Активіст з маленької доріжки: Як громадянка Настя тероризує тих, хто паркується в неї на шляху

В себе на районі вона добивається облаштування пішохідного переходу і за її звітами у "Фейсбуці" можна слідкувати, як за трилером.

Тих, кому плювати на справи у власній країні, в тому числі і на розвиток громадянського суспільства, древні греки називали ідіотами. На противагу до громадян (щоправда, в них жінки політичних прав не мали, саме тому Древня Греція і пала).

Вийдіть на вулицю в своєму місті і ви побачите чимало братів по розуму отих самих, на літеру "і". Вони ламають побудоване іншими, ходять по клумбах, кидають сміття й недопалки на тротуар, а їхні колісниці запарковані таким чином, що громадянам не проїхати і не пройти.

Ніхто вже не дивується, бо то ідіоти, еволюція на них дала збій, загнавши в сучасне місто істоту з свідомістю неандертальця.

Настя йде по "Комфорттауну", на території якого живе

Але киянка Анастасія вирішила з ідіотами не миритися.

Три роки тому Одінцови переїхали в нову квартиру в сучасному житловому комплексі на Лівому березі. Все їм у новому районі подобалося крім того, що переходу на дорозі, яка з'єднювала житловий комплекс з іншим світом, фактично не було. Машини й не думали зупинятися, щоб пропустити дітей, старих, жінок з візками, ще й паркувалися в дві сторони обіч дороги, включно з пішохідним переходом. А пішоходи мали, так-сяк перебігши дорогу, дертися на свій тротуар через автівки, снігові замети, крижані брилі та калюжі немов ті горні кози.

Потім, розповідає Настя, хтось з мешканців (героїчна людина!) добився від дорожників, що перехід зробили: встановили відповідний знак і намалювали "зебру". Автолюбителі почали хоча б пригальмовувати біля неї і не ставили машини прямо на перехід.

Той самий пішохідний перехід

Але навесні фарба зійшла і водії повернулися до старої практики (при тому, що знак пішохідного переходу ж залишився). Дітей, обурюється Анастасія, мати двох доньок, з-за понаставлених машин іншим учасникам дорожнього руху просто не видно. Старшу хоч знову до школи за ручку води.

І перейти дорогу більше нема де.

Тож з минулого березня Анастасія Одінцова, мама, дружина, волонтер і державний службовець, вийшла на тропу війни. Вона думала, що одного звернення, щоб комунальники приїхали і намалювали білою фарбою кілька смуг, буде достатньо. На гарячій лінії КМД їй пообіцяли зробити це до вересня. При тому, що телефонувала у березні. Півроку на десяток білих смужок. Ну ладно, робіть.

Пам'ятаєте, скільки, згідно з приказкою, треба обіцяного чекати? От, рік вже майже пройшов.

Настя з усіх сил стримується, щоб не намалювати ці кляті білі смуги власноруч. Бо, по-перше, не можна підміняти функції комунальників до безкінечності - завдання волонтера в тому, щоб показати владі проблему, показати шляхи вирішення і разом із нею вирішити, а не робити замість неї. А по-друге – і ця ж фарба злізе. Лежачі поліцейські часто відриваються.

"Навіщо витрачати державні гроші, коли можна раз і надовго зробити піднятий пішохідний перехід, він з плиточки, червоного кольору, прямо під тротуар", - розмірковує Анастасія. Встановленням займається департамент транспорту. Вона до того департаменту написала запит. Виявилося, що перелік місць, де їх має бути встановлено, вже сформовано, але ще не затверджено, там Настіного переходу нема, як його туди додати – невідомо.

Ну, і все. Дякуємо за увагу, шановна пані Анастасіє.

Ось такі листівки отримують ті, хто паркуються на пішохідному переході

Паралельно із листуванням з хитрими чиновниками Настя воює з "оленями" на своєму переході.

"Якось з візочком іду, переді мною – машина на пішохідному переході. Не пройти. Викликала поліцію, дочекалася. Поки поліція складала протокол, вийшов цей спортсмен, вони його оштрафували на 510 гривень. Я наступного дня іду, бачу, він припаркувався десь он тамушки", - сміється активістка, згадуючи одну з перших своїх маленьких перемог.

Зазвичай, все вдається не так легко, і на коректне прохання переставити машину, бо вона не дає перейти дорогу Настя чує стільки матюків та образ, ніби плюнула водієві на лобове скло. Особливо від жінок.

"Я, знаєте, думала, жінки як матері скоріше зрозуміють, - розповідає вона. - В багатьох же в самих дитяче крісло в салоні. І ви що, стільки гніву. "А, тебе что, нечего делать! Посмотри, сколько других стоит". "Тебе что, легче станет". І ще таксисти такі ж самі. Вони впевнені, що водіям таксі можна чекати на пасажира на пішохідному переході. Хтось викрикував, вистрибував з машини, я одразу телефонувала в службу таксі. Один чоловік, коли його намагалися сфотографувати, навіть битися поліз. Люди найчастіше агресують через розуміння, що вони не праві… "

Хтось радить Насті припинити ці активістські заходи, бо самій машину подеруть, хтось радить проколювати порушникам шини і поливати капот зеленкою. Але вона тільки за законність і завжди підкреслено ввічлива.

