламської держави", то до країни мають плисти чи летіти добре натреновані бійці загонів спецпризначення. А не радянські ракети, кожна з яких несе близько півтони вибухівки, і "накриває", в залежності від модифікації і типу бойової частини, від 4 до 20 гектарів.

При тому досвід використання "Точок У" у війні з іррегулярними підрозділами в російської армії є немалий. І невеселий. Зокрема, восени 1999 року, цією зброєю було нанесено удар по будівлях неподалік Центрального ринку Грозного. Результат – 140 загиблих на місці, помітна частина з яких – жінки й діти. І ще 400 осіб – поранено, частина з них потім померла. При тому те, що могло бути справжньою ціллю удару — збори польових командирів в будівлі Генерального штабу — від ракет так і не постраждало. Попри знайдені фрагменти ракет тодішній прем'єр-міністр Росії Володимир Путін факту їх використання по території міста так і не визнав. Аналогічна історія трапилась на міській площі в чеченському місті Шалі 11 січня 2000-го року. За різними даними, впродовж чеченського конфлікту російська армія використала від однієї до трьох сотень ракет "Точка У".

Використовувались "Точки У" і у війні з Грузією – втім у далеко менших масштабах і без якогось видатного ефекту.

Зважаючи на те, що сьогодні російська авіація розбомбила будівлю з турецькими військовослужбовцями, можна тільки уявити, яким буде ефект від використання "Точок У" в боях, помітна частина з яких відбувається посеред густозаселених, а нерідко – й міських територій. При тому не виключено, що до запусків ракет росіяни рано чи пізно залучать і "місцеві кадри". Тоді небезпека загрожуватиме просто всьому живому в радіусі польоту ракети. Тому якщо до "неприцільного бомбометання" сирійці вже звикли, то тепер, на жаль, на них чекають "малоприцільні" обстріли потужними ракетами. Єдина втіха – що проникаюча здатність більшості модифікацій "Точки У" відносно невелика, і до підвалів, засипаних згори уламками будівель, вражаючі елементи, швидше за все, не дістануть.

При тому єдиним реалістичним сценарієм використання "Точок У" здається тактика терору й залякування, за якої повстанців примушуватимуть покидати міста під загрозою масованих ракетних обстрілів. Ну, і проведення цих обстрілів в разі відмови останніх з міст виходити.

Що якось не зовсім добре узгоджується з "дипломатичним врегулюванням конфлікту", на якому традиційно настоював як очільник російського МЗС Сергій Лавров, так і сам російський президент. Втім, вміння казати "це не ракета", дивлячись на характерні металеві осколки, які разом з мертвими тілами заповнювали площі чеченських міст, Володимир Путін виробив ще в 1999 році. Йому не звикати.