Всесвітнє єднання: Чому під Києвом танцює британець з Луганська

Як волонтери з Алжиру, Фінляндії, Британії і Нідерландів братаються з дітлахами з прифронтових територій України

Над верхівками сосен у базі "Дніпро" у Козині від спеки повітря здається димним, але затінок дерев рятує від жару. Групка дітей років 11-12 штурмує перепони у мотузковому містечку. Розвага доволі популярна серед малечі, а от старші діти дивляться на гімнастичні вправи дивиться трохи з погордою – мовляв, у 15 таким не захоплюються.

"Shukran, shukran, la-la-la", - неподалеку співає групка дітей арабською. На цій мові shukran означає "дякую". В центрі групи смаглявий юнак показує школярам прапор Алжиру.

Потім просить дітей навчити його рахувати до десяти. "Шість, сєм, вісєм", - старанно повторює за школярами хлопчина.

Це Ідріс, волонтер, який приїхав в Україну вчити дітей англійській, знайомити з культурою своєї країни і прививати лідерські навички.

"Я з тих романтиків, які намагаються зробити цей світ кращим місцем. Тож захотів приєднатися до людей, які допомагають повести молоде покоління українців у майбутнє, аби вони могли розвинути свою країну", - розповідає волонтер.

На базі перший день нового заїзду табору GoCamp. В цілому проект розрахований на 600 учнів зі шкіл прифронтових районів України. На поточній зміні у таборі діти з п'яти навчальних закладів Донеччини – з Авдіївки, Новодонецька, Солідара, Білозерська.

На зміні має працювати п'ять волонтерів з різних країн, але наразі з дітьми спілкується чотири.

За словами піар-менеджера проекту Юлії Мішиної, волонтерів шукали на сторінці проекту у Facebook та у міжнародних мережах. Допомагав цілий ряд організацій – від Британської Ради до посольств різних країн.

У подорожі дітей супроводжують два вчителі. Саме вчитель навчає граматиці, новим словам. Завдання волонтерів – допомогти подолати культурні бар'єри.

"Протягом року з нами працює кілька сотень волонтерів. Серед них є ті, хто живе в Україні і хоче зробити щось хороше. А для деяких ця поїздка – перший штамп в закордонному паспорті", - пояснює Юлія.

Додає, що волонтери не просто навчають англійській. Вони намагаються розвинути у дітей критичне мислення, вміння вирішувати певні проблеми, толерантність.

Сьогодні – день знайомств, але на наступні дні заплановані цікаві активності. Наприклад, на одній з минулих змін діти створювали підприємства і вчилися розвивати власний бізнес.

На початку роботи тренінг проводять і для самих волонтерів. Зокрема, один з напрямків - Survival course in Ukraine (Курс виживання в Україні – ред.).

"Ми жартуємо, що перша фраза, яку мають вивчити волонтери, це "Дякую, я вже поїв". Тому що деякі волонтери роз'їжджаються по школах, живуть у приймаючих сім'ях. Це означає, що їх постійно намагаються нагодувати", - каже пані Мішина.

Заїзд триває два тижні і, звичайно ж, за цей час ідеально вивчити мову нереально. Зате, за словами організаторів, у дітей швидко зникають мовні бар'єри.

"Діти вчаться щось говорити самі, висловлювати думки. У минулий заїзд нам говорили: "Ми не могли подумати, що можемо зустріти людей зі стількох країн". Це розширює культурні рамки", - розповідає піарниця.

ФІНІКИ З ІНШОГО КРАЮ ЗЕМЛІ

Тим часом Ідріс пропонує дітям вийти всередину імпровізованого кола, розповісти щось про себе і зробити щось божевільне.

Рівень англійської у дітей різний. Але хай і з помилками, учасники називають себе і розповідають про свої мрії.

"Мене звати Настя, я люблю книжки і подорожі. Я хочу бути журналістом, фотографувати", - каже спершу сором'язлива дівчинка.

Ідріс дивиться на камеру фотокора Depo.ua.

"Давайте, давайте, це вже не ваше", - сміється алжирець.

З допомогою нашого журналіста Настя вчиться робити знімки на професійну техніку.

"Є принцип "бачити, робити, отримувати". Якщо ви хочете стати журналістом, ви маєте побачити своє майбутнє життя. Наприклад, от ви з камерою знімаєте якусь подію. Ти бачиш картинку і починаєш щось робити, аби досягнути її. І після цього отримуєте результат. Саме той, що уявили. Якщо хочете чогось хорошого, ви повинні це спершу побачити. Тому я питаю вас, ким ви хочете бути в майбутньому. Просто побачте себе", - дає поради хлопчина.

Після уроку - найважливіше. Час для селфі. Діти охоче гуртуються навколо веселого алжирця і роблять групову світлину. Вже після цього лишається купа охочих сфотографуватися з гостем удвох.

Як розповідають вчителі, Ідріс – улюбленець дітей, адже вміє веселитися.

Хлопець розповідає, що поза межами Алжиру волонтерить вперше. А так, вчиться у виші і працює у банку. Доки дорослі українці нарікають на спеку, хлопець погоді радіє. Адже для його країни +34 - це доволі прохолодно. Ідріс привіз з собою фініків, аби пригостити українців.

"Круто скуштувати щось з іншої частини земної кулі", - усміхається хлопчина.

А от сам Ідріс до українських смаколиків вибірковий: хлопець – вегетаріанець і наразі сподівається, що у магазинчику неподалік знайде собі їжу до душі.

ЖИВУ В БРИТАНІЇ, ТА БАБУСЯ ЗАЛИШИЛАСЯ В ЛУГАНСЬКУ

У гостя з Брайтона Ніка заняття проходить спокійніше. Нік розмовляє з дітьми про країни, в яких ті хочуть побувати. Але виключно розмовами не обмежується. Фірмова фішка Ніка – знайомитися, танцюючи.

