Як Китай б'є Росію під сибірський дих

Останні роки політичне керівництво Росії дедалі більше нагадує команду екс-президента України Віктора Януковича в 2012-2013 р. Колишній господар Межигір'я у своїй зовнішньополітичній діяльності здебільше протиставляв Україну західним країнам, спрямувавши діяльність українських спецслужб і політиків проти країн ЄС та США, паралельно здаючи національні інтереси на користь Російської Федерації. Саме тоді посилилась військово-політична присутність Росії на південному сході України. Результатом цієї політики стала анексія Криму, формування російської агентурної мережі на Сході країни, діяльність якої призвела до початку російсько-української війни та окупації частини Донбасу об'єднаними російсько-сепаратистськими силами. Прикметно, що подібну політичну позицію, але в значно більших масштабах, демонструє сучасне керівництво Кремля на чолі з президентом Володимиром Путіним, граючись у здачу національних інтересів на користь сусіднього Китаю.

В даному матеріалі спробуємо зрозуміти, до чого може призвести політичний курс керівництва Російської Федерації, запроваджений Володимиром Путіним, основною рисою якого стає гра у піддавки на користь Китайської Народної Республіки.

Сепаратистські тенденції

Аналіз політичної та економічної ситуації на Сході Росії визначає наявність посилення військово-політичної присутності Китаю на терені Сибіру, Далекого Сходу, Туви та в інших регіонах країни. Окремо слід визнати зростання економічної експансії Пекіну, що вже призводить до посилення соціальної напруги в населених пунктах, що межують з КНР.

В аналітичних матеріалах, в яких були розглянуті особливості розвитку сепаратистських процесів на території Сибіру, Туви та Далекого Сходу, зазначалось, яким саме чином російська влада вже сьогодні поступово втрачає контроль над цими регіонами.

1. Далекий Схід

Аналіз ситуації на Далекому Сході при порівнянні з особливостями розвитку сепаратизму на Донбасі в 2014 року дозволяє визначити деякі подібні риси між Далеким Сходом РФ з одного боку, Донецькою та Луганською областями України - з іншого. Специфіка полягає в тому, що як на Донбасі, так і на території Далекого Сходу особливу роль в регіональних економічних процесах відіграє прошарок місцевих кримінальних груп, задіяних в масштабних контрабандних схемах на російському кордоні. З огляду на фактор наявності кордону з КНР, статус Особливої економічної зони, лазівок в російському законодавстві, помножених на масштаби корупції в місцевих правоохоронних органах, за останнє десятиліття в даному регіоні РФ сформувалось особливе кримінальне середовище. Діючи в спайці з регіональною владою та представниками силових структур, дані кримінальні групи всебічно задіяні в реалізації контрабанди товарів як на територію Китаю, так і в зворотному напрямку. Існування подібних груп має свій інтерес і для китайської сторони, яка, використовуючи фактор наявності контрабандної мафії Далекого Сходу, може мати суттєвий вплив на формування порядку денного в даному російському регіоні. З огляду на той факт, що ФСБ займалося вербуванням контрабандистів в Луганській області, які потім взяли участь у захопленні будівлі УСБУ в Луганську та у формуванні незаконних збройних формувань т.зв. "ЛНР", слід припустити можливість наявності подібної схеми і з боку спецслужб Китаю. Російські контрабандисти дійсно можуть "розроблятися" представниками ГРУ Головного Штабу Народно-визвольної армії Китаю як агентура з метою використання в політичних цілях в Далекосхідному регіоні на перспективу.

Колишній співробітник легальної резидентури ГРУ СРСР у Женеві Віктор Суворов вважає, що сьогодні Далекий Схід не проти "спільного життя" з Китаєм. "Китайці просочуються крізь кордон, осідають, багато там вже куплено. Серед ось цієї китайської діаспори відбуваються досить цікаві речі, цікаві процеси. Жоден з них ніколи не потрапив в поліцію або міліцію за якоюсь кримінальною справою, ніхто і ніколи. А чому? Що, немає у них кримінальних злочинів? Ні, вони є, але це вирішується всередині їх спільноти, тобто вони живуть не за російськими законами, у них діють свої закони. І це збільшується", - пояснює Суворов.

Говорити про перехід від слів до реальних дій поки що зарано. Але історія вже знає один приклад, коли Сінгапур, де китайці склали 77% населення, зажадав незалежності і в 1965 році відколовся від Малайзії.

"Ментально, політично та інформаційно люди на Далекому Сході відірвані від центральної Росії та інтегровані в життя Китаю набагато сильніше, ніж в життя Москви або Санкт-Петербургу, - зазначає в коментарі "Главкому" політолог Андрій Окара. - Відпочивати вони їздять постійно в Китай. Це дешевше та якісніше".

2. Сибір

Як повідомляє професор Алтайського державного аграрного університету, доктор філософських наук Андрій Іванов, в китайських підручниках з історії Західна Сибір аж до Томської області розглядається в якості "втрачених земель" Китаю. На одній з таких конференцій російська студентка поділилася побоюваннями щодо можливої експансії китайців на Росію, зокрема, на територію Сибіру. У відповідь на це китайська студентка сказала, що до цієї перспективи потрібно ставитися спокійніше: "Ми зростаюча нація, і ми дійсно рано чи пізно прийдемо сюди". "Пізніше з'ясувалося, - сказав Іванов, - що в китайських підручниках історії сказано, що Західна Сибір по Томській області включно - тимчасово втрачені китайські території".

