Фронтові історії. Як українські танки неушкоджені їздять мінними полями

Микола Тишик, Роман Ляшко і Костянтин Мрочко - геройський екіпаж українського Т64, який вивів колону техніки по мінному полю! Вони 4 дні не вилазили з танка - обстріли були такої інтенсивності, що висунутися з броні - значить загинути. У ньому спали, в ньому їли. Кожен день були бої. Танк висувався на позиції і відкривав вогонь по ворогу. Якось запримітили ворожу техніку, але ніяк не могли до неї дістатися - русня виїжджала на позиції, робила по 3-4 постріли і швидко поверталася до себе на базу. Тоді екіпаж Колі Тишика сховався за підбитим російським Т72 і чекав ворога. Чекали терпляче. І ворог з'явився. Тільки цього разу їх чекав наш екіпаж. Три постріли і дві машини русні у вогні.

«Щоб отримати нагороду за підбиту техніку, ви повинні зробити фотографію броні, щоб було видно номер», - говорили потім штабні генерали. Відмінний план, подумали хлопці, тільки як русню попросити, щоб не стріляли по них, поки вони підбиту техніку фоткати будуть.

І ось настав день відступу. Екіпаж Колі відпрацював по ворогу і без БК повертався на базу. Аж ось надійшов запит - потрібен танк для забезпечення відходу колони 128-ї бригади. Але є одне «але» - відходити потрібно по власному мінному полю. Русня в курсі, що поле заміноване і точно не очікують, що ми по ньому підемо.

Екіпаж Колі одноголосно приймає рішення їхати. Приїхали на місце. Стали на чолі колони. Командир танка Микола Тишик виліз на броню, механік-водій відкрив люк і слухав команди командира: вправо, прямо, стоп, вліво, назад... навпомацки! Віддавши свої життя в руки командира колона повільно пройшла зиґзаґами через всі мінне поле!!! Всі живі! Після цього Коля подзвонив мамі і сказав: «Мамо, я і після війни залишуся в армії! Це ж моя робота, мамо! Ти не переживай, тут нічого страшного немає. Якщо не віриш, приїжджай до мене в... і я тебе покатаю на танку».

І мама приїхала. І син зі своїм екіпажем повів її показувати свій танк і знайомити з командиром. «Я дивилася на них і плакала! - каже мама Колі. - Троє хлопчаків трохи старше 20 років, по 1,60 м ростом вели мене вздовж величезних машин і мені здавалося, що кожен з них набагато більше за будь-який з цих танків».

Ось такі вони - сучасні маленькі хоббіти, які, немовби толкієнівські герої, протистоять величезній армії Мордора!

У Толкієна все закінчилося добре, люди вклонилися маленьким героям і стали перед ними на коліна. Упевнений, що у нас буде так само!

Любіть своїх мам і не приховуйте героя в собі:))))

P.S. 24 серпня 2014 року, під час наступу російсько-терористичних військ під Донецьком, Микола Тишик у складі іншого екіпажу, на старенькому Т-64 бився проти чотирьох нових російських Т-72.

Під час бою наші танкісти знищили з першого пострілу один ворожий танк, два інших - загнали в болото, а четвертий встиг утекти. У тому бою екіпаж Тишика знищив два танки, а третій, який застряг у болоті, захопили і пригнали на базу.

30 вересня 2014 року Микола Тишик був затверджений на отримання нагородного знака «За військову доблесть». На сьогоднішній день Миколі досі не вручили нагороду за той бій.