Чемпіон у житті – чемпіон на війні: історія бойового шляху добровольця за позивним Коуч

Чемпіон у житті – чемпіон на війні

Втомленою посмішкою хлопці радо зустрічають один одного, повертаючись кожного разу з чергового бойового завдання.  Подібна дружня атмосфера панує у підрозділі весь час і не важливо, чи їх зустріч випадкова, чи запланована долею. В обох випадках – це щирість відносин та підтримка в команді будь-де, за будь-яких обставин. Наразі їх об'єднують спільні будні, бо саме життя перетворилося на щоденне натискання курка та  усвідомлення того, що "завтра" може не настати. 

Бойовий піхотинець, а в мирному житті - "легенда" українського хокею, розповідає про своє місце на війні.   

"До війни я працював тренером по хокею. Я був професійним спортсменом. До речі, з росією  мене це повязувало, бо даний  вид  спорту для неї популярний". 

Будучи професійним спортсменом, Коуч представляв нашу країну на міжнародному рівні, та з початком війни він, не роздумуючи, сміливо відклав хокейну ключку і взяв до рук зброю. На своєму рахунку він має безліч бойових операцій, багатий військовий досвід, втрати і перемоги, але, не позбавлений жодних сумнівів, продовжує йти вперед і вибивати ворога зі своєї Батьківщини. 

"Я до повномасштабного раніше не служив, навіть дострокову не проходив. Коли почалось повномасштабне вторгнення, то я спочатку, як киянин, пішов в ТРо. Але мене взяли туди, де була зброя – це був південний напрямок, напрямок, де залишався шлях з Києва. Для себе багато нового дізнався, багато чому довелось новому навчатись походу", - розповідає Коуч. 

З бойовим настроєм нищити русню!  Бійці спецпідрозділу "KRAKEN"

Чи продовжуватиме військову справу, Коуч  відповідає неоднозначно, адже планувати заздалегідь в період війни складно, тим більше, коли в думках панує лише одна мета – скоріше знищити ворога і здобути довгоочікувану жадану Перемогу. Каже, що буде служити до кінця війни, а потім повернеться до справи всього життя – тренерства з хокею. 

"Щоб продовжити свою справу, треба закінчити війну. Я не бачу можливості продуктивно працювати доки йде війна. Бо справа, котра пов'язана з командним спортом, де ти маєш багато змагатись, багато їздити, багато тренуватись (ми ж тренувались 24/7 і виступали) вимагає  завершення бойових дій. 

Війна у багатьох людей забрала можливість нормально працювати. Можна робити вигляд, що ти зараз займаєшся зі спортсменами, але я як тренер, розумію,  який буде ефект від того, в якій атмосфері буде готуватись спортсмен. Вважаю, що маємо закінчити війну, щоб потім думати про свої цивільні справи", - зауважив боєць.

На початку повномасштабного вторгнення Коуч перебував з командою на змаганнях за межами України. Війна стала для нього несподіванкою, оскільки сучасний світ мав би винести минулі уроки. Вивізши свою сім'ю в безпечне місце, він одразу пішов до ТРо, а згодом пішов служити в спецпідрозділ "KRAKEN". 

"Ми їздили командою до Білорусі на змагання. 23 лютого ми повернулись, у нас був вихідний після виїзду.  Моя команда брала участь у чемпіонаті України та Білорусі. Звісно, що багато батьків не хотіли відпускати дітей на чемпіонат, але я вважав, що це не правильно "вмикати задню", тому ми взяли на себе певні зобов'язання і мали їх виконувати. Поїхали, відіграли 4 гри і 23.02 повернулись. У Білорусі по дорозі  я не бачив військових. Для себе я не вірив, що таке можливо: війна у ХХІ столітті".

Дисципліна в спорті – дисципліна на війні

Навряд чи комусь із бійців невідоме поняття "дисципліна". Воно цупко  вплелося в життя і стало для них джерелом досягнення успіху на фінішній прямій до Перемоги. 
Проте дисципліна сприяє не лише зростанню на ниві військової чи спортивної кар'єри, вона вкорінює прагнення до самовдосконалення. 

Спецпідрозділ "KRAKEN" вже неодноразово доводив свій професіоналізм, беручи участь в найскладніших бойових завданнях. Титанізм, силу і міць його бійців побачила не лише Україна, а й весь світ. На суші, на морі, в повітрі, на окупованих територіях, в тилу ворога їх дії перетворили підрозділ на справжню бойову машину, яка здатна витіснити ворога без жодних вагань.

"Служба, як і спорт, вимагає багато часу. Ти маєш бути підготовлений фізично. Навіть я, як тренер,  постійно маю бути у формі, аби не підвести інших хлопців.  Я раніше не служив, проте однією з головних причин, чому мені не складно сприймати накази командирів та виконувати рутинні заняття - це розуміння, звідки все  береться. Мені зручно бути в чоловічому  колективі, займатися фізичною підготовкою, воювати. Я, як спортсмен розумію, що маю бути частиною колективу і мати силу, щоб нікого не підвести, тому не відчуваю дискомфорту. У спорті те саме, лише ігрові майки інші, а взаємовідносини одні й ті ж). У нас всі хлопці тренуються, їх не треба примушувати. Вони всі тренування сприймають як необхідність та задоволення. Тільки рішучість та навчені відтреновані дії здатні вирішити питання глобального масштабу".

