Путін передумав впихувати "ЛДНР" в Україну

Російська окупація частини Донбасу триває уже третій рік. І тільки на самому початку цього сатанинського дійства місцева "вата" наважувалася мріяти про стабільне та сите життя в складі Російської Федерації. Проте Володимир Володимирович дуже швидко ці мрії зрізав під корінь – Росія не тільки не прийняла під свою високу руку "молоді республіки", а навіть не визнала їх, як це було зроблено раніше з грузинськими Абхазією та Південною Осетією.

Цю "зраду Новоросії" в Росії пояснювали цілком логічно – пів-Донбасу Путіну вочевидь замало, йому потрібна уся Україна, яку можна легко отримати запустивши в тіло нашої держави пухлину "русскава міра" у вигляді "ДНР" з "ЛНР" з якимось "особливим статусом". А далі вже справа техніки – пухлина буде швидко ширитися і зрештою принесе Путіну усю Україну "на блюдєчкє с галубой кайомачкой", в гіршому випадку - за виключенням безнадійно "бандерівської" Галичини.

Цей сценарій і справді виглядає надто привабливим для Кремля. Єдиний його недолік – майже повна неможливість реалізувати на практиці. Одразу після другого Мінська, коли путінський сценарій отримав такий собі алгоритм впровадження у вигляді безальтернативних "мінських угод", стало очевидно, що і в Києві, і в Європі суть підписаних зобов'язань розуміють зовсім не так, як у Москві, і єдиний пункт мінського переліку, який (дуже відносно і ненадовго) вдалося реалізувати, це припинення вогню. Все решта загрузло абсолютно безнадійно. І справа не лише в тому, що українське суспільство абсолютно не сприймає жодного "особливого статусу" для Донбасу, а й тому, що в український державний механізм вставити цілком чужорідні "молоді республіки" просто технічно неможливо.

Втім, для Путіна такий перебіг подій не має особливого значення. Адже головне завдання Кремля – це руйнування української державності, і "ДНР" з "ЛНР" роблять свій внесок до цієї справи навіть в тому стані, в якому вони є. Звісно, за наявності Захарченка та Плотницького в якості народних депутатів України, а "ДНР" з "ЛНР" - в якості федеральних округів Української Федерації справа йшла б значно бадьоріше, але це вже з розряду солодких путінських мрій. В принципі, саме лише питання можливості інкорпорації в Україну путінських геополітичних пухлин є настільки болючим, що може саме по собі розхитувати ситуацію в країні. При цьому Путіну не особливо і потрібно, аби офіційний Київ робив якісь реальні кроки на шляху реалізації Мінська, яким певною мірою була спроба разом з децентралізацією внести до Конституції абзац, що містив би згадку про "особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей". Ніякої конкретної користі для путінської інкорпорації "ДНР" з "ЛНР" в Україну цей пункт не додав би, тим не менш, був би таким собі показовим жестом виконання Києвом "Мінська", за яким обов'язково пішли б вимоги до Путіна передавати кордон чи виводити своїх "гібридів". Звісно, нічого подібного Путін робити б не став, але щонайменше втратив би привід звинувачувати Україну у небажанні виконувати "Мінськ".

Отже, зараз Кремль навіть не намагається "втюхати" Україні окупований Донбас - йому достатньо сварити наш політикум та розколювати суспільство цим питанням. І в цьому, нехай і несвідомо, російському президенту допомагають деякі українські політики, що намагаються зібрати собі електоральну касу на темі Донбасу. Це і Надія Савченко з її дивними заявами про примирення, і "радикали" Ляшка та "Самопоміч", які постійно лякають українців "виборами" на Донбасі, та й зрештою усі інші "зрадофіли".

Варто зайвий раз нагадати, що єдиний реальний сценарій деокупації Донбасу – це військовий. Все решта – затягування часу. І єдине, на що може сподіватися Путін, - що йому вдасться зруйнувати Україну зсередини швидше, ніж остаточно ослабне Росія.