Що забув Штайнмаєр у Дніпропетровську

Останній візит Штайнмаєра до України видався трохи дивним. Німецький високопосадовець не просто прилетів до Київа, але й відвідав майже що "прифронтовий" - принаймні, з точки зору європейців - Дніпропетровськ, витративши на все про все два дні.

При тому, якщо брати по великому рахунку, сказати те, що міністр закордонних справ Німеччини сказав за результатами зустрічі, він міг не встаючи з берлінського стільця.

Поговорити про реформи - які йдуть, але поки нікуди не дійшли, потішити українців новими кредитами та розширенням допомоги біженцям, і додати, що мир крихкий, але він краще, ніж війна, тому до бойових дій повертатися не варто - ніщо з цього не вимагало фізичної присутності Штайнмаєра в Україні.

Рівно як і розмову з представниками спостережної місії ОБСЄ можна було провести по телефону, на крайній випадок - викликати сердешних на килим до Берліну.

Звичайно, однією з цілей візиту, схоже, була інспекція того, як використовується українською стороною допомога Німеччини для переселенців зі Сходу. Але навіть для цього достатньо було б пари німецьких клерків з фотоапаратами, а не цілий міністр закордонних справ.

Тоді чого ж зайнятий чоловік витрачав час - свій, своїх підлеглих, українських посадовців, врешті-решт? Не кажучи вже про журналістів, які чекали на сенсацію, а отримали в Дніпропетровську десять хвилин прес-конференції без синхронного перекладу?

Схоже, головний ефект від поїздки мав бути зовнішньополітичним. В Кремлі не надто довіряють просто словам. Нічого надзвичайного - просто профдеформація, викликана власною безперервною брехнею. Буває. Інша річ - "сигнали". Не надто логічні і не надто голосні вчинки, які дозволяють здогадливим зрозуміти, куди віє вітер.

В німецькому МЗС, схоже, добре поінформовані про цю особливість російської міжнародної перцепції. І самі вирішили подати "сигнал" про те, що ешелони зі свіжою бронетехнікою, перерахунком яких зараз займається не тільки українська розвідка й російські стрілочники, а навіть заїжджі західні журналісти, варто пригальмувати. "Сигнал" про те, що сказане Ангелою Меркель про російську агресію під час останньої зустрічі з Володимиром Володимировичем - це не нервовий зрив, а нова політична реальність. За умовами якої живе не тільки німецький канцлер, а й решта уряду. Сигнал - при тому і російській, і українській стороні про те, що яким би паскудним не був сьогоднішній мир, його деградація до повномасштабних бойових дій не знайде розуміння в Берліні. Там не хочуть ні танкового кидка на Маріуполь, ні добровольчих батальйонів в боях за Донецьк. Хоча й розуміють, що не зможуть радикально протистояти ні тому, ні другому.

Тому Німеччині доводиться підвищувати ставки. Збільшувати розміри кредитування і фінансової допомоги України - щоб переконати Київ, що українцям все ще є що губити. Підвищувати градус риторики у дискусії з Кремлем, щоб заставити Путіна ще раз подумати, перед тим як погодитись на пропозиції власної "партії війни". Тратити дні, місяці й мільярди, щоб втихомирити війну, яку вони не починали, і яка їхньому фатерлянду, загалом, не загрожує. Будемо надіятись, що їм це вдасться.