Чим Савченко допомогла Лаврову та Кисельову

Про заклики Надії Савченко "простити" і "почати переговори" з Донбасом писали всі, хто хотів, і писали все, що думали. Але, за великим рахунком, заклики ці в момент виголошення здавались головно самопіаром і бажанням до статусу "мучениці" додати статус "миротворця". Така собі маленька політична слабкість, вельми притаманна багатьом політикам із "Батьківщини".

Але багато що змінилося сьогодні, коли очільник терористичної "ЛНР" Ігор Плотницький дав розпорядження створити депутатську групу для переговорів з Савченко. "Вона писала, що готова зустрічатися з тими, хто воював. У нас серед депутатів є група, яка брала участь саме в тому бою, коли її було взято в полон. Я думаю, створіть якусь депутатську групу (для переговорів із Савченко – ред.), три людини", - заявив Плотницький. Він також доручив вийти на зв'язок з Савченко, запропонувавши їй зустріч найближчим часом.

Рішення Плотницького отримало негайне і максимально широке висвітлення в російській пресі – від фрікових інформагенцій самопроголошених "республік" і до РИА Новости та Russia Today – куди ж без них. А те, що дотепер можна було сприймати як самопіар, вже відверто попахує чимось гіршим.

Які можливості дасть створення "міжпарламентської переговорної групи" Кремлю (де, безумовно, і сидять автори рішення про її термінове створення, адже сам Плотницький ще чотири дні тому коментував заяви Савченко не менш скептично, ніж українці)?

По-перше, подібна "міжпарламентська група" може розглядатись як елемент хай неформального, але взаємовизнання між Україною та "республіками". Звичайно, зареєструвати подібне "визнання Києвом сепаратистів" у ООН не вдасться – але написати в російських – а за певної фінансової підтримки, і в європейських ЗМІ про "українсько-луганську парламентську переговорну групу" цілком можливо. Більше того, формат "міжпарламентської групи" не тільки руйнує дотеперішню тезу офіційного Києва про "ніяких переговорів з терористами". Бо навіть якщо з терористами і говорять – то робить це уповноважений представник виконавчої влади. А переговори в міжпарламентському форматі можливі лише між двома чи більше автономними і суверенними державними утвореннями, але аж ніяк не між державою та групою правопорушників.

По-друге, подібний переговорний формат безумовно розмиває відносно чітку українську міжнародно-політичну та міжнародно-правову позицію. Бо в разі реалізації "альтернативного майданчика" одні речі казатимуть перговорники з Мінська, інші – "переговорники від Савченко", і зі всього того російська дипломатія – та пропаганда – вибиратимуть найзручніші для неї тези.

По третє, можливою стає також гра на протиставленні позицій української виконавчої влади – і "української законодавчої влади" в особі однієї конкретно взятої Савченко. Що дозволить Росії створити медіа-образ розколу всередині українських еліт.

При тому, для імітації ефективності "переговорів у форматі Савченко", російська сторона цілком може видати депутатці від "Батьківщини" якийсь "аванс" у вигляді кількох звільнених військовополонених. Що дозволить Савченко говорити про малозначущість правових та репутаційних втрат на тлі врятованих людських життів.

А що може дати "переговорна група Савченко" українській стороні? За великим рахунком, нічого. Бо "окопне братання" – почавшись у окопах, там само й закінчується. А рішення про хід конфлікту на Донбасі приймають люди, яких від окопів відділяє багато сотень кілометрів. І людям тим абсолютно байдужа позиція не тільки Савченко, але й Плотницького – навіть якби з останнім вдалось про щось домовитись.

В сухому підсумку, переговори в форматі "Савченко і сепаратисти" не дає Україні жодних реальних переваг, розширюючи при тому можливості Кремля для політичного, дипломатичного і пропагандистського маневру. А солдат, який свідомо погіршує позиції власної сторони, додаючи можливостей ворогові, це вже не просто поганий солдат. Залишається сподіватися, що тверезо оцінивши ситуацію, Савченко зрозуміє, що замість самопіару виходить відверта зрада, і встигне відступити від задуманого.