Ювілей, якого не дочекаються в "ЛНР" та "ДНР"

Сьогодні виповнюється рівно сім років від дати, коли Росія "визнала суверенітет Абхазії та Південної Осетії. 26 серпня 2008 року президент Росії Дмитро Медвєдєв підписав відповідні укази, "враховуючи вільне волевиявлення осетинського і абхазького народів, керуючись положеннями Статуту ООН, декларацією 1970 року про принципи міжнародного права" - і т.д. Через два дні незабутній Чуркін продекламував ці документи на засіданні Радбезу ООН. А в кінці минулого року Путін з Хаджимбою підписали "Договір про союзництво і стратегічне партнерство", об'єднавши збройні сили і заодно повісивши соціальні виплати в Абхазії на Росію.

Маленький шматочок Російської імперії, вперше приєднаний ще в 1810 році, знову повернувся до Росії.

Насправді Абхазія обійшлася Росії набагато дорожче, ніж про це прийнято говорити. Тільки за чотири роки - з 2009-го по 2013-й - Росією в Абхазію було вкладено 300 з хвостиком мільйонів доларів. Це при населенні десь 210-220 тисяч осіб. На наступні два роки було заплановано ще майже 100 мільйонів „інвестицій", а влітку минулого року прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков ще розповідав, що Росія готова збільшити фінансову допомогу Абхазії. Це на додачу до всіх соціальних виплат. Не склалося.

Втім, винісши за дужки правові та моральні аспекти проблеми, фактичну анексію частини грузинської території можна визнати частковим геополітичним успіхом Росії. Успіхом отієї самої "тактики нарізки салямі", яка полягала у поступовому приєднанні окремих територій.

І на яку, схоже, сильно розраховували окрилені кримськими подіями сепаратисти Донбасу. Але саме на Донбасі ця тактика призвела до поразки. Більше того - дискредитувала себе раз і назавжди.

Причини тепер очевидні всім. По-перше, "шматок салямі" вийшов явно завеликим. Забезпечити бодай часткове благоденство окупованих українських територій з населенням близько 3 мільйонів осіб Росія не здатна. І, скоріше за все, не планувала з самого початку. По-друге, крадіжка "української салямі" привернула занадто багато уваги у "світовому супермаркеті". Доводиться сплачувати штраф, а в деякі відділи "супермаркету" Росію взагалі перестали пускати. По-третє, "українська салямі" виявилась надто цілісною. Бо як не крути, а "донбаський народ" - зліплена білими нитками пропагандистська вигадка. На відміну від Абхазького царства, яке існувало десь із VIII століття, хай і трохи в інших кордонах.

Втім, не будемо спинятись на очевидному. Цікаво інше. Як би не завершилась історія з Донбасом, повернутись до "абхазької тактики" Путіну не вдасться. Ніде. В жодній пострадянській країні. Тому що без мінімальної підтримки частини населення (і наявності байдужості більшості) ніякий "гібридний конфлікт" не відбудеться. Або ж буде швидко зведений нанівець зусиллями регулярної армії країни, від якої спробують щось відірвати.

А такої підтримки не буде ніде, у жодній навіть пострадянській країні, не кажучи вже, приміром, про Польщу.

І причина в тому, що Росія надто очевидно "кинула" Донбас. Пообіцявши - хай і непрямо - "кримське чудо", а натомість лишивши сам-на-сам з війною, і допомагаючи рівно настільки, щоб анклави сепаратистів не були знищені. І навідріз відмовляючись проводити якусь "інтеграцію".

Тому кожні наступні сепаратисти, яким щось таке пообіцяють московські куратори, матимуть привід задуматись. А ще більше приводів матиме задуматись населення тих територій, де вони спробують оперувати. Поки свіжа пам'ять про Донбас - нових Абхазій не буде. А забути Донбас, схоже, вдасться ще дуже нескоро.