Як міжнародний скандал з ексгумацією Олександра Олеся стосується Ужгорода

Чи не найгучніший міжнародний скандал останніх днів, пов'язаний з Україною – ексгумація в Празі останків видатного поета Олександра Олеся та його дружини, має стосунок і до Ужгорода, пише Depo.Закарпаття з посиланням на "Ужгород.net". 

Справа в тому, що покійний Володимир Михайлишин, якого поховали в могилі, де спочивали Олександр Олесь із дружиною, народився в Ужгороді.

Ще один видатний українець, який багато допомагав не лише Україні, а саме Закарпаттю, народився в селі Убля на кордоні з нашим краєм, здобув вищу філологічну освіту в Києві, емігрував з Чехословаччини, багато років працював у Німеччині, а зараз живе в Торонто – Йосиф Сірка. Він багато років товаришував із Володимиром Михайлишином і припускає, що в історії з похованням винен конфлікт батьків і дітей. З деякими скороченнями, проте з орфографією автора подаємо його погляд на події, про які йдеться в Українському погляді.

"Життєвий шлях Михайлишина нагадує життя багатьох еміґрантів. Вперше він емігрував із Закарпаття під час Другої світової війни до Праги. Мама була чешкою, яка вивчила українську мову, після смерти чоловіка сама виховувала синів. Володимир тут здобув і освіту.

Після окупації Чехословаччини совєтським військом 1968 р. Михайлишин не міг змиритися з тим, що його країну окупувала російська імперія, через яку вже його батьки змушені були тікати з рідних земель.

Незважаючи на добру працю, він вирішив покинути країну. Володимир був сумлінним і талановитим хеміком, йому належало кілька патентів у фармацевтичній індустрії. 1969 р. В.Михайлишин, за допомоги туристської візи, на своєму "Трабанті", виїхав до Скандинавії, згодом переїхав до Німеччини, звідти до Швейцарії.

Як успішний працівник в ЧСР він без проблеми отримав працю у відомій фармацевтичній фірмі CIBA-GEIGY, у Базелю. Тут він здобув повагу завдяки кільком важливим патентам на ліки, на які роботодавець вже довго чекав. Незабаром дружина Мушка з малолітнім сином Романом виїхали до Італії (пані Михайлишина співала в українському хорі в Празі, який мав виступити в Римі), а звідти вже перебралися до чоловіка в Базелю.

Поряд з плідною працею Михайлишин стає дуже активним в українській громаді та в німецькій пресі Швейцарії, Німеччини своїми дописами до питань стосовно дисидентів та інших питань з тематикою СССР та України. Він допомагає матеріяльно дисидентам в Україні, їхнім родинам. Бере активну участь в різних українських акціях на підтримку репресованих в СССР українців.

Після проголошення Незалежности України В.Михайлишин часто їздить в Україну, де перебуває по кілька тижнів. Навіть купив помешкання в Києві, щоб міг приїхати коли схоче і бути так довго як хоче.

Після розпаду Чехо-Словаччини, він повертається жити до Праги – міста своєї юности. Тут він відновив чеське громадянство та купив помешкання, в якому й провів пару десяток останніх років свого життя.

Ексгумація визначного українського поета після 72 років поховання не була навіть в думках В.Михайлишина, бо він був не тільки патріотом України, але й великим поцінювачем творчости Олеся. Та так в житті буває, що батьки, які все своє життя жили й трудилися задля своїх дітей, не отримують очікуваної любові, співчуття, чи поваги до своїх діянь.

Син Роман, який виріс, живе й працює у Швейцарії не дуже цікавився ідеями своїх батька та матері. Зрештою, вони жили "самостійним" життям у Празі – досить далеко для старших людей, щоб бачити часто сина і його родину. Можна припустити, що поет О.Олесь не був особливо відомою особою для Романа. Я припускаю, що він і не знав, що батько фінансував поховання поета на цвинтарі в Ольшанах з любові й поваги не тільки до поета, але й до України – батькіщини рідного батька, брата і своєї.

Чому Роман не продовжив оплату за гріб поета, та яким чином дійшло до ексгумації, то це, певно, тільки він міг би пояснити. Я припускаю, що рідкі відвідини батьків та брак спілкування між батьком і сином і стало тим непорозумінням, яке так збентежило не тільки українську громаду Чеської Республіки, але й в самій Україні.

Син Володимира Михайлишина – Роман і є прикладом того, що деякі діти щойно після смерти батьків довідуються про ідеали родичів, які не зуміли передати їх дітям. А Михайлишини жили не тільки в Празі продуктивним життям, але й ніколи не забували, що вони є частиною великої української нації.

Батьки трудились і боролись своїм шляхом і можливостями за свої ідеї, за вільну і Незалежну Україну, за збереження батьківської мови, яку знає і Роман і його син.

Ми щодня переконуємось, що діти, які все успадковують, часто руйнуть навіть здобуте не їхніми руками. Тобто, проблема батьків та дітей залишається невирішеною не тільки в романі Тургенєва, але й у ХХІ столітті!

Коли б між Володимиром Михайлишиним та його сином Романом були близькі взаємини, то син би зрозумів, що для батька були й інші вартости ніж майно, гроші, що він підтвердив своїм спонзорством оплати могили Олеся на Ольшанському цвинтарі, яке "швейцарський” син сприйняв за "купівлю гробу". 

Нагадаємо, прах Олександра Олеся викопали і поклали на депозитарій празького цвинтаря