Ставлячи перед собою мету, наші захисники, сповнені лідерською енергетикою,  досягають серйозного результату, а подолання перешкоди, як відомо,  втілює план. 
"Я знаю на чому концентруватись. Я був у багатьох таких ситуаціях. Пам'ятаю, одним з найскладніших завдань був штурм Енергодару з води. Було дуже красиво, на світанку… надзвичайно…красиво так, що навіть страху не було. І коли летять снаряди…але ти розумієш, що це твої снаряди, котрі перед тобою за 200 м вибухають, то видно язики червоного полум'я з води…Мальовниче видовище, котре захоплює дух. Але, будучи на завданні, ти маєш його виконувати, не відволікаючись.  А паніка чи страх – вони ніяк не будуть допомагати". 

Дійсно, спорт виховує в людині сталевий характер. Володіючи таким ентузіазмом, він налаштовує на позитивне мислення інших бійців довкола. Подібний внутрішній запал надихає їх на ризик, пригнічуючи страх  перешкод та ворожого підступу. А, інтегруючи  силу волі у справу якою вони займаються, дарує шанс стати тріумфаторами.

"Розвідники - це відчайдушні люди, добре вмотивовані і забезпечені. Не секрет, що наші хлопці показують здатність досягати високих результатів, і навіть приносити себе у жертву. Це ворога дуже лякає, бо  знає –  ми виконаємо завдання за будь- яку ціну. Ми всі – частина одного колективу і стоїмо за одну мету".

Війна. Світогляд. Ціннісні орієнтири 

Нічне полювання на ворога. Фото з архіву бійців спецпідрозділу "КRAKEN"

Коли спілкуєшся з розвідником, складається відчуття, що він підлаштовує свій ментальний "приймач" під різні життєві обставини. Боєць під час бесіди стриманий, спокійний. Навіть на думку не спадає, що він чимось стурбований чи занепокоєний. Сама професія зобов'язує давати раду емоціям. І лише втомлений погляд говорить як війна змінила і виснажила його життя. 

Світоглядна орієнтація наших захисників є хвилюючою темою. Війна поставила хрест на мріях, бажаннях, планах, змінила мислення. Перебуваючи в її епіцентрі другий рік поспіль, подібний стан вибиває зі спокійного ритму. 

Яким чином вона вплинула на світогляд бійця, читайте далі у матеріалі.

"Коли потрапляю у бойові дії, не можу повірити, що це я. Часом, на  вигляд, це якось не сприймається. Але наразі усвідомлюю, що роблю те, що маю робити. Я хочу закінчити війну перемогою і після параду почати працювати як всі люди. В мене були бажання по спорту… Хотів, щоб моя команда вигравала, діти росли, навчались, але розумію, що ми маємо наразі робити ту справу, аби такі мрії і бажання здійснились".

Подібне мислення воїна може говорити лише про одне — людина  з такими позитивними моральними якостями є справжньою цінністю не лише в очах інших людей, але й в своїх власних очах. Значимість людини збільшується в залежності від того, наскільки моральні цінності увійшли в її  внутрішній світ і стали для неї  правилами. В буремні роки важливо не втратити себе.  Це базис, на якому ґрунтується самосвідомість людини і визначається її  ідентичність. 

"Відповідальність — це головна мотивація – перед колективом, перед побратимами. Бо ми тільки разом можемо перемогти. Багато знайомих говорили: "Я служити не піду, а якщо до мене прийдуть, я тоді всіх…." Але розумію, що людина сама не зможе боронити. Він тільки може так відчувати, але боронити не зможе. Реально боронити можна тільки разом і там мають бути не тільки спецпризначенці, а й льотчики, і артилеристи, і зв’язисти, і кухарі…Коли це все об'єднано".

Відповідальність є аспектом гідності. Ми можемо називати себе вільними у правах тоді, коли усвідомлюємо вагу власної громадянської позиції. 

І це завдання стоїть не перед державою, а перед кожною особистістю, зокрема. Держава не може забезпечити рівності людям у сукупності їхніх внутрішніх суперечностей щодо самовизначення. 

ХХІ ст і світ почав змінюватися. Він постійно прогресує, вдосконалюється інноваціями, та людство в ньому зазнає дедалі більшої деструкції. 

""Орки" — це досить влучна назва для росіян. Вони — різні, їх багато і вони безжальні зі своєї дурості та ненавченості. Наприклад, для мене навіть розбите вікно — це є злочин.  А факт зруйнованих міст та скалічених людей, годі й казати, взагалі неприпустимо. Подібну поведінку ти не можеш від навченої людини побачити. Те, що ворог "воює" — це не називає їх професійними військовими з дотриманням законів війни. Були і професіонали, звісно, на нашому шляху, але вони як велике стадо", — відзначив Коуч.

Фото з архіву бійців спецпідрозділу "KRAKEN"

Отже, є переконання – є  світогляд. Стійка ідея, вистраждана, пережита, пройнята серцем, мала б тут зіграти в головній ролі, але війна її розчинила в своїй люті та жорстокості. І це трагедія суспільства. Адже головними персонажами стали антигуманність, терор, насилля, геноцид. І це далеко не кінець синонімічного ряду.
Скільки коштує життя та особиста свобода в наш час?

Сотні - тисячі життів …

Такий еквівалент встановлює війна. Вона створила для українських громадян екстремальні умови виживання. Вона закрила картину майбутнього.

Факт усвідомлення і розуміння, що в людини відбирають право на життя, призвів до спонтанних рішень та мимовільної  інтеграції до спротиву, самозахисту та відстоювання. Саме війна показово демонструє людству, як особистість здатна перетворитись на аморфну істоту з анульованим рівнем гідності та моралі. Ворог несе біль і розпач, війна систематично вносить у кожну долю свої корективи,  перетворюючи життя всього лиш на філософію роздумів.

Автор статті: Єва Глікман— співробітник медіа-відділу спецпідрозділу "KRAKEN"