"Звісно, я сама емоційно заводжуся, починає трусити, - зізнається. - Крайній раз я плакала після розмови з отакою жіночкою. Літня жіночка, я її попросила тільки перепаркуватися, і вона на мене кричала: "Дура, застрелись!". Я не знаю, чому в нас жінки такі злі, - зітхає. – Коли приїжджає поліція – ну зайчики: "простите меня пожалуйста, я в первый раз"

Що цікава – левова частка тих зайчиків – відвідувачі спортклубу, що він якраз стоїть через дорогу. За спортклубом – величезна парковка, треба тільки 20 метрів проїхати, і потім стільки ж до клубу в зворотному напрямку пройти. Тобто, паркуються не від безвиході, спортсмени.

Близько десяти спортсменів через це вже віддали в держбюджет по 500 гривень штрафами. Працівники спортклубу навчилися попереджати клієнтів – з'їжджайте з цього переходу, бо тут місцева активістка така – проблем не обберетеся.

Настя розповідає про це із задоволеним смішком. Вона консультує вже й інших активістів. От і вам майстер-клас, по роботі з оленями.

Помітивши нелегально запарковану машину треба зателефонувати на "102", залишити звернення, дізнатися, який номер йому надали (якщо ви не стали чекати на поліцейських, за номером звернення, можна відслідкувати, які було зроблено дії: протокол, попередження, евакуація машини, тощо). Хвилин за 15-30 вони з поліції телефонують вам і питають, чи ви ще там, чи дійсно сталася ця ситуація. Потім приїжджають. Якщо за 30 хвилин не подзвонили, значить треба телефонувати ще раз і нагадувати.

Поліцейські приїжджають, пробивають номер по базі. Якщо є можливість, викликають водія. Якщо ні - мусять знайти двох свідків, щоб ті засвідчили, що авто дійсно перешкоджає руху. Тоді вони можуть його евакуювати. Але якщо потім водій доведе, що він не перешкоджав, дві тисячі за евакуатор здеруть з патрульних, фото не є доказом. Тож, покарати таким чином водія-оленя дуже важко.

І пройти повз вже важко. "Сонечко, постій, зараз мама зателефонує в поліцію". Адреса така-то, тип порушення, номер автомобілю, марка машини…

- Доброго дня, я телефоную щодо зебри…

- Регенараторна 4, Одінцова?

- Так

- Чекайте, зараз патруль буде

"Сонечко", вона ж – трирічна молодша донька приймає безпосередню участь у волонтерстві. Це її маленькі долоньки червоніють на папірцях, що їх розкладають за двірники водіям. На листівках прохання більше не паркуватися на пішохідному переході, бо це не дає безпечно переходити дорогу дітям.

Старша донька, дев'ятирічна Даша, стояла біля дороги з плакатом "пропустіть мене, будь ласка". Не заради флеш-мобу, дитині просто треба було в школу.

За рік на цей зловмисний перехід було 129 викликів, з них 30-40 разів – від нашої співрозмовниці. Складено 18 протоколів. Близько 10 екіпажів вона зустріла особисто.

"Оце зараз думаю, домучу отой перехід… і все. Мене це вже настільки втомлює, ці постійні образи. Агресія така нереальна, що потім півдня тіпає. Іноді думаю: так, я не піду сьогодні тим підземним переходом, я піду іншим, тому що просто пройти повз вже нема сил, але сьогодні мене й на ці розбірки вже не вистачить. Оце зараз, думаю, домучу отой перехід, і все, - Настя замислюється. - В мене є сподівання, що, може, якщо впораюся з цим переходом, це надихне інших активістів. Коли ми тільки починали, ніхто взагалі не вірив, що нас почують. Але ж вже чують"

Вона не завжди була такою. Відмінниця в школі, відмінниця на роботі, дружина і мати. Не активістка. Виною всьому - нові сусіди. Їх цікавило щось за межами власної квартири, їм було не ліньки і не шкода зібратися на суботник, скинутися грошима і полагодити щось на своїй загальній території. Сусіди гуртом допомагають одне одному, самі виховують "паршивих овець" - одного разу замотали машину злісного паркувальника в скотч і він після цього ставить своє авто коректно. Сортують своє сміття і здають його на переробку, щоб допомогти бійцям.

Оця внутрішня підтримка, коли сусід за сусіда, каже Настя, надихнула її на те, що треба виходити і далі, за межі житлового комплексу. Робити комфортним увесь простір.

"Може, ми в чомусь зараз і підміняємо владу, але ідея волонтера якраз в тому, щоб показати владі проблему, шляхи вирішення, і разом із нею вирішити, - каже Настя. – В нас як: вибрали владу і про неї забули. Мовляв, нехай тепер вона все зробить. Ніхто нічого не зробить, поки ти не почнеш їм ложечкою колупати мізки"