Дійсно в історіографії Китаю існують окремі напрямки, де велику увагу приділяють територіальним питанням і проблемам еволюції кордонів Китаю. Деякі дослідники вважають, що територіальне питання з Росією не залагоджено досі, а частина територій, що нині входять до складу Російської Федерації і Казахстану, були свого часу захоплені Російською імперією у Китаю. На даному етапі пріоритетними напрямками зовнішньої політики КНР в середньостроковому періоді залишаться Тайвань, Південно-Східна Азія та Зовнішня Монголія.

"З точки зору матеріально об'єктивних факторів Сибір і Далекий Схід мають в мільйон разів більше можливостей для відділення, ніж Північний Кавказ. Це перший момент. Тому що живе там, власне "пів-Москви", якщо брати Далекий Схід. Або Москва, якщо брати Східну Сибір і Далекий Схід за кількістю населення. Всі матеріально-об'єктивні передумови для сепаратизму є. Плюс дуже сильно ініціюється сепаратизм, - зазначає директор Інституту демографії, міграції та регіонального розвитку Юрій Крупнов. - Якщо найближчим часом не буде рішучої східної політики у Росії, тобто політики Зауралля, всієї великої країни за Уралом, то ми просто втратимо її. Неважливо, через 5 або через 10 років, або через 30. Ми просто втратимо Сибір і Далекий Схід. Звідси у людей зростає тривожність, це очевидно. Люди абсолютно праві, далі є "доброзичливці", а також багато щирих, але наївних людей, які думають, що через ініціацію сибірського сепаратизму, в тому числі, придумування всяких "сибіряків" як етносу, ми зможемо вирішити ці проблеми. Але питання є, проблема є, і це власне діагноз східної політики федерального центру".

3. Тува

Не менш активний Китай і на терені сучасної Туви, яку офіційні представники влади Пекіну досі вважають провінцією Тану-Урянхай, втрачену під час конфлікту з Російською імперією в попередні століття. Припускається, що сьогодні китайська сторона намагається впливати на представників регіональної еліти, маючи компромат щодо їх зв'язків з організацією потужного наркотрафіку до континентальної Росії та країн ЄС.

Єдиним інструментом Кремля, який фактично забезпечує відносний контроль Москви над цими регіонами, залишається апарат ФСБ. В разі повторення Федеральною службою безпеки досвіду свого попередника – Комітету державної безпеки – Російську Федерацію чекатиме сценарій ще гірший за той, що виник у 1991 році. При цьому треба зазначити, що як СРСР, так і КДБ, мали набагато більший потенціал, ніж сьогоднішні РФ і ФСБ.

Активність китайських спецслужб

Сьогодні в Сибіру або на Далекому Сході спостерігається зростання кількості китайських організацій, які потенційно можуть вдатися до реалізації сепаратистського сценарію в РФ, використовуючи досвід Криму чи Донбасу. Особливу роль в культурній експансії відіграють організації на зразок "Інституту Конфуція". Але на даному етапі їхній відчутний вплив на політичні процеси є досить низьким. У Сибіру працюють фірми та торгові компанії, які за сприятливих умов цілком ефективно можуть організаційно підтримати етнополітичний конфлікт або аналог на кшталт китайського сепаратизму. Це може відбутись в разі падіння режиму Путіна, початку громадянської війни або організації т. зв. "супермайдану" на Росії, про який останнім часом люблять говорити радикальні й екстремістські рухи в РФ, наприклад, секта С. Кургіняна "Суть времени".

За інформацією російської блогофери, більшість китайських компаній сьогодні офіційно працюють під прикриттям 17-го управління Міністерства державної безпеки КНР ("піньінь"). Це управління, що відповідає за керівництво зовнішньоекономічних підприємств. Вказаний підрозділ МДБ координує свою діяльність з Першим управлінням, що відповідає фактично за "розвідку територій". Так, серед китайських компаній в тій чи іншій мірі на терені РФ представлені Far East Holding Group, China Resources Exports, Zoje Resources Investment, "Фувей" та ін.

Те, що може відбуватися під прикриттям діяльності даних структур, Кремль турбує найменше. При цьому увага Кремля зосереджена тільки на боротьбі з сепаратизмом на Північному Кавказі, посилення військової присутності на кордоні з країнами Прибалтики, Білоруссю та Україною. Говорити про проблеми китайської експансії, і тим більше про загрозу сепаратизму з цього боку, вважається на Росії "правилом поганого тону" в класичному дусі "кисельовської" пропаганди. Боротьба йде також з російськими ультранаціоналістами, мусульманськими організаціями та рухами національних меншин, які проживають в Сибіру. А в цей час плавно і послідовно, з подачі місцевих еліт, китайське керівництво створює собі майданчик для наступного етапу експансії в Сибіру і на Далекому Сході, чекаючи більш сприятливішої нагоди. І головна роль в цьому процесі відводиться безпосередньо діяльності спецслужб КНР.