"Стаємо в коло, одна людина каже англійською "Мене звати так, і ось мій рух". А потім виконує смішний танок. Це я сам вигадав. Готувався ще у Британії, намагався придумати щось, що може захопити весь колектив, щоб вони відчували себе менш скуто. Народ дуже радіє", - розповідає хлопчина.

Нік народився у Луганську і переїхав у Британію у 12-річному віці. До цього в Україні був дев'ять років тому.

"Ці діти родом зі Сходу України, як і я. Мені хотілося зробити для них щось хороше. Дивно, що попри близькість війни діти випромінюють позитив. В таких ситуаціях важко дивитися у майбутнє з оптимізмом. Мені здається, ця програма дає позитив і надію", - каже волонтер.

У самого Ніка у Луганську залишилася бабуся, і хлопець спілкується з нею по скайпу.

Каже, за чотири дні у Києві здивувався змінам – вивіскам англійською, англійській озвучці у метро.

"10 років назад такого не було. Відчувається, що це моя країна", - посміхається Нік.

Додає, що Київ здався йому дуже красивим і тихим містом, і він дуже сподівається, що так тихо і красиво скоро буде і на сході.

Каже, хотів би гайнути на Чорне море, але після закінчення зміни змушений повернутися у Британію. Адже цього літа в нього ще один волонтерський проект – вже в Уганді.

ФІНИ, КАВА І ПЛЯШКИ

Тереза з Фінляндії вчиться на фотографа, знімає на весіллях і працює журналістом. Каже, якщо вийде, розповість про український досвід у медіа своєї країни. На проект дівчина прихопила фотоапарат і відеокамеру.

А ще – блокнот з власними малюнками, присвяченими Фінляндії.

Тут і Санта Клаус, і Nokia, і… кава.

"В Італії п'ють чимало кави, але ми п'ємо більше. У США п'ють багато кави. Ми п'ємо більше. За один день моя мати може випити 5-6 чашок кави. Це погано для вас, але для нас це нормально. У таборі на сніданку, обіді і вечері немає кави. Тож я бігаю за кавою у магазин. Тож якщо ви побачите мене ніякою, спитайте: "Терезо, ти пила каву?". "Нііііі….", - скажу я. А значить, мене треба пригостити кавою", - гигоче дівчина.

У веселій манері продовжує гортати альбом.

Розповідає про народність саамів, які мешкають на півночі її країни, цікаві змагання, в яких чоловіки біжать через бруд і перепони з дружинами на плечах, а ще – важливість ресайклінгу (переробки відходів).

"Можливо, вам і нудно про таке слухати, але для нас ресайклінг дуже важливий. У Фінляндії, якщо ви випили воду з пластикової пляшки, пляшку обов'язково повертаєте в магазин, і за це вам дають гроші. Так переробляється 90% пляшок. Коли я була дитиною, мене вчили "Ти мусиш відповідально ставитися до ресайклінгу", - розповідає Тереза.

Після знайомства дівчину обступають школярі. "Ви дуже талановита", "Вам треба малювати ще", "А давайте пізніше ви нам заспіваєте фінську пісню, а ми вам - українську", - пропонують діти.

В Україні дівчина вперше. Каже, що вражена щирістю нового покоління українців і наразі навіть замислюється про кар'єру вчителя.

А от Таджіна з Нідерландів в нашій країні вже була. Приїздила у Київ на тиждень, погуляти. А цьогоріч побачила оголошення і надихнулася. Каже, працювати з дітьми з прифронтових територій і просто гуляти столицею – дуже різні речі.

"Я подумала: якщо поїду, зможу допомогти людям", - каже волонтерка.

Українці видалися дівчині дуже гостинними.

"Коли була у Києві, загубилася. Спитала у жінки дорогу, але нічого не зрозуміла з її пояснень. Тоді вона просто взяла мене за руку і відвела, куди мені потрібно. А ще я люблю ваші церкви. Дуже красиві", - розповідає Таджіна.

Каже, коли у себе на батьківщині говорила людям, що збирається в Україну, її не всі розуміли. Навіть питали, що вона забула у цій країні.

"Мені здається, справа в тому, що ми нічого не знаємо про вас. Але ситуація симетрична. Коли я говорила з дітьми тут, вони теж нічого не знають про Нідерланди", - ділиться волонтерка.

КРОК ДО МОЖЛИВОСТЕЙ

Дітей скликають на обід, після чого – дві години відпочинку. Декілька хлопців потайки вирушають пограти у футбол. "Белый снег, серый лед на потрескавшейся земле", - виводить дитячий голос під гітару сумну пісню Віктора Цоя про війну.

Втім, у таборі довго не сумують. Адже тут і справді стираються кордони, а більшість учасників сприймають участь як невеличкий крок до щасливого майбутнього.

Катя, Ангеліна та Аліна з Авдіївки кажуть, що наразі їм найбільше сподобалося співати пісню арабською. Волонтерів дівчата розуміють через раз, але спілкування їм до душі.

"Ідріс цікавий, він з нами співав. Тереза весела. Якщо з нею спілкуватися, як з подругою, буде класно. Нік, якщо чесно, трохи сором'язливий. А Таджіна дуже мила", - кажуть дівчата.

Хоча у таборі неповний один день, вже спробували повчити гостю з Нідерландів українським танцям. У планах – ще й пісні. Кажуть, в Авдіївці про таке не думали, але тут, на місці, захотілося.

Дівчата мріють побувати у Лондоні і впевнені, що англійська знадобиться для їхньої кар'єри. За кордоном ще не були, але в дорослому житті збираються багато подорожувати.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна