ТОП-10 стихотворений о войне

Эти стихи проникают прямо в сердце, передает Depo.ua.

Борис Гуменюк, стих из сборники "Вірші війн"

Борис Гуменюк защищает Украину в составе батальона ОУН и составляет проникновенные стихи о фронтовых буднях. Его сборник "Стихи войны" недавно презентовали на Львовском форуме издателей.

Що ти маєш на увазі командире
Коли оцінюєш у 50% мої шанси вижити
Вціліти на цій війні?
Які саме 50% я маю віддати власній країні?
Може я маю віддати своїй любій країні ноги
А собі залишити руки?
Так це залюбки!
Беріть мої ноги
Ось вони.
Рук мені буде достатньо
Щоб тримати автомат лежачи в окопі
Щоб кидати гранати
Щоб зняти слухавку і викликати вогонь на себе
Щоб пригорнути власних дітей.
Шкода тільки що я вже ніколи не обніму
Найкращу в світі жінку
Свою дружину
Взагалі не хочу щоб вона бачила тих 50 %
Які залишилися від мене.
Може я маю віддати своїй любій країні очі
А собі залишити вуха
Щоб чути з якого боку лунають постріли
Щоб чути його кроки
Щоб встигнути підготувати гранати
І підірватися разом з ним?
Так це залюбки!
Ось вам мої очі
Це ліве а це праве
Дивіться не переплутайте
Правим краще цілитися і добирати мішень.
Вух мені буде достатньо
Коли сидітиму в інвалідному візку
В підземному переході сліпий і безногий
Проситиму милостиню
Щоб чути як заклопотані домогосподарки
Та інші чесні громадяни казатимуть
Як уже набридли на вулицях їхніх міст
Ті усюдисущі інваліди-бомжі
З дітьми з собаками через них
Ніде неможливо пройти
Звести б їх десь в одне місце
І обгородить.
А може командире мається на увазі
Половина мого життя?
Мені 35
Я на цілих два роки старший за Ісуса
Господи Боже!
Скільки всього можна встигнути за 2 роки!
Скільки разів поцілувати свою кохану
Скільки теплих слів сказати своїй мамі
Можна народити двох дітей!
Командире у тебе є діти?
У мене четверо!
Чотири дівчинки.
Оксана Зоряна Христина і Олеся.
Ми не планували так багато.
Але я хотів сина.
Але діти то таке щастя командире
Така щосекундна в душі радість!
Наступним мав бути син.
Якщо половину свого життя
Маю віддати своїй країні -
Ось вона ваша половина
Шкода лишень що свою половину
Я вже прожив.
Я ні про що не шкодую
Якби був знав
Трохи б інакше жив.
А я же ти командире?
Тобі 49
Виходить ти взяв кредит на життя
У власної країни?
А розумію
Якщо брати за межу 35
То щоб тобі дожити до 49
Третім з нами мусить загинути пацан
Якому 21.
Адже так командире?
Я правильно розумію?
Бо не можуть загинути двоє діток
Яким по 10,5?
Діти не мають братися в розрахунок
У цій диявольській арифметиці
У цій війні.
Не мовчи командире
Краще скажи що я маю робити зі своїм серцем
Яке гатить мені ось тут під ребрами
Наче кирзовим чоботом
Як я маю віддати своїй країні
50% свого серця
Коли воно й так на 100% належить їй?
Що я маю йому відповісти?
Ворожа артилерія "виручила"
Почався обстріл наших позицій
Далі кожен слухав лише власну зброю
І той якому 35 і той якому 49 і той якому 21.

Мария Старожицкая, поэзия из сборника "Навіщо"

Украинская журналистка Мария Старожицкая сейчас активно занимается волонтерской деятельностью и параллельно пишет стихи о войне. На форуме во Львове девушка представила поэтический сборник "Зачем". А ее пьесу "Котел", посвященную событиям в Иловайск, уже показали во многих украинских театрах.

Він снайпер, йому шістнадцять, воює рік
Говорить тихо, чується, наче крик
Змінив батальйон, локацію, позивний
Був "Чистий", став - так вирішив сам - "Брудний"
То як, відчайдушно волати у майбуття,
Що ж це за життя, коли воює дитя?
І де ж та школа, його батьки, профспілки,
Коли приклад до ще неголеної щоки?!
Батько помер, в свій час він пройшов Афган,
Сину казав не вірити ворогам,
Відвів за руку в секцію зі стрільби
Сказав: це тобі знадобиться для боротьби
І - досить. Справді зараз зовсім не хочу
Писати, що в хлопця холодні дорослі очі
І він їх відводить, коли говорить про бій,
З якого не вийшов друг його фронтовий
Це правда, але пласкі затерті слова
Такі ж дурні, як питання "Чи ти вбивав?"
Тож ми мовчимо, цукерки їмо, а з рації
Хтось знову горлає "Трасери" - а що це, трасери?