Слід додати, що останні 15 років Міністерство державної безпеки КНР активно проводить відбір кандидатів для роботи на території Росії, сприяє в оформленні документів-прикриття та виділяє грошові кошти для закріплення на Далекому Сході. Здебільшого йдеться про прикриття під виглядом комерційної діяльності. У багатьох випадках комерсантам та іммігрантам вказується регіон та вид бізнесу, яким варто займатись. У закритій постанові КНР, що була опублікована в російських ЗМІ ще на початку 2000-х років, є вказівка щодо рекомендації місцевим органам влади, зовнішньо-економічним та іншим структурам стимулювати, а не протидіяти експорту робочої сили на Росію, всіляко підтримувати освоювання прикордонних територій Росії. Ці заходи мають сприяти створенню китайських поселень на кордоні з РФ з подальшим утворенням автономій. Офіційні ж представники Консульства КНР в м. Хабаровськ постійно спростовують інформацію про наявність китайської експансії на Далекому Сході Росії.

Ще в 2003 р. аналітичний відділ Ради Федерації в одному з документі зазначив, що загроза китайської експансії насправді дійсно існує. Так, у витягу протоколу доповіді відділу проблем національної безпеки та політичного аналізу було вказано, що китайська експансія не є фатальною загрозою, а викликом, що вимагає адекватної реакції з боку російської влади. Тоді спеціалісти зробили прогноз, згідно якому у 2030 р. на території Сибіру та Далекого Сходу буде мешкати близько 8 млн. китайців, які стануть другим за чисельністю народом Росії. І це в найкращому випадку. В гіршому випадку – китайська діаспора збільшиться до десятка мільйонів людей, після чого буде вимагати відокремлення Далекого Сходу від Росії та приєднання його до Китаю. Згідно з принципом Цянь Ши, позиція Китаю полягає в тому, аби дочекатись деградації російської влади та економічного колапсу в РФ. А далі демографічний вакуум сам засмокчить китайців до географічних просторів Росії, і питання про державну належність цих територій буде змінено раз і назавжди на користь Китаю (https://www.youtube.com/watch?v=cPs-wlN25uI).

Посилення військової присутності

1. Розміщення ракет Dongfeng-41

В січні поточного року Китай розмістив балістичні міжконтинентальні ракети власного виробництва Dongfeng-41 (DF-41) поблизу російського кордону. Про це повідомила щоденна газета китайської Компартії Global Times. За її інформацією, в китайському сегменті інтернету з'явилися фотографії новітніх ракетних комплексів. Фото були зроблені в північно-східній частині Китаю, в провінції Хейлунцзян, яка межує з Росією по річках Амур і Уссурі, стикаючись з територіями Забайкальського краю, Амурської області, Єврейської автономної області, Приморського і Хабаровського країв. Ще одна бригада з ракетами DF-41 знаходиться в місті Сіньян в провінції Хенань, в центрі Китаю, додає гонконгська газета Apple Daily. За даними видання "Газета.ру", Пекін також планує розмістити третю бригаду з ракетами DF-41 - в Сіньцзян-Уйгурському районі, на північному заході країни, біля кордону з Казахстаном.

Примітно в цій ситуації те, що прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков, коментуючи цю ситуацію в інтерв'ю російським ЗМІ, заявив, що Москва на бачить жодної загрози в тому, що КНР розмістила балістичні ракети DF-41 на кордоні з РФ.

"Нові ракети - загроза не для Росії, яка і так перебуває в зоні ураження численних китайських ракет середньої дальності, а відповідь на антикитайську позицію нового президента США Дональда Трампа", - пояснили "Газеті.Ru" кремлівські "експерти".

Довідка. Dongfeng-41 (в перекладі з китайської означає "Східний вітер") - міжконтинентальна ракета, яку розробила Перша академія китайської ракетно-космічної корпорації CASC. DF-41 виробляється на пекінському машинобудівному заводі № 211. Окремі китайські документи, що просочилися в мережу, свідчать про те, що в останні роки йшла підготовка до її активних льотних випробувань і серійного виробництва. Характеристики Dongfeng-41 тримаються в секреті. Відомо, що це твердопаливна ракета. На відміну від свого попередника Dongfeng-31, більш важка, несе більшу кількість боєголовок і має велику дальність. Стартова маса орієнтовно становить близько 80 тон. Імовірно, DF-41 оснащена головною частиною, яка включає до 12 ядерних блоків індивідуального наведення. Дальність польоту цих ракет може становити до 14 тис. км. У DF-41 є як мінімум три основні варіанти: шахтний, мобільний і залізничний. Всі вони вже пройшли випробування. Dongfeng-41 передбачалася як друга балістична ракета - на додаток до вже існуючої Dongfeng-31.

