Як Плотницький на війні кишені набиває

Нинішня війна на Донбасі настільки багатогранна, що в ній кожний бажаючий може знайти, за що повоювати. Хтось воює "за русскій мір", хтось "проти НАТО", а хтось банально на цьому всьому наживається.

Донеччина і Луганщина завжди були регіонами, де гроші зароблялись переважно брудними способами, а за роки незалежності тут взагалі сформувались свої традиції, в рамках яких тісно переплелись адміністративні і кримінальні інтереси. Але для традиційних місцевих "еліт", які давно переодягнулись зі спортивок в "Бріоні" те, що відбувається на Донбасі зараз, є досить неприємним явищем. Адже порушився звичний і зручний для них баланс, що привело до великого переділу всього, і у виграші у підсумку опинились далеко не вони.

За прикладом далеко ходити не потрібно: Олександр Єфремов, який ще кілька років тому на Луганщині мав статус "цар і бог", зараз сидить у в'язниці, а Ігор Плотницький, про якого ніхто не знав, зараз керує регіоном і, за його ж словами, "отримує надприбутки". Принаймні, саме так він пояснив причини своєї діяльності батькам, які телефонували йому з Буковини, щоб присоромити.

Щоб зрозуміти, на чому саме збагачується нинішній лідер луганських терористів, достатньо проаналізувати його минуле і звернути увагу на деякі нюанси теперішнього його життя, інформація про які все більшими потоками просочуються з-за поребрика.

Так от, після розпаду СРСР Ігор Плотницький осів на Луганщині у ранзі відставного майора і почав робити кар'єру у сфері комерційній діяльності. Спочатку працював у різних фірмах на посадах менеджера і заступника директора з комерційних питань, а в 1996-му році заснував приватне підприємство "ТФ Скарабей". Яке займалось оптово-роздрібною торгівлею паливно-мастильними матеріалами.

Паливно-мастильні матеріали

Власне, мабуть саме ця обставина дозволила йому як закріпитись на вершині харчового ланцюга "ЛНР", так і розгорнути підпільну комерцію. Адже основним джерелом збагачення Плотницького зараз є саме торгівля контрабандними паливно-мастильними матеріалами. Раніше не раз повідомлялось, що куратор бойовиків з Росії, дехто С.М. Назаров, разом з ватажком бойовиків "ЛНР" організували тіньову схему реалізації паливно-мастильних матеріалів, перекинутих з Росії контрабандою.

За деякими підрахунками кожен день, з підконтрольної С.М. Назарову російської фірми "Башкірнєфть", на територію "ЛНР" нелегально надходить в середньому близько 400 тон нафтопродуктів. Це контрабандне паливо зберігається на нафтобазі у Ровеньках, яка належить такому собі Олександру Мельничуку, після чого воно реалізовується місцевому населенню через підконтрольні Плотницькому АЗС. Офіційно ж єдиним постачальником нафтопродуктів в "ЛНР" є підконтрольна Плотницькому контора "Луганськнафтопродукт".

Така схема дає главі "молодої республіки" непогане наповнення особистого бюджету, але й водночас тримає його на гачку кримінальної відповідальності. Адже всі ці схеми йдуть під пильним наглядом головного куратора проекту "Новороссія" Владислава Суркова, який в будь-який момент може звалити все на Плотницького з усіма неприємними для того наслідками.

У зв'язку з цим, "лідер ЛНР" зі шкіри пнеться, щоб легалізувати поставки нафтопродуктів з Росії. Адже це не тільки зніме з нього кримінальну відповідальність, але й дозволить і надалі отримувати великі дивіденди, продовжуючи доводити місцеве населення до жебрацтва. Є інформація, що зробити це планується організувавши функціонування тимчасового пункту митного контролю "Чорнухине" на межі "ЛНР" і "ДНР" і через нього офіційно гнати нафтопродукти з Росії.

Крім цього такий пункт митного контролю дозволить отримувати додаткові фінансові потоків від товарообігу між двома "молодими республіками", адже зараз, згідно прийнятої "радою міністрів ЛНР" постанови від 29 грудня 2015-го року, товарообіг між "ЛНР" і "ДНР" здійснюється виключно через державний кордон Росії.

Вугілля

Але торгівля контрабандними ПММ хоч і найбільше, але не єдине джерело збагачення Плотницького. Ще в лютому 2015-го року фірма ДТЕК Ріната Ахметова першою в Україні офіційно отримала дозвіл вивозити вугілля із зони АТО – з підприємств Свердловантрацит і Ровенькиантрацит, що знаходяться на території "ЛНР". Зрозуміло, без долі главі "ЛНР" тут не обійшлось.

Щоб зрозуміти об'єми товарообігу, можна згадати слова "казака", що займався охороною однієї з шахт, якого цитує російська "Новая газєта": "Жодного дня ця шахта не переставала працювати, відправка вугілля була регулярною. Шахтарі отримували зарплати, перш за все, як і раніше, досить високі за українськими мірками, від 7 000 гривень. Але потім почалися затримки з виплатами, і зарплати впали. Гроші стали давати в рублях, плюс забирати стали відрахування "на проведення АТО" і у підсумку зарплати завмерли на рівні 7 000 рублів – тобто в три раз менше, аніж було".

Взагалі, цей "казак" встиг добряче наслідити в російських ЗМІ, розказавши багато цікавого: "Територія шахт Ріната Ахметова (практично вся) контролювалася козаками. "Казаки" співпрацювали з "ЛНР", але вважали за краще жити за своїми законами. Отаман Козіцин в грудні 2014-го року виїхав з республіки, але все його підлеглі залишилися. Наприклад, Свердловськ контролювали люди "Рима", і, відповідно, в зоні його відповідальності був кордон з Росією в районі Гуково. Ровеньки контролював отаман Конкін, один з небагатьох місцевих "казаків", Стаханов – Павло Дрьомов. Під "казаками" були Слов'яносербськ і село Піонерське – це два контрабандних виходу на територію України. У Слов'яносербську є переправа на українську територію в район села Лобочево. За контрабанду відповідав "казак" з позивним "Багі", а на Піонерському, що навпроти Станиці Луганської "Міша Чечен".

Багато знайомих прізвищ та позивних, чи не так? Але для поставок вугілля така складна система контрабанди не була потрібна. Вугілля відвантажувалось і відвантажується залізницею, що узгоджено з урядом "ЛНР".

Крім цього Олександр Мельничук (людина Ахметова, власник нафтобази в Ровеньках, ми про нього вже згадували) зробив Плотницькому пропозицію, яка влаштувала всіх. Він розробив план поставок вугілля з копанок і в Україну, і на Росію – через підприємства типу "Луганськвугілля". За це Плотницький зробив Мельничука замом "міністра палива, енергетики і вугільної промисловості ЛНР" Дмитра Ляміна (людина Єфремова), а після арешту останнього в жовтні 2015-го року Мельничук, чий брат Сергій живе в Києві, сам став "міністром енергетики ЛНР".

Металобрухт

Куди ж без нього. Такого добра на окупованому Донбасі весь час було вдосталь – на нього різали як підбиту військову техніку, так і обладнання заводів і шахт. Збут металобрухту в "ЛНР" контролювали "казаки", знову ж таки – не без долі глави "ремпубліки". Інтернетом ходить інформація, що на українську територію метал виходив з Первомайського на Золоте, де стояв батальйон, який був в курсі того, що і куди йде. Подейкують, що це був батальйон "Луганськ-1", який складається з колишніх міліціонерів Луганська.

Ювелірні вироби

В уже згаданих Ровеньках діє ювелірний завод "Агат" продукція з якого окрім Росії досі постачається в Україну і вільно продається, наприклад, в ювелірних крамницях Києва. Певну частину "дивідендів" з реалізації ювелірки отримує також і Плотницький.

І це лише найбільші джерела доходів глави "ЛНР" і його спільників. Про такі дрібниці, як дерибан гуманітарки, тут і згадувати якось незручно. Не кажучи вже про інші, менш крупні джерела доходів. Таким чином, поки глава сусідньої "ДНР" регулярно смішить публіку заявами про захоплення нових територій і "палиться" на дерибані гуманітарної допомоги, в "ЛНР" "дорослі дядьки" без зайвого шуму вижимають максимум з того, що є в їх розпорядженні.

Як бачимо, навіть за умов навислої над ним небезпеки ліквідації як зовнішніми, так і внутрішніми ворогами, а також загрози поглинання його "ЛНР" сусідньою "молодою республікою" "ДНР", Ігор Плотницький продовжує думати лише про одне – власне збагачення. Що характерно: все це відбувається на фоні повної руйнації промисловості краю (навіть в "ДНР" з горем пополам випускають продукцію, яку можна хоча б в "ЛНР" продати, а тут взагалі нічого не виготовляють) і катастрофічного зубожіння місцевого населення.

Достеменно невідомо, скільки це все триватиме, але можна сміливо припустити – нічим хорошим це для Плотницького не завершиться. Як кажуть в таких випадках: не він перший, не він останній.