Лина Костенко, неизданное стихотворение о войне

Украинская поэтесса Лина Костенко передала свои книги бойцам добровольческого батальона "Киев-1". На титульном листе же от руки написала ненапечатанное стихотворение о последних событиях.

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра - ви.

Анастасия Дмитрук, стихотворение из сборника "Верните нам наше небо"

Анастасия Дмитрук, которая прославилась стихотворением "Никогда мы не будем братьями", продолжает писать на острые темы. Весной 2014 года вышел в свет ее сборник "Верните нам наше небо".

Верните нам наше небо,
верните нам наш покой!
Зачем вы пришли, соседи?
Зачем вы пришли с войной?
Мы с вами детей крестили
и пили на брудершафт ...
Зачем вы нас оцепили
колонной своих солдат?
Нам много досталось боли -
Храни своих сыновей.
Мы видели много горя,
мы стали еще сильней.
Зачем вы пришли, ребята?
За что собрались воевать?
Мы выстоять брат за брата,
нас тоже учили стрелять.
Мы выстоять — у нас Воля,
ее НЕ возьмет автомат.
Мы вам не сдадимся без боя,
все церкви пусть бьют набат.
Мы видели смерть, ребята,
ей смело смотрели в глаза.
Не надо войны, не надо ...
Потом НЕ вернешь назад.

Анатолий Хромов

Поэт из Белгород-Днестровская Анатолий Хромов в основном радует поклонников интимной лирикой. Но в последнее время посвятил немало стихов драматическим событиям современности.

І зима не зима
і війна не війна
Назбирала смертей
як зерно на жнива
Натрусила нам сліз
мов травневим дощем
Для війни це каприз
І вона хоче ще
І відважні доньки
і найкращі з синів
Від'їжджають на Схід
у обійми війни
У обіймах зими
там де грім канонад
Кожен іншому ворог
кожен кожному брат

І війна не війна
закінчились слова
І країна німа
та жива ще, жива!

Кристина Полянская, "Герої не вмирають ..."

Стихотворение Кристины Полянской "Герої не вмирають" моментально разлетелось по блогам и форумам. При том, что до этого поэтессу знали только в очень узких кругах.

Жінко,чого Ви плачете?....
Ваш син - герой...
Ви що - не бачите....
Ще цей хлопчина. І он той...
Героєм був мені завжди...
з тих пір, коли почав іти...
з тих пір, коли сказав він "мама"...
я так раділа...так ридала...
Від щастя сльози проливала...
так, ніби знала...ніби відчувала...
я так його тримала...так оберігала...
та все ж пішов...за іншу битись маму....
мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу: "Сину,
іди додому, бо там гинуть..."
А він: "Неправда...тут все мирно..."
Мені від того було дивно...
І я його чекала...так чекала...
він вернеться...я вірила...я знала....
І він приїхав не колись...а нині....
виходжу я...дивлюсь...
моє дитя у домовині...
"Як справи, синку? Ну кажи, як справи?..
Чого мовчиш... Не хочеш подивитися на маму?
Відкрий же очі...вставай...ти хочеш так лежати?
Втомився, певно...вирішив поспати....
Боже ... я тебе укрию..ти ж такий холодний...
живіт запав...напевно,ще й голодний...
ходи,я вже на стіл накрила...
Ходи, тебе чекає вся родина"...
А люди кажуть, що здуріла...
що мертву так трясу дитину...
Та що ті люди...що вони там знають...
Мій син - герой...
Герої не вмирають...

Ирина Цилык, "Повертайся живим

Стихотворение Ирины Цилык "Повертайся живим Сестры Тельнюк положили на музыку, а многие военные долгое время считали песню своим оберегом. Со временем стих стал очень личным и для самой поэтессы — ведь ее муж, писатель Артем Чех, также ушел на фронт.

Ти, головне, повертайся додому,
Врешті знімай запилюжені берці
І вчися наново жити потому
З перепрошитою вірою в серці.
Ти, головне, повертайся, здолавши
Чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавше
Посеред мирної тиші густої.
Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим пахом
Тільки дощу, а не крові хотіла.
Ти, головне, повертайся до мами.
Десь там сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.
Ти, головне, повертайся назовсім
І народи-посади-споруди, а
Вже у твоєму дітиську курносім
Виросте радість, нова і правдива.
Ні, ця війна не потрібна нікому.
Так, ми її не пробачимо, себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут.

Сергей Жадан, поэзия из сборника "Життя Марії"

Сергей Жадан пишет довольно образные стихи о современности, нарушая общие философские вопросы. В основном в центре повествования не герои, а обычные люди, оказавшиеся в водовороте войны. Поэзии по мотивам последних событий Жадан объединил в сборник "Життя Марії".

Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
- Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.

Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.

Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи, принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.

- Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.

Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне - не бачити в дії символи віри.

Пам'ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці - там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

Орлуша, "Если не вы, то кто?"

Российский поэт Андрей Орлов (Орлуша), который изначально занимает антипутинскую позицию, посвятил стихотворение "Если не вы, то кто?" бойцам 95-й бригады.

В честь меня НЕ назовут моста
Вежливые злые человечки
Даже если сбудется мечта -
Утром умереть в Черной речки.

Дырка в голове прогнать хмель,
Жизнь и без меня пойдёт как надо,
Встретит без меня весной апрель
95-я бригада.

То, чья жизнь — прекрасная и простая,
Как рисунок безыскусный детский,
Чья мечта — как полотенце чистая -
Отстоять аэропорт донецкий.

В голове — чужие девять грамм,
Или — граммов, — если быть точнее,
И скупые строчки телеграмм
О нем, кто не простился с ней.

"Киборги" — дурацкое словцо -
НЕ определит вовеки сути
Тех, кто к небу вернул лицо
Лёг на поле, встав против жуты.

Отступили — это ничего,
Там не долго попануют гады,
Помнит павших всех до одного
95-я бригада.

Я их лица видел только раз,
Пожелал им, чтоб никто не умер,
Чтобы по земле, где жил Тарас,
Все вернулись, как один, в Житомир,

Чтоб детей носили на руках,
Чтобы, шаг чеканят на парадах,
Мир несла на примкнутых штыки
95-я бригада.

Слово против смерти — ерунда,
Но хочу, чтоб знали супостаты,
Что на их пути стоит всегда
Вся страна и девяносто пятый

София Федина, "Я покохала Вас на лінії вогню"

Я покохала Вас на лінії вогню,
Коли життя у Вас було на волосині.
Тоді сказали Ви: "Я Вас люблю",
А далі було: "Слава Україні!".

Я покохала Вас, як шквально падав "Град",
Тоді, здавалось, небо - у руїні,
Тоді сказали Ви: "Не переможе кат! /
Ніколи ми не встанем на коліна!" / 2

Я покохала Вас і більше не боюсь,
Навчили Ви мене тримати міцно зброю,
І навіть, може, завтра не вернусь:
Іду я з Вами боронити волю!

Я покохала Вас, для мене поле бою -
Квітучий райський сад, якщо лиш поруч - Ви.
Так хочеться, щоб завжди були Ви зі мною, /
Так хочеться, щоб не було війни. / 2

Я покохала Вас: змінився цілий світ,
За Вам я на край Землі аж до загину.
Дозвольте, я Вас міцно обійму
Мій воїн, "Слава Україні!"
Дозвольте, Ви, мій друже, я просто міцно обійму,
Тебе кохаю, СЛАВА УКРАЇНІ!

 

Оксана Гривул, "Щастя - коли ти не йдеш на війну"

Щастя це просто читаєш газету,
Кави й кориці снує аромат,
Я сяду поруч, відкрию галети,
Діти вже сплять, а нам сну ще нема...
Просто ти звик прокидатись о п'ятій,
Просто я звикла чекати дзвінка,
Щастя це просто разом не спати,
Хочеш до кави іще молока?..

Щастя чалапає сонно по хаті,
Вигукне "Тато!" й газету зімне.
Ти нас захопиш в обійми гарячі,
Все буде добре! - Війна промине!
Кожна секунда карбується в серці,
Кожна хвилина дорожча за скарб,
Ранок і кава, сонце сміється,
Повно довкола світла і фарб.

Сонце всміхнулося, в хаті неділя,
Пташка співає - чує весну,
Берці в кутку і не дзвонить будильник,
Щастя - коли ти не йдеш на війну!
Легко торкнуся цілунком до скроні,
Тихо на вушко щось розкажу,
Ангел небесний нас охоронить,
Сон твій сьогодні я бережу!
Щастя - коли ти не йдеш на війну!