За інформацією провідного наукового співробітника Інституту Далекого Сходу РАН Василя Кашина, пускові установки ракет Dongfeng-41 були помічені в Північно-Східному Китаї ще в грудні минулого року. На думку вченого, переважна більшість російських військових експертів сходяться на думці, що ця ракета не представляє собою якусь інновацію в плані військової техніки. Він також нагадав, що в цьому районі дислокується 51-ша база - одне із з'єднань китайських ракетних військ, що нагадує за своєю структурою ракетну армію російських Ракетних військ стратегічного призначення. Зазвичай кожна база включає до шести бригад, на озброєнні яких знаходяться ракети різного типу - як ядерні, так і неядерні. На озброєнні бригад 51-ї бази знаходяться ракети середньої та малої дальності.

Власне, особливий інтерес представляє офіційна позиція китайської влади щодо розміщення ракет Dongfeng-41 на кордоні з РФ. DF-41, згідно з позицією Пекіна, повинна перш за все забезпечувати стримування щодо США. І розгортання цих ракет призведе до різкого збільшення числа китайських бойових блоків, які можуть долетіти до континентальної частини Сполучених Штатів. Китайські ЗМІ відзначають, що публікація фотографій ракетних комплексів DF-41 є відповіддю на провокаційну поведінку нового американського президента Дональда Трампа щодо Китаю. Зокрема, відразу після свого обрання, на початку грудня, Трамп ініціював 10-хвилинний телефонний діалог з лідером Тайваню Цай Інвень.

Американський президент в ефірі Fox News Sunday заявив, що "повністю розуміє політику "єдиного Китаю", відповідно до якої Тайвань визнається провінцією КНР, але Трамп заявив, що не є впевненим в "необхідності її дотримання". Він також додав, що не Китай буде вирішувати, приймати йому дзвінки від лідера Тайваню чи ні.

"Я не хочу, щоб Китай мені що-небудь диктував. Це був дзвінок мені. Дуже милий. Короткий. Чому якась інша держава вважає за можливе говорити, що мені не слід було погоджуватися на цю розмову?" - заявив Трамп.

За інформацією керівника Вищої школи сходознавства НДУ ВШЕ, професора Олексія Маслова, Китай протягом останніх трьох-чотирьох років веде зміцнення своїх кордонів по всьому периметру. Він пояснив, що зараз КНР вирішує свою іншу глобальну проблему - проблему поваги Китаю не тільки як економічної, а й військової держави. Експерт також вважає, що розміщення ракет - це демонстрація самим китайцям, що КНР є могутньою державою, яку поважають та яка може тиснути на кого завгодно.

2. Зарубіжні АТО

В січні 2016 року китайський парламент прийняв перший в історії країни закон про боротьбу з тероризмом, який дозволив армії брати участь в антитерористичних операціях за кордоном.

Як повідомляє агентство Reuters Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників схвалив перший в історії Китаю закон про боротьбу з тероризмом. Закон дозволяє Народно-визвольній армії Китаю проводити антитерористичні операції за кордоном.

3. Військова реформа

Наприкінці 2015 року, в Китаї почалася безпрецедентна, наймасштабніша за останні 70 років, військова реформа, покликана вивести Піднебесну на другу позицію в світі за боєздатністю.

Перш за все, цілі реформування були озвучені на нараді Центральної військової ради Народно-визвольної армії Китаю, в ході якої головою КНР і за сумісництвом очільником збройних сил Сі Цзіньпіном була поставлена задача до 2020 року підготувати НВАК до ведення бойових дій за межами Піднебесної. Тобто, основною метою реформи буде підготовка Китаю до експансії.

Для кращого розуміння ситуації слід звернути увагу на те, що реформа має на увазі також об'єднання військових округів. Зокрема, Пекінський ВО і Шеньянський ВО будуть об'єднані в єдиний Північний ВО, а штаб розміщений якомога ближче до кордону з Росією. В червні 2015 року НВАК провели на Півночі та Півдні країни великомасштабні навчання, в ході яких було відпрацьовано тисячокілометровий марш-кидок.

За інформацією українського блогера "Злого Одесита", у даній реформі також простежується незмінна східна межа - вичікування. Нова армія Китаю буде готова до 2020 року не просто так, на той час ситуація навколо Росії може прийняти катастрофічний вигляд в геополітичному розрізі. Світова спільнота навіть зараз не стала б засуджувати Пекін, заведи він своїх "жовтих" чоловічків до Забайкалля. Але поки що рано, хоча в М'янмі він вже успішно провів репетицію даного сценарію, зігравши на сепаратистському факторі китайської частини населення. Власне саме там Пекін посприяв створенню цілого ряду квазіреспублік всередині держави (Ва, Дану, Кокан, Нага, Палаунг, Пао).

Заважає цьому сценарію на території РФ той факт, що Росія недостатньо виснажена економічними санкціями, її армія не зношена в конфліктах і не деморалізована в повній мірі. До того ж, Китай зараз займається вирішенням своєї енергетичної проблеми, яка полягає в його залежності від імпорту нафти і газу. І щоб виключити повну залежність від блакитного палива, в економічну п'ятирічку було внесено як пріоритетний напрямок розвитку геотермальної енергетики. По суті, до 2020 року цей напрям дозволить КНР повністю відмовитися від імпорту газу і як факт - залишити Росія наодинці зі своєю трубою.

За інформацією sprotyv.info, в той самий час ЗМІ КНР систематично роблять інформаційні вкидання на територіальну тематику, підтримуючи градус уваги громадськості до питання про тимчасово окуповані території Далекого Сходу на належному державному рівні.

Як повідомляє "Статуспрес", голова КНР також очолив Центральну військову комісію, яка регулює діяльність Народно-визвольної армії Китаю. Як відзначають аналітики, вступ Сі Цзіньпіна в нову посаду говорить про те, що він прагне бути лідером, здатним командувати армією безпосередньо. В ході свого візиту в Центр об'єднаного командування глава КНР заявив, що збройні сили Китаю повинні бути "абсолютно вірними" і "готовими перемагати у війнах".

На сьогоднішній день Народно-визвольна армія Китаю залишається найбільшою в світі армією чисельністю в 2 мільйони людей. У цьому році витрати Китаю на оборону, згідно з проектом бюджету, збільшаться на 7,6%.

4. Приватні військові компанії

Найбільший галас в ЗМІ щодо діяльності китайських ПВК піднявся в 2012 році, коли в Судані в січні були захоплені в полон 29 китайських робітників (ще 1 був убитий) і в операції з порятунку поряд з суданськими військовими брали участь і збройні китайські контрактники неназваної китайської Приватної військової компанії. У тому ж році в Єгипті були викрадені 25 китайських робітників, що викликало різке публічне засудження в Китаї і стало каталізатором для розвитку і формування китайських ПВК для роботи за кордоном.

Найвідоміша на сьогоднішній день неформальна китайська ПВК - Shandong Huawei Security Group. Компанія з 2010 року рекрутує на роботу за кордоном колишніх військових, співробітників спеціальних підрозділів та поліцейських Китаю, в тому числі і колишніх охоронців китайських посольств і дипломатів в гарячих точках, а також фахівців з охорони авіаліній. Основні потенційні ринки для Shandong Huawei - це Ірак і Афганістан, де китайські компанії, що спеціалізуються на видобутку нафти (та ж China National Petroleum Corporation), корисних копалин, будівництві, прокладанні комунікацій, вже грають вагому роль і, швидше за все, займуть свою немаленьку нішу в економіці згаданих країн після остаточного відходу основних сил західної коаліції. У сусідньому з Афганістаном Пакистані вже працюють більше 10 тисяч китайських робітників. На сьогоднішній день Shandong Huawei співпрацює з індійськими, австралійськими і тайванськими охоронними компаніями.

Інша відома приватна компанія - Alfa-Angel (Beijing Co), створена в Пекіні ізраїльтянином, проводить в Китаї базові курси з безпеки для співробітників китайських компаній, що працюють на Близькому Сході.

Переваги появи китайських ПВК для китайських компаній зрозумілі: вони дешеві, вони професійні, і найголовніше - вони свої, рідні, що говорять на своїй мові. Китайському бізнесу в гарячих точках не треба наймати марну місцеву охорону, яка сама ж і здасть іноземних робітників при першій небезпеці, і не треба втрачати обличчя, гордість і секрети фірми, наймаючи західні Приватні військові компанії.

Звичайно, існують і мінуси становлення індустрії китайських ПВК в світі: поки ще малий досвід роботи за кордоном, мовні бар'єри, не завжди позитивне ставлення місцевих жителів до зростаючої кількості китайців в їх країнах. Більше того ніхто з уже існуючих гравців на світовому ринку ПВК не буде радий появі конкурентів в тій же Африці. Ні американці, ні британці, ні південноафриканці не упустять свого шансу для дискредитації китайських ПВК.

За інформацією модераторів пабліку "Привид російського майдану", інша перешкода для китайських Приватних військових компаній – це відсутність необхідного внутрішнього законодавства, нерішучість самої китайської влади та їх обґрунтоване побоювання, що поява китайських збройних бійців будь то на "чорному континенті" або десь в іншій точці планети в складі ПВК (як результат: можливі зіткнення і загибель місцевих терористів-повстанців-випадкових цивільних) може поставити жирний хрест на вигідній позиції "політичного невтручання" Китаю в справи інших держав і сильно підмочити імідж країни.

Але в цілому тема можливої появи китайських ПВК на світовій арені стає все більш обговорюваною. І в самому Китаї, і серед керівників китайських компаній, що працюють за кордоном і чекають відмашки влади на використання китайської охорони, і серед міжнародних експертів і гравців ринку ПВК. На думку багатьох, це лише питання часу.

Враховуючи зростання економічної присутності Китаю на території Сибіру та Далекого Сходу, зростає вірогідність використання ПВК КНР і на території РФ. Сьогодні в ЗМІ можна знайти інформації про те, як російські ПВК приймали участь в анексії Криму та бойових діях на території Донбасу. Великою загрозою для Росії сьогодні є можливість використання подібного сценарію з боку Приватних військових компаній сусіднього Китаю вже на території самої РФ за тим самим сценарієм, що був використаний Росією в Україні.

5. Ймовірність "кримського сценарію"

Як зазначив Віктор Суворов, за радянських часів Забайкалля було напхане військами, укріпрайонами та військовими базами. Це було викликано близькістю китайського кордону і гірким досвідом, коли китайці дуже швидко переходили з категорії "братів" в категорію "вороги". Що характерно, радянської армії протистояла НВАК, набагато гірше оснащена, яка мала перевагу виключно в живій силі. Абсолютно все озброєння радянської армії випереджало більш ніж на покоління китайське. Проте, СРСР дуже серйозно ставився до можливості конфлікту саме на цій ділянці.

Така увага було обумовлена тим, що від Байкалу і до Далекого Сходу існувала тільки одна залізниця, по якій можна перекидати військові вантажі. Пізніше була прокладена Байкало-Амурська магістраль, але вона була пущена під завісу СРСР і працювала не так, як планувалося, бо на її трасі залишалося безліч тимчасових споруд, які вимагали багатьох років доведення до розуму.

Власне кажучи, Китаю досить перерізати ці дві нитки залізниці і все, що східніше - саме впаде в їх руки. В такому випадку, переозброєння новітньою зброєю НВАК повинно було викликати куди більше занепокоєння з боку Росії.

Крім армії, Китай повністю змінив свою прикордонну інфраструктуру. Тепер біля кордону з РФ - наявність розгалуженої мережі автомобільних доріг і залізниць. Будь-який військовий скаже, що частина автодоріг має яскраво виражений рокадний характер. Тобто, Китай вже має армію, оснащену краще за російську, більш численну, а прикордонні комунікації підготовлені до можливості маневреної війни.

За таким розкладом РФ просто зобов'язана мати щось адекватне зі свого боку кордону. Насправді ситуація прямо протилежна. З розвалом СРСР забайкальське угруповання військ було істотно урізане, а оборона цієї ділянки кордону стала носити епізодичний характер при наявності повного руйнування логістики. Все, що залишилося, було стягнуто в кілька місць і стало вдалою мішенню для можливого вогневого ураження.

Сьогодні ж відбуваються ще більш показові події. Навіть ці нечисленні угруповання військ виводяться в європейську частину РФ. Це можна називати як завгодно, але те, що кордон відкривається, не викликає ніяких сумнівів.

Більше того, населення Східного Сибіру за 20 років скоротилося з 8 мільйонів до 6,3 мільйонів чоловік, і за цими цифрами стоять міста-примари уздовж Транссибірської магістралі. З рівнем народжуваності 1,4, хронічним алкоголізмом, наркоманією й очікуваним скороченням населення на 30 мільйонів. Китай в рази збільшив свій оборонний бюджет, будує авіаносці і субмарини, модернізує армію.

При цьому віце-прем'єр Китаю відкрито заявив, що "...на Росії є велика територія, а в Китаї - найпрацьовитіший у світі народ. Якщо ми зможемо поєднувати ці чинники, то отримаємо значний розвиток. У Росії велика територія і мало народу, в Китаї - навпаки".

Здача територій

У 2015 р. портал "Росбалт" повідомляв про те, що влада Забайкальського краю та китайська компанія "Хуае Сіньбан" з провінції Чжецзян підписали заяву про наміри передати Китаю в оренду 115 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

"Той факт, що російська місцева влада виділила китайським підприємствам величезні території невикористовуваних земель і пасовищ терміном на 49 років, каже про ідеологічне розкріпачення країни по відношенню до Китаю. Протягом довгого часу в російському суспільстві побутували думки про китайську економічну експансію та територіальні претензії КНР до РФ. Про те, щоб віддати Пекіну більшу частину невикористовуваних земель, і подумати не можна було. І те, що Москва зараз зважилася на такий крок - це великий прогрес", - відзначає радник Китайського інституту міжнародних стратегічних досліджень Ван Хайюнь.

Він зазначає, що для укладення цього контракту, який буде мати реальну силу, буде потрібні час і зміни в законодавстві з метою масового залучення китайської робочої сили. "Дуже важливо зрозуміти, яким чином сторони збираються вирішувати питання про впровадження висококваліфікованих китайських робітників на Росію. Слід мати на увазі, навіть якщо мова йде про використання сучасної техніки й обладнання для розвитку сільського господарства, все це досить складно. Жителів у східному регіоні РФ мало, відчувається серйозна нестача робочої сили. Навіть якщо залучати її у великій кількості з європейської частини країни, це не тільки неможливо, але і вимагає збільшення оплати праці в кілька разів. Тому, якщо не вирішити юридичним шляхом питання широкомасштабного залучення китайської робочої сили, ні про яке довгострокове співробітництво з китайськими сільськогосподарськими підприємствами не може бути й мови. Сторони можуть шляхом двосторонніх консультацій створити стандарти управління впорядкованим потоком робочої сили", - пише Ван Хайюнь.

Пізніше портал ІА "Забінфо" повідомив про те, що 40% території Тунгиро-Олекмінського району Сибіру віддали в оренду китайцям. Процес проходив у два етапи і закінчився в 2016 році. Зокрема, в оренду передали землі традиційного лісокористування, що сильно ускладнило життя місцевому населенню, оскільки велика частина з 1400 осіб, які проживають в Тунгиро-Олекмінському районі, займається полюванням.

Як повідомляє російський кореспондент Юрій Сапов, Сибір займає приблизно три чверті російської суші, а по території дорівнює США та Індії разом узятих. Кордон протяжністю 4300 кілометрів є спадщиною Пекінського договору від 1860 року та інших нерівноправних пактів, укладених між Росією й ослабленим після Другої опіумної війни Китаєм. Населення, що проживає на південь від кордону з чисельністю 1 мільярд 350 мільйонів чоловік, майже в 10 разів перевершує 144-мільйонне населення Росії. Ця невідповідність набагато наочніше в самій Сибіру, де проживає не більше 38 мільйонів чоловік, і особливо в прикордонних районах, де на 6 мільйонів росіян припадає понад 90 мільйонів китайців. Зі збільшенням числа змішаних шлюбів, розширенням прикордонної торгівлі та інвестицій "сибіряки" зрозуміли, що добре це чи погано, але Пекін набагато ближчий, ніж Москва. Ці землі вже в значній мірі забезпечують "світову фабрику" Китай сировиною, особливо нафтою, газом і деревиною. Все частіше заводи, що належать китайцям, починають випускати готову продукцію, як ніби цей регіон вже є частиною економіки КНР.

Екс-керівник "Російської газети", російський націоналіст Борис Миронов в 2015 р. звинуватив керівництво Росії в здачі Китаю 4 млн га землі в Забайкальському краї: 2 мільйони гектарів в Тунгиро-Олекмінському районі, понад 900 тисяч гектарів в Могочинскому районі, 500 тисяч гектарів - в Сретенському і по 300 тисяч гектарів в Газимуро-Заводському і Красночикойскому районах. "Це півтора Криму!" - обурювався Миронов.

Окремим кроком на шляху до здачі територій РФ на користь КНР стає ухвалення законодавства про т. зв. ТОРи.

Закон Російської Федерації про "території випереджаючого соціально-економічного розвитку" (ТОР) був підписаний президентом В. Путіним ще 29 грудня 2014 року. Суть цього закону - проста: тепер Китаю не потрібно думати про засилання на Далекий Схід зелених або жовтих "чоловічків". У підписаному Путіним законі ТОР створюється на 70 років за рішенням уряду Російської Федерації на підставі пропозиції уповноваженого федерального органу. При цьому термін її існування може бути продовжений за рішенням уряду РФ. Іншими словами: китайцям пропонують вже сьогодні займати території, а потім їм ще можуть дати можливість узаконити обжиті території ще на невизначений термін. Таким чином, на Далекому Сході з'являться нові поселення китайців зі своїми кордонами та правилами існування. І все це з благословення Кремля.

Території випереджаючого соціально-економічного розвитку матимуть можливість займатися певною економічною діяльністю, і на цих територіях будуть діяти свої правила трудової, медичної, освітньої та інших видів діяльності та особливості регулювання майнових, земельних, містобудівних, екологічних та інших відносин.

Подібні території можуть створюватися протягом трьох років з дня набрання чинності закону на територіях суб'єктів Росії, що входять до складу Далекосхідного федерального округу, а також на територіях мономіст з найбільш складним соціально-економічним становищем, включених до відповідного переліку.

Енергетичний сектор

Як повідомляє російський націоналіст Дмитро Дьомушкін, Китай постійно і невпинно руйнує монополію Росії на контроль над газовими запасами Середньої Азії. Туркменський газ завжди йшов на північ, і був заручником цінової політики "Газпрому". Тепер він йде на схід. Президент КНР особисто з'явився в вересні 2013 р. на відкриття 1800-кілометрового газопроводу в Китай з родовища Галкініш, другого за обсягами у світі (26 трильйонів кубометрів).

Газопроводом буде поставлятися до 62 мільярдів кубометрів газу на рік. Це - половина того, що "Газпром" поставляє Європі. Те ж саме відбувається в Казахстані, де китайські компанії встановили контроль над усією енергетичної індустрією.

Те, що відбувається, описано в серії дипломатичних телеграм з Середньої Азії, опублікованих Wikileaks.

Британський дипломат вже в 2010 р. повідомляв, що росіяни "з болем" спостерігають за тим, як їх енергетичне домінування в Середній Азії випаровується.

За інформацією www.chinadaily.com.cn, російський проект "Сила Сибіру", в рамках якого планувалося поставляти природний газ трубопроводом в Китай, втратив всякий економічний сенс. Головна китайська паливо-енергетична компанія Sinopec Group оголосила про запуск в комерційну експлуатацію найбільшого в країні родовища сланцевого газу в провінції Сичуань. Його виробнича потужність становить 5 млрд куб. м на рік.

У 2017 року тут планується подвоїти видобуток "блакитного палива", посиливши загальну потужність південно-західного газоносного басейну. Однак, як повідомляє китайське видання, і нинішнього видобутку більш ніж достатньо для покриття щоденних потреб приблизно 32 млн чоловік.

Після запуску в експлуатацію родовища Фулін Китай вирвався на друге місце в світі з видобутку сланцевого газу. Перше поки що займають США, проте вже в наступному році, після запуску другої черги газоносного родовища, ситуація ймовірно зміниться.

Китай володіє найбільшими в світі розвіданими родовищами сланцевого газу: на сьогодні їх запаси становлять 26 трильйонів кубів, а тим часом геолого-розвідувальні роботи тривають.

Крім позбавлення від залежності імпорту з Росії, розвиток видобутку сланцевого газу в Китаї вирішує і ще одну проблему - екологічну. Використання кам'яного вугілля для отримання електрики суттєво шкодить навколишньому середовищу. Запуск в експлуатацію газового родовища Фулін дозволив владі Китаю накласти давно плановані обмеження на видобуток в країні кам'яного вугілля, а також відмовитися від нього повністю.

Єдиним, хто неминуче постраждає від такого розвитку подій, буде російський газовий монополіст "Газпром". Очільник російської компанії Олексій Міллер був змушений пояснити Путіну, що обсяги газу, які видобуваються на Росії, істотно вище обмежених можливостей його продати. І виходом з цієї ситуації буде не розвідка нових свердловин, а консервація або навіть повне закриття деяких існуючих.

Коментар

Керівництво Російської Федерації з приходом до влади клану Володимира Путіна зробило фатальну помилку на зовнішньополітичному напрямку діяльності. Замість того, щоб вибудовувати дружні стосунки з країнами пострадянського простору, формувати взаємовигідні партнерські альянси та союзи, ставка була зроблена на агресивну зовнішню політику з захопленням територій інших держав. Замість того, щоб сприяти покращенню відносин з пострадянськими країнами, були розіграні військові конфлікти з Грузією, Україною, а постійний тиск на Центральноазіатський регіон призвів до того, що Узбекистан та Туркменістан остаточно вийшли з "дружньої орбіти" Москви, наближившись до Китаю та США.

Посилення військово-політичної присутності РФ на західних кордонах призвело до ще більшого загострення відносин з країнами Заходу на фоні посилення санкцій, продовження агресивної політики на сході Україні, перетворення територій Калінінградської області та анексованого Криму на фактор регіональної нестабільності.

Вбачаючи загрозу в країнах-членах НАТО, збільшуючи активність агентури в країнах Заходу та пострадянського простору, керівництво Кремля остаточно втрачає контроль над ситуацією на південно-східних кордонах держави. Постійні поступки на користь КНР призводять до поступової втрати Далекого Сходу та плавної економічної експансії на території Сибіру. Послаблення контррозвідувальної та розвідувальної діяльності російської сторони на китайському напрямку діяльності призводять до посилення впливу Пекіна на політичні та економічні процеси в прикордонних з КНР регіонах РФ.

Результати подібної політики здачі національних інтересів російським керівництвом в середньостроковій перспективі матимуть для РФ важкі наслідки, аж до потенційної окупації російського Зауралля підрозділами модернізованої НВАК. Реалізація цього сценарію залишається лише питанням часу. Ймовірно, в перспективі 10-15 років. Проте в разі послаблення влади в Москві, втрати ФСБ контролю над ситуацію в східних регіонах, ці процеси можуть значно пришвидшитись.

Також необхідно досить критично ставитись до позиції деяких представників експертного поля та ультраправих сил про те, що окупація Китаєм російських Сибіру та Далекого Сходу призведе до сприятливих умов розвитку України. Наближення кордонів КНР до України несе не меншу загрозу, ніж активність терористичної організації "Ісламська держава" або бойовиків "ЛДНР". Справа в тому, що з переходом китайською армією кордону Уральських гір, наступною мішенню експансії Пекіну стане Східноєвропейський регіон, до складу якого входять сучасні Україна, Білорусь та європейська частина Росії.

Виходом з цієї ситуації може стати зміна влади в РФ на більш помірковану, яка, повернувши окуповані території Україні, Грузії, Молдові та Азербайджану, теоретично ще має шанси запровадити ефективну національну політику зі стримування китайської експансії, політичної та економічної присутності Пекіну на Далекому Сході та території Сибіру. В цьому контексті можливим навіть розглядається формування ефективних альянсів з країнами ЄС та США. Проте некомпетентна волюнтаристська політика режиму Володимира Путіна, спрямована на посилення інтервенції на території України та Сирії, ведення інформаційних війн проти країн Заходу та зростання реваншистських настроїв по відношенню до сусідніх Білорусі та Казахстану тільки ускладнюють і без того критичний стан розвитку сучасної РФ, економіка якою знаходиться у стані перманентної кризи.

За різними оцінками, російське суспільство має час до 2020 р. Орієнтовно, саме в цей період часу сусідній Китай остаточно завершить процес реформування військового сектору та досягне енергетичної незалежності. Після цього почнеться різновекторна експансія КНР в регіоні, передбачити основні тактичні напрями якої доволі важко. Якщо не відбудуться політичні зміни в РФ, перш за все, зміни у зовнішньополітичному курсі, відмова від агресивної реваншистської політики Кремля щодо країн пострадянського простору та ЄС, - азійський, а далі – і європейський регіони може чекати масштабний військовий конфлікт з Китаєм з непередбачуваним кінцем.

Українському суспільству, окрім підготовки до посилення військової інтервенції боку РФ на сході, в перспективі треба бути готовим до глобального військового конфлікту в разі продовження діючого політичного курсу Кремля, що неминуче призведе до масштабної китайської експансії